Світлана Зубюк – власниця невеличкого ательє у південно-західному районі Черкас. Майстриня ремонтує одяг для військових та збирає гроші на авто для ЗСУ.
Жінка навчалася за спеціальністю облік та аудит, проте бухгалтерська справа не припала до душі. Вона мала хист до шиття, тому закінчила курси закрійника та згодом, здобувши досвід у цій справі, відкрила власне ательє з ремонту одягу. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну жінка вирішила допомагати тим, що найкраще вміє робити – шити.
«Вранці я прокинулася і підійшла до чоловіка, який вже дивився телевізор. Він сказав мені, що почалася війна. Того дня залишилася вдома з дітьми і стежила за новинами. Через кілька днів зрозуміла, що не можу сидіти, склавши руки. Я поїхала в ательє, знайшла залишки тканин і почала шити балаклави та бафи для військових, поліції та спецпризначенців. Коли мої запаси закінчилися, матеріалами допомагали власниці місцевих магазинів з тканинами», – пригадує Світлана Зубюк.
Через кілька місяців, коли чоловік Світлани пішов служити, жінка дізналася про нестачу іменних шевронів. Тоді вона почала нашивати вишивальною машиною групи крові, прізвища та позивні на шевронах для військових. За словами майстрині, така потреба була найбільш поширеною на початку повномасштабного вторгнення, коли вітчизняне виробництво не було готове до загальної мобілізації. Зараз кравчиня продовжує працювати: ремонтує одяг усім охочим, зокрема і військовим.
«Буває таке, що військові приносять форму і кажуть: «Потрібно терміново відремонтувати, тому що через декілька годин треба їхати у ній далі». Тоді відкладаю усе і обслуговую їх у першу чергу. Також тепер часто доводиться ремонтувати одяг для переселенців, адже вони у поспіхах брали з собою мінімум речей, які не вічні», – розповіла пані Світлана.
Найчастіше військові звертаються до ательє, щоб замінити блискавку або вшити форму по фігурі. Проблема зі зменшенням розміру спецодягу є постійною.
«Вшивати уніформу приходять і жінки-військовослужбовці. З того що я бачила, їм видають таку ж форму, як і чоловікам. Розміри зазвичай величезні, якщо дівчина струнка, то їй у такому ходити, а тим більше бігати, дуже незручно. Ми підганяємо по фігурі. З такою ж проблемою зіткаються і чоловіки, досить часто їм видають не той розмір, який вони замовили», – зазначила кравчиня.
Під час систематичних відключень світла майстрині довелося налагодити роботу таким чином, щоб за наявності електроенергії встигати прошити якомога більше речей.
«Коли світла не було, я з ліхтариком розпорювала та підрізала речі, а коли електроенергію вмикали я одразу бралася пропрасовувати та строчити», – пригадує власниця ательє.
Крім допомоги військовим зі швейними проблемами, у вересні Світлана переганяла автомобіль для ЗСУ із Польщі. Машину передали на Бахмутський напрямок для виконання бойових задач. Черкащанка розповіла, що їзда іноземними країнами видалася легшою, ніж пересування власною:
«Знайомий мого чоловіка приганяє авто для військових. Того разу він не зміг поїхати за машиною, тому запитав у мене, чи зможу я це зробити. Я завжди готова допомагати. Маю 16 років водійського досвіду, але вперше довелося вести автомобіль з правостороннім кермом. Закордоном рухалася за вказівками навігатора. Проте затрималася на кордоні з оформленням документів і, через комендантську годину, мене не впустили у Черкаську область, тому довелося ночувати у машині на заправці ледь не посеред лісу», – пригадує жінка-водій.
Нині Світлана Зубюк разом зі знайомими збирає кошти на авто для 112 бригади «Штурм». Автомобіль відправлять на Бахмутський напрямок. Необхідна сума – 170 тисяч гривень.
«Ця машина для брата моєї приятельки та його підрозділу. Я відкрила монобанку і поширюю збір у соціальних мережах. Наразі вдалося зібрати більше ста тисяч гривень. Найбільший донат був 50 тисяч від знайомого чоловіка, а найменший – 2 гривні 26 копійок. Люди кидають, хто скільки може», – зауважила пані Світлана.
Бажаючі можуть донатити у монобанку за покликанням https://send.monobank.ua/jar/7Jo8r8Z1MW , або на картку: 5375411203987552.
Анастасія Бут
реклама
