У Смілі цікаву, таємничу і навіть містичну історію мають не лише будівлі історичного центра міста, а й кладовища, підземелля і… річки.
Ми пройдемося від місця колишньої фортеці за напрямком підземних ходів, згадаємо місцеві легенди і перекази, а закінчимо мандрівку на березі неіснуючої для гідрографів річки Чорної.
Такий вигляд має костел, якщо дивитись на нього з древнього замчища
На жаль, Сміла не дуже відома на туристичній мапі Черкащини. А шкода. Тут теж є що побачити, над чим замислитися, що згадати. Чи не найбільшою цікавинкою міста є підземні ходи, які пронизали її у всіх напрямках. Узагалі, дехто з дослідників переконаний, що Сміла помережана ходами, як головка голландського сиру дірочками. Колись їх досліджували допитливі, й досить інтенсивно. І зараз у місті чимало людей, які бували в них, дещо знаходили, дещо бачили. Тож і жевріють ще легенди про золоту карету, про дівчину-привида, про те, що ходи тягнуться не тільки до Юрової гори, а й до Виноградівського монастиря, до Корсуня і навіть до Києва.
На жаль, у міському відділі архітектури й досі немає карти підземних ходів. Тому, як підтверджує колишній керівник будівельно-монтажного управління в Смілі Михайло Кікоть, будівельники виявляють їх лише випадково.
І все ж, карта ходів існує. Її дбайливо зберігають деякі, так би мовити, неформальні дослідники старовини в місті. Як твердять очевидці, накладено її на мапу Сміли кінця XIX століття. Припускаю, що скласти її міг граф Олексій Олександрович Бобринський – відомий археолог і краєзнавець.
У своїх „Записках про Смілянщину” виходець з нашого краю, а тепер москвич, кандидат технічних наук, член ще радянського Географічного товариства Анатолій Коваленко подає:
„Взагалі, підземні ходи на околицях Сміли – не рідкість. Так, наприклад, мені (О.О. Бобринському) відомі великі підземні ходи і печери поблизу Виноградівського монастиря (знаходився в густому лісі в долині Ірдинки, приблизно в 15 км від Сміли –А.К.)...
Потім є підземний хід біля Гречківки, верстах у шести від Сміли. Нарешті існує велике підземне сполучення між містечком Смілою і Юровою горою. Хід цей у сорокових роках нинішнього (XIX) століття ще було видно посеред містечка. Крім того, підземних галерей під Смілою дуже багато. Особливо цікавими були б дослідження підземних галерей древнього замка.
Про цей замок, розташований при злитті рік Тясмина й Ірдиня, говориться у Фундуклея, що він примітний своїми високими валами. Початок його приписують полякам і відносять до XIV століття. Гайдамаки його зруйнували в 1768 році. Вали дійсно досить високі. Нині тут – католицьке кладовище.”
Це далеко не найкращий надгробок з тих, що були на польському кладовищі
Археологічна інспекція управління культури Черкаської обласної державної адміністрації припускає, що найдавніше поселення на території Сміли виникло тут ще на початку раннього залізного віку, орієнтовно у IX – на початку XII ст. до н. е. Мабуть, саме тоді й було збудовано першу смілянську фортецю.
Такий висновок зроблено на основі археологічних досліджень території пам’ятки археології – городища „Замок” – у центральній частині міста, тобто на місці католицького кладовища.
Мабуть кожному зрозуміло, що і нашу мандрівку ми почнемо з цього дуже важливого для розуміння історії Сміли місця, до якого найпростіше дістатися з вулиці Островського. Як твердять старожили, ще до війни католицьке кладовище нагадувало некрополі Львова, або Санкт-Петербурга. Та сучасні варвари зруйнували надгробки, порозривали могили. Кладовище заросло хащами, але все-одно зберігає ауру старовинного, знакового місця. До речі, чи не найдавнішим надгробком на ньому є козацький (мальтійський) хрест. Отже, ще до поляків тут ховали своїх померлих побратимів наші предки-козаки.
Окрім старовинних могил поляків, на кладовищі є чимало пізніших поховань, зокрема воїнів радянської армії, які загинули визволяючи Смілу. Тут у хащах можна знайти могилу Юрія Канарського, який 1942 року очолював у Смілі молодіжне антифашистське підпілля і був того ж року повішений гітлерівцями у Білозір’ї. Зрештою, тут покоїться прах одного з найвидатніших учених-ботаніків світу професора з дендрології і фітосоціології Юрія Клеопова, котрий у 20-роках минулого століття досліджував листяний ліс на легендарній Юровій горі, що височіє над Смілою в районі Ірдинських боліт. Зараз він, син православного священика з Великої Яблунівки, лежить на польському кладовищі неподалік засипаного входу у підземний хід, який за переказами саме і веде на Юрову гору.
