Юрій Присяжнюк, доктор історичних наук, професор, директор Науково-освітнього центру Українського козацтва ЧНУ ім. Б. Хмельницького, автор понад 350 наукових праць зауважує, що дев’яності роки, нульові і сьогодення – це геть різні етапи історії розвитку України.
– 9 травня як певне явище в нашому житті, зазнало еволюції. Так, у 90-х свято 9 травня не піддавалося сумнівам. А вже надалі в Україні поглибилися інтеграційні процеси до Європейського простору, заглибилися у власну історію, переосмислювали її сторінки. Тож для мене останнє таке масове 9 травня було в 2009 році, коли був парад з гвоздиками, масова хода. Тоді було десятки тисяч людей. А вишенькою на торті було гасло в колоні, яке дуже критично оцінювало демократію. І я зрозумів, якщо демократія – це погано, то що ми робимо тут? Після цього я не відзначав 9 травня як таке. А тоді з’явилося 8 травня, як форма пошанування жертв. І це наблизило нас до Європи, бо це власне європейський простір, – каже Юрій Присяжнюк у відео передачі «Актуально з Волошиним».
Професор вважає, і та форма, яка існує і сьогодні, потребує революційності.
– Розумієте, якщо брати по максимуму, то Дня перемоги і не було, був «Дєнь побєди». А переклад з російської змінює ментальну суть. А у 2015 році ми зберегли і запровадили День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. І всерівно був російський наратив «День перемоги». І тоді вже змінили все, зробивши 8 травня днем пам’яті. У цьому контексті, якщо досліджувати ментальні аспекти, то це правильно. Адже народ тодішню війну сприйняв як горе. А держава сприйняти не могла, її тоді не було. Була влада, яка запровадила «день перемоги».
Сьогодні, вважає історик, ми маємо унікальний шанс.
– В сучасній історіографії домінуючим підходом є глобалістика. І у цьому контексті це шанс. «Легінь піднявся – і світ його побачив». Легінь – це Україна. І світ побачив, що Україна це держава, культура, не територія з населенням, а ідея. Це козацтво, свобода. Я люблю картину «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Я запитую студентів часто: Упізнайте, хто тут отаман? Бо ми звикли, що є керівник. І всі інші навколо нього. Але тут якщо пальцем не ткнути, то і не помітять. Тож свобода – це головне, це неймовірно. І росії далеко до цього.
Історик зауважив, враховуючи, що війна триває з 2014 року, очікування людей змінилися. Люди спершу чекали миру, тепер чекають перемоги. Проте він не вірить, що перемога буде у тому значенні, як це вкладалося 9 травня. Перемога - це не паради, покладання квітів до мавзолею і ветеранські сто грам.
– Допоки росія існує як росія, такої класично перемоги не буде. Гаряча фаза війни, яка зараз, перейде, вочевидь в ідеологічну, пропагандистську, може розтягтись. але коли росія почне руйнуватись, тоді перспективи будуть кращі. Та нам зараз треба перемагати, не чекаючи перемоги. У певному сенсі ми вже перемогли, зробили за більш як рік багато сильних речей.
У перший час повномасштабної війни історик побачив, що Європа не знає росію, бо намагалися якось домовлятися. Але з ким там домовлятися. Та найголовніший висновок, який зробив історик - росія не знає Україну. Хоч тут агенти і перевіряли все, та вони не знали ментальності. Путіністи будували все на гаслі "єдиний народ", проте виявилося, що ми різні люди! У нас різна культура, різна цивілізація.
- Людина часто діє не тому, що щось думає, а тому що рефлексує! І солдат наш стріляє в окупанта не тому, що хоче вбивати, а тому, що думає про захист своєї родини, Батьківщини і діточок.
Деталі у відео "Актуально з Волошиним".
Коментарі
Коротенька відповідь- я радію що через 78 років німці повернулись. Думаю що тобі це також приємно
Цей тімур, чи як там його, мріяв про троцького колись. Людина божевільна.
Ти,комуняко, мабуть вчора пустив сльозу дивлячись як одинокий т-34 іхав по "красной площади" на бій з німецькими "Леопардами"
Стрічка RSS коментарів цього запису