Із Валентином Ярошенком вперше ми побачились на польському кордоні. Це сталося відразу після того, як Росія в лютому 2022 року віроломно вторглися в Україну, сіючи смерть та руйнування. Тисячі, потім десятки тисяч, а згодом й сотні тисяч людей почали шукати прихистку в західних областях України, а також в зарубіжних країнах.
Польща, Чехія, Словаччина чи не першими простягнули руку допомоги біженцям. А там і Німеччина, Італія, Англія й ще цілий ряд великих й економічно потужних країн Європи та Америки.
Серед них виявилася і невеличка альпійська Швейцарія, яка, чи не вперше за свою новітню історію в нейтральному статусі, відчинила свої двері для порятунку раптово знедоленим українцям. Саме задля того Валентин Ярошенко наспіх створив в швейцарському кантоні Базель волонтерську групу, узгодив із владою Кантона всі організаційні питання, та вирушив до українського кордону за біженцями. Тоді ж він вперше зателефонував мені з чітко сформульованим проханням – знайти серед біженців людей, які нікого не знають за кордоном, не мають там знайомих і реально не знають куди їм їхати. І саме таким людям запропонувати перечекати лихі часи в Швейцарії. Отак ми і зустрілися з Валентином на кордоні із Польщею. З того часу ми разом співпрацюємо в цій справі.
Валентин виявився доволі приємним та розважливим, зрілим 27-річним чоловіком. На додачу ще й уродженцем Черкас. Колись було його мати, від нелегкого життя, поїхала шукати кращу долю до Німеччини. Залишивши п’ятирічного Валентинчика на сусідів. Дещо згодом забрала його до себе. Трапилося, кілька років жили з мамою у Франції. І, нарешті, волею випадку опинилися у Швейцарії де живуть і трудяться вже шостий рік. Їм тут все подобається і, здається, родинні мандри на цьому припинилися.
- Тут дуже гарно і красиво,- стверджує Валентин. - Чудова альпійська природа, внормований суспільний устрій, приємні люди із сформованими віками родовідними традиціями. Поруч країни без кордонів - Франція, Німеччина, Італія…
- А рідна Україна, за отих два десятки років, як ти її покинув, якось дається взнаки? -питаю.
- Аякже без України. Її неможливо забути, хоч і маленьким тоді ще був. Як правило, двічі на рік приїжджаю в Україну. Буваю і в рідних Черкасах. Душа співає і серце, хоч і не плакало, та нині вже плаче, спостерігаючи за звірствами, які чинить російський окупант…
За минулих два місяці війни Валентин Ярошенко вже кілька разів організовував міграцію українських біженців від війни до Швейцарії. У швейцарському кантоні Базель, де він живе, знаходиться центр біженців, що має підтримку місцевих органів влади. Валентин одним із перших активно долучився до його роботи. Вишукує кошти на автобуси й пальне для перевезення біженців. Закуповує гуманітарну допомогу для звичайних людей та військових, одяг, харчові продукти, медикаменти тощо. Кожного разу доставляючи її до кордону з Україною і забираючи на зворотній дорозі біженців до Швейцарії. До всього того залучив і мене.
А ще він допомагає біженцям із місцями для проживання, реєструвати необхідні документи, як для проживання так і на грошові виплати, відвідувати курси німецької мови, в пошуках роботи, дитячих закладів. Десятки українців вдячні йому за таку допомогу.
Оля ВІНЯРСЬКА. Базель, Швейцарія
На фото – Валентин Ярошенко
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису