Черкаси втратили історика, після якого лишилася в університеті гарна колекція

«Оце вибачте... але... вісім років чув питання: - за шо ти там воюєш..? Тепер поняли???» - останній допис, який поширив Олексій Семенюк у себе на сторінці в «Фейсбуці» перед тим, як загинути на полі бою, захищаючи наш край. Семенюк був товариський, комунікабельний, приязний, патріотичний, той, що відчував відповідальність за всіх.

«Ми з нього робили вчителя історії, а він став воїном», – кажуть в його рідному університеті.

Олексій Семенюк навчався у Черкаському національному університеті на історичному факультеті. Мав позивні «Терміт» та «Нацик», які отримав у 2014 році, коли добровольцем пішов воювати на схід України. Згодом закінчив військову кафедру в тому ж університеті.

Чоловік загинув 5 березня. «У день, коли твоє зупинилось серце, я прокинулась від вранішнього сну. Як сказати всім, що тебе більше нема, коли сама не вірю в це», – зазначає Лідія Семенюк, його дружина.

Він завжди готовий був захищати Україну.

«Я його знаю більше не як воїна, а як молоду людину, яка хотіла навчати інших. Він був світлий, щирий, він був патріот і мав оці напрацьовані елементи виховної роботи, яка б допомогла в роботі з молоддю. Мав багато ідей, купу проектів. Його цікавили археологічні експедиції, готовий був вчитися і навчати. Це була динамічна людина. Є люди, що живуть рівненько собі, тихо. Він був не такий. Олексій казав, треба вести дітей в похід, показувати землю, де гори, де ліси, щоб наші історики бачили це безпосередньо. Адже у нас на Черкащині кожен пагорб має свою історію», – каже директорка ННІ міжнародних відносин, історії та філософії ЧНУ Наталія Земзюліна.

Добра людина був, патріот, кажуть на кафедрі військової підготовки в один голос. Полковник, завкафедри військової підготовки ЧНУ Володимир Вареник каже про Олексія:

«Спокійний, завзятий, гарно навчався, толерантний в спілкуванні, приємна людина взагалі. Він же воював з 2014 року, тож був професійно підготовленим бійцем. Мав гарну родину».

У ЧНУ є археологічний музей. Там кажуть, що тепер колекція прасок від Олексія Семенюка їздить на виставки…

Науковець, кандидат історичних наук, а нині помічник ректора в час війни Андрій Касян пригадує, що коли вчився Олексій, то він якраз був лаборантом.

«Це дійсно непоправна втрата. З Олексієм познайомилися на істфаці. Я думаю кожен, хто був з ним знайомий, пам'ятає його мегапозитивним та життєрадісним. Завжди любили випити каву в університетській столові. Після навчання на історичному він казав, що треба поступити в університет ще раз. Жартував, що тут гарний буфет і дівчата. Врешті таки знов довелося Олексію вчитися у нас, але вже на кафедрі військової підготовки. Та найбільше згадую одну історію. Олексій зателефонував на початку квітня 2018 року і розповів, що знайшов кілька цікавих прасок нам в колекцію музею. Потім розповів, що знайшли їх в зруйнованому будинку десь під Донецьком "просто з передової витягли". Вже за тиждень праски були в Черкасах. Що тут скажеш "історик, і на війні історик". І це справді цінна колекція», – зазначає Андрій Касян.

Коли у житті трапляється щось страшне, по іншому починаєш розуміти – що таке життя, справжні людські цінності…

«У 2014 році ми запустили громадський проект - Агенцію, і майже одразу познайомився з Олексієм Семенюком. Ще в 2014 він був добровольцем, а після навчання в Нових Петрівцях відправився боронити Україну. Свій перший позивний «Терміт» як каже його дружина Лідія, він отримав на горі Карачун. Не знаємо точно звістки саме такий позивний отримано, але певне через свіже повітря мав гарний апетит, тому знищував їжу як справжній терміт. Але оскільки Олексій був націоналістом, з часом до нього "приклеївся" позивний "Нацик"», – каже керівник «Агенції підтримки підприємництва та інвестицій” Євгеній Глєбов.

Олексій брав участь у звільненні Слов'янська, в обороні Вуглегірська... інших гарячих точках. З 2015 року побував в Авдіївці, Пісках... Генічеську... В 2019 році пощастило бути у Львові на навчаннях з британськими військовими по обміну досвідом. За його словами це був досить цікавий період в його житті...

«Приблизно за місяць до повномасштабного нападу Росії його відправили на навчання для вдосконалення знань та вмінь, звідки вже вирушив на передову де виконував завдання, про які не говорив. 5-го березня ц.р. вранці вдалося розбити ворожу колону з технікою. Але, опісля, під час подальшого переміщення попали під ворожий кулеметний обстріл... Олексій разом з побратимом Олександром отримали поранення не сумісні з життям. 9-го березня йому мало б бути всього 37....» - розповідає Євгеній Глєбов.

Олексій був реалістом, доброю, світлою людиною, цікавим співрозмовником, мав аналітичні здібності.

«Саме тому наше з Олексієм товариство перейшло у дружбу, а наразі, у вічну пам’ять. Світлу пам’ять. Під час похорон було багато людей, близькі, рідні, побратими, і мене запам’яталися слова батюшки, який зазначив, що воїн, який загинув захищаючи інших людей, буде мати вищу нагороду божу», - каже Євгеній Глєбов.

Автор: Назарій Вівчарик

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Портников: Останньою загине Валя Матвієнко

Вівчарик: Суть війни

У Смілі провели в останню путь загиблого земляка на російсько-українській війні