„Елегія про переплетіння епох”

Мене спитаєш, де моя земля?

Ось тут, кажу, кладу на серце руку.

Я тут жива, я – вільна, я – своя…

Через всю душу і до серця стуку.

Елегія моя така проста.

Ремарок й зносок в ній уже не треба.

Колискою залишаться міста,

А друзями – твої ліси і небо.

Ще крила. Бачиш? Білих два крила.

лИше ось тут. Їх більш ніде немає.

Нехай душа твоя така ж проста.

Але по-іншому, напевне, не буває.

(Олена Солодуха)

Першою історичною пам’яткою, вартої уваги на маршруті, ми обираємо Мошногір’я (відстань за маршрутом Черкаси-Мошногір’я близько 24 км, приблизний час у дорозі 26 хв).

На початку ХІХ століття за наказом графа Михайла Семеновича Воронцова у Мошногір’ї було розбито найбільший у Європі парк англійського типу, довжина алей якого сягала 50 кілометрів. На крайній горі стояла Святославова вежа висотою 58 метрів. За переказами, з верхнього ярусу вежі було видно золотий купол дзвіниці Києво-Печерської Лаври. Та, на жаль, архітектурні пам’ятки були зруйновані ще у 1943 році, а величний парк поступово перетворився на ліс.

Далі по трасі прямуємо до села Мошни (за 8 км від Мошногір’я, близько 10 хв в дорозі), де розташований наш наступний пункт призначення. Ще до позначки населеного пункту „Мошни” нас зустрічає дзвіниця Преображенської церкви. Будівля була зведена у 1840 році. Особливість споруди полягає в оригінальному стилістичному поєднанні. Так, архітектор Джорджо Торрічеллі поєднав захід зі сходом – готику з мавританським стилем. До речі, храм має точного двійника, який  розташовано у Франції, під Парижем.

Мошни багаті на ще одну визначну пам’ятку – римо-католицький костел, побудований у 50-х роках ХІХ століття на кошти княгині Єлизавети Воронцової. Оригінальна архітектура має елементи тосканійського італійського стилю, проте ім’я архітектора залишилося невідомим. Костел діяв до 1921 року. На жаль, будівля досі невідреставрована та зачинена для екскурсій, хоч і має значну історичну цінність.

Із села Мошни можна їхати  хвилин 40 (близько 50 кілометрів) по трасі до Канева. Проте рекомендуємо зробити зупинку для пікніку, звернувши праворуч та відвідавши дозволену для туристів частину одного з найстаріших природних заповідників України – Канівський заповідник. Уся заповідна територія становить близько 2 тисяч гектарів. Через особливості рельєфу на території Канівського заповідника спостерігається велика різноманітність мікрокліматичних умов, ґрунтів, рослинного покриву та тваринного світу, що робить цю природну пам’ятку унікальною.

Помилувавшись природою, перекусивши та прибравши за собою сміття, прямуємо до серця Канева – Дніпрової гори, де розташована одна з найдавніших будівель нашої історії – Канівський Успенський собор. Це єдина споруда на Черкащині, яка вціліла з часів Київської Русі. Історичні довідки свідчать, що у 1097–1098 роках на Дніпровій горі був заснований підземний монастир, тому до сьогодні час від часу трапляються зсуви ґрунту на території сучасного парку Слави.

Далі наш шлях пролягає до Національного Шевченківського заповідника – Чернечої гори, нова історія якої розпочалася 22 травня 1861 року, після перепоховання на ній Тараса Шевченка. Канівці перейменували її на Тарасову гору, а у 1884 році тут було збудовано Тарасову світлицю – перший музей Кобзаря.

Розминаючись після поїздки ми долаємо 342 сходинки і тепер маємо можливість бачити оспівані „…і лани широкополі, і Дніпро, і кручі…”, а також милуватися інженерними конструкціями, зокрема Канівською ГЕС та напівзруйнованим мостом.

До речі, міст було підірвано радянськими танками під час відступу по ньому німецьких військ при визволенні міста Канева у жовтні 1943 року.

А наша подорож підходить до завершення. Щодо зворотного шляху, то можна продовжити тему кобзарства і повернутися до Черкас через села Келеберда, Прохорівка, Пекарі та пройтися слідами великого поета. Та це має бути інша мандрівка, більш детальна та історична. Тому останнім пунктом нашого маршруту ми вважаємо канівське водосховище. Монумент Кобзаря при виїзді з міста нагадує про духовну спадщину цих країв, яка відгукується до нас красою цих місць та нашою ж власною історією, переплітаючи часи різних епох та зливаючи їх у єдине, – у сьогодення.

Щасливої дороги!

реклама