Проаналізувавши історичні джерела, а також свідчення наших сучасників, які бували в підземеллях, не можна не дійти такого висновку: підземні ходи в Смілі беруть свій початок переважно на польському цвинтарі, а також ідуть від костьолу, що в міському парку культури та відпочинку. Між собою вони теж з’єднані підземеллями. Люди, які в них бували, стверджують, що ходи йдуть на Юрову гору, а від неї ще кудись далі.
Костел зараз реставрують
Щодо костьолу, до якого ми підемо вулицями Островського і Черкаською від колишнього замчища, а тепер – польського (католицького) кладовища, то його було збудовано 1827 року на місці каплиці, зведеної наприкінці 60-х років XVIII століття Ксаверієм Любомирським...
Сьогодні костел є найдавнішою спорудою Сміли і Смілянщини. Звели його коштом Антонія Совецького, – власника села Товсте (зараз Городищенського району). Свого часу олтар храму був прикрашений образами, намальованими відомим іконописцем Пашковським. Та особливо пишалися місцеві католики намальованим на дереві чудотворним образом Богородиці. Розповідали, буцімто, зображення Діви Марії з немовлям Ісусом на руках іноді з’являлося вночі високо над костелом і, повисівши трохи, помалу переносилося, сяючи, до православного Преображенського собору, на протилежний бік тоді центрального майдану Сміли, де зникало. Однак, ні олтарі, ні образи, ні хрести не допомогли костелу втриматися, коли до влади прийшли більшовики. Звичайно, його використали у ролі…складу. Містилися у ньому також школи, бібліотеки, клуби…
– На початку 70-х років ми зводили відділ комплектування центральної районної бібліотеки. Її добудували до костьолу. У костьолі ж тоді містився районний Будинок культури, який я і очолювала, – згадує колишня завідувачка відділом культури Смілянського міськвиконкому Діна Осадча. – Для будівництва ми тут таки при вході в костел брали пісок і відкопали підземний хід. Закрито його було міцною дерев'яною лядою. Я пройшла підземним ходом десь до середини парку. Далі йти боялася, та й повітря було важке, Пам'ятаю, що цегла, якою він викладений, не така, як сучасна. Вона мала трохи інший вигляд і здавалася дуже якісною. Ішла я на повний зріст. Поруч зі мною ще могла йти людина. Тобто було досить просторо. Хлопці ходили далі, але казали, що їх зупинив завал.
Та костелу ще пощастило. Його будівля збереглася, а от Преображенський храм зруйнували і з цегли збудували школу №3. Залишилася тільки рублена сторожка. Школу звели просто на могилках церковного цвинтаря…А костел 2002 року повернули католикам, які відновили служби і розпочали реставрацію будівлі.
Рублена сторожка у смілянському парку між костелом і школою №3 – це все, що залишилося від Преображенського храму
Від костьолу, вийшовши з парку, пройдемося безіменним провулочком до вулиці Свердлова. З лівого боку нашу увагу приверне сучасна ошатна будівля храму християн віри євангельської. А на виході, вже на вулиці Свердлова, з правого боку можна оглянути будівлю міського відділу охорони здоров’я. Збудовано її 1913 року. Вона є дуже характерною для споруд міста саме того періоду. На протилежному боці вулиці Свердлова зводиться церква Різдва Святого Івана Хрестителя УАПЦ.
