У черкаському обласному бюро судово-медичної експертизи проводять розпізнавання тіл захисників, яких повертають в Україну в межах репатріаційних обмінів.
Тіла в пакетах. Суспільне Черкаси
Через тривалу дорогу зміни у тілах не дозволяють ідентифікувати сліди катувань, розповів Суспільному керівник Черкаського обласного бюро судово-медичної експертизи Максим Федоренко.
Кожен ранок в бюро починають зі слів "Повернути хлопців додому", розповів Максим Федоренко:
"Шлях тіла до такого бюро, як наше, пролягає через територію ерефії, і тому він довгий. До нас тіла вже потрапляють у досить зміненому стані".
Додав, що у спеціальних холодильних камерах тіла зберігають із різною тривалістю:
"Тривалість цього перебування варіюється від декількох днів, у випадку якщо тіло можна дуже легко опізнати за зовнішніми ознаками, до кількох місяців. Іноді навіть до десяти — у випадках, якщо тривалість експертизи з впізнання цього потребує".
За словами Максима Федоренка, експертизу проводять у залі для розтинів із залученням команди спеціалістів.
"Експерт все документує. При цьому присутній слідчий. Відбирають фрагменти за певним алгоритмом для проведення ДНК-експертизи, якщо тіло потребує такої експертизи і його не можна ідентифікувати за зовнішніми ознаками".
Втім, зараз кожне тіло чи рештки проходять ДНК-експертизу, додав Максим Федоренко. З його слів, за понад три роки повномасштабного вторгнення до них потрапляли загиблі у різних станах: були і цілі тіла, і лише їхні фрагменти. Були й полеглі зі слідами катувань. Часто ідентифікація ускладнюється через фізіологічні зміни тіла під час його тривалого повернення з Росії до України:
"Гнилисті зміни не дозволяють виявляти сліди катувань. Тоді експертиза зосереджується виключно на встановленні причини смерті".
За спостереженнями місцевих експертів, переважна кількість тіл має однаковий характер поранень, розповів Максим Федоренко:
"У тих тіл, які надходять на ідентифікацію до нашої установи, переважає мінно-вибухова травма. Але і інші види травм".
А от вік полеглих під час кожного обміну варіюється:
"Від шістдесяти, 1960-х років народження, до зовсім молодих. Немає переваги у якоїсь певної вікової групи".
Втім, шукати рідних у бюро судово-медичних експертиз фахівець не радить. Аби пришвидшити процес, потрібно звертатися одразу до центрів ідентифікації. Але, додав він, після обмінів тілами загиблих часто люди шукають рідних саме у моргах:
"Досить часто рідні приходять і хочуть побачити тіло. Деякі готові побачити в якому воно стані, деякі — ні. Звертаються до нас також і родичі полеглих захисників".
Переселенка з Приморська, що на Запоріжжі, Русудана Павліченко, нині живе у Черкасах. Її чоловік, 34-річний командир ремонтної роти “Азову” Сергій Павліченко, боронити Україну пішов ще у 2014-му. Загинув під час теракту в Оленівці в ніч із 28 на 29 липня 2022 року.
Суспільному вона розповіла, що чекала десять місяців поки повернуть тіло загиблого чоловіка, а її шестирічному сину двічі довелося тестуватися на ДНК, аби батька ідентифікували.
Теракт був у липні, тіло передали в жовтні, та, аби отримати його, довелося чекати ще сім місяців, розповіла Русудана:
"Це дуже важко морально, кожен день в очікуванні. Ми одразу здали ДНК, взагалі бажано, знаючи, що людина в полоні, дай Боже, щоб жива, але ДНК вже повинна бути в базі даних".
Доки їхню ДНК внесли у базу — минуло три місяці:
"І далі перша експертиза в лютому, друга порівняльна, чомусь сказали, що потрібно дві, до того однієї було достатньо".
Найважчим було очікування:
"Коли мати чекає, коли діти чекають, ти кажеш собі та ні, ти не можеш піти за упокій замовити. Мозок зайнятий, як пройдуть оці поховання, щоб було достойно, потім, як ти взагалі про таке можеш думати, ніби то в тебе ще є якась надія. Важко саме розуміння того, що він десь там лежить, чекає свого часу, а я тут нічого не роблю, окрім того, що чекаю".
За словами Максима Федоренка, усі тіла зберігають з дотриманням температурних та стерильних умов. Кожен полеглий розташований в окремій секції та має свій ідентифікаційний номер. Тіло передають рідним за умови збігу їхніх аналізів ДНК:
"Тіло передають рідним або по системі «На щиті» доставляють у той регіон України, де воно буде поховане".
Кожен пакет із тілом — це завжди велика трагедія, додав пан Максим. Й не "пропустити" її крізь себе, додав, — неможливо:
"Молоді загиблі захисники, вікова група близько 25 років — це найтяжче. Це ще діти, які загинули при захисті Батьківщини".
реклама