Ми перейдемо до нього і піднімемося метрів на 50 вулицею Невського. Без сумніву, під нею іде підземний хід. Місцевість, якою прокладено наш маршрут, якась незвична і містична, незважаючи на те, що зараз вона має звичайний вигляд. Та саме тут, як уже мовилося, починалася Сміла. Тому і не дивуєшся, що саме над ходом по вулиці Невського, 38 стоїть будинок, в якому, по суті, починалася космічна історія людства. Зараз у ньому міститься відділення фонду соціального страхування у Смілі. Однак саме тут Олександр Шаргей, який стане відомим світу під ім’ям Юрія Кондратюка, працював 1914 року над проблемою міжпланетних польотів. До нашого часу зберігся дивовижний зошит юнака, в якому він, не знаючи праць інших дослідників, які вивчали цю тему, накидав загальну теорію таких польотів. Уже тоді він визначив, що літальний апарат має бути реактивним, теоретично обгрунтував його формулу й першим передбачив, що це може бути термохімічна ракета (Ціолковський пропонував рідке паливо, американець Годдард уявляв ракету лише на твердому паливі). За великим рахунком Олександр Шаргей намітив стратегію освоєння міжпланетного простору, опрацював ідею багатоступеневої ракети й чимало іншого. Та найголовніше те, що ще 1914 року він, натхненний мрійливою Смілою, зачарований магією її місячних ночей, запропонував ту схему польоту, за якою через десятиліття космічні апарати й полетять до Місяця, Венери, Марса, за якою американські астронавти здійснять політ з висадкою людини на Місяць. Адже Шаргей дасть і точний розрахунок такого польоту.
Колишній будиночок Радзевичів, в якому молодий Юрій Кондратюк працював над проблемою міжпланетних польотів
Але ми, віддавши шану видатному українцю, підемо далі вулицею Невського до залізничної станції „Сміла”. Підземний хід іде від неї далі до Юрової гори, яка височіє за Смілою. Тож підземелля мусять простягатися під будинками міських околиць і села Плоского. На жаль, чогось цікавого в туристичному плані там нема. Тож ми повернемо направо і підемо стежкою попід колією, що йде на Черкаси просто через Ірдинське болото. Стежка приведе нас до мальовничої Чорної річки – улюбленого місця відпочинку смілянських хлопчаків і просунутих пенсіонерів. Адже вона тут глибока і вода в ній справді чорна. Пенсіонери доводять, що у ній багато сірководню, тож вона, мовляв, є лікувальною. Найдивніше те, що насправді це… річка Ірдинь. Та сміляни вперто називають її в цьому місці Чорною, хоч на жодних картах такої річки нема.
Цікаво, що топонім „чорний” і похідні від нього зустрічаються в цій місцевості чи не на кожному кроці. Неподалік проходив сумнозвісний Чорний шлях, яким татари гнали бранців-українців. На болотах є насадження чорного горіха, росте вільха чорна. Зустрічається тут і чорний дрозд. До нинішнього заповідного урочища „Юрова гора” впритул підступає з боку Малого Старосілля теж оспіваний у легендах Чорний ліс. У давньоруські часи тут жили племена чорних клобуків, а ще в набагато давніші часи процвітала чорноліська культура. Навіть легендарного холодноярського отамана, так талановито зображеного письменником Василем Шклярем у книзі „Залишинець”, який діяв і в районі Ірдинських боліт, називали Чорним Вороном…
Чорна річка і все, що пов’язане з нею, теж міцно увійшло в пам’ять навколишніх жителів. З часом події, які відбувалися тут в давнину – справжні і вигадані – міфологізувалися, перейшли у легенди і перекази. Автору цих рядків теж вдалося записати одну ще 1969 року від колишньої вчительки Олени Цихановської, котра жила по вулиці Красногородській, що неподалік Чорної річки.
– Якось ординці вирушили в похід. На Смілянщині їм вдалося зібрати великий ясир. Серед полонених було чимало дітей, яких наїзники планували продати на невольничому ринку. Тож розділилися вони: одні повели жінок, а інші – малечу. Та одній молодичці вдалося втекти. Вона знайшла козаків-черкас і кинулася з ними наздоганяти зайдів. Татар перейняли біля Ірдиня. І ті, щоби позбутися тягаря, потопили дітей у річці. Невідома сміливиця, не знайшовши свою дитину, теж кинулася у воду. З того часу те місце стали називати Чорною річкою.
Юрова гора на фоні Ірдинського болота взимку. Так її видно з Чорної річки.
От саме над цим болотом і здіймається легендарна Юрова гора, до якої іде, оминаючи болото, підземний хід від Замчища, костелу і, ймовірно, і від інших районів Сміли. Звідси її видно чи не найкраще. Та ми, як уже казали, до неї не підемо. Бо то вже інший туристичний маршрут – від Юрової гори до колишнього Виноградівського Успенського монастиря, що у селі Мале Старосілля. Адже є переконливі свідчення того, що саме туди простягаються підземні ходи, які починаються в Смілі.
Коментарі
согл
С уваюением-Юрченко Сергей Гаврилович !
Стрічка RSS коментарів цього запису