Сьогодні одному з лідерів праворадикальної організації УНА-УНСО, учаснику війни у Придністров'ї, одному із керівників акції «Україна без Кучми» на Черкащині, політв'язню у справі 9 березня 2001 року Русланові Зайченку мало б виповнитися 50 років. Проте яскравий представник черкаського політикуму передчасно пішов з життя 11 липня 2011 року.
На Черкащині Руслана Зайченка добре пам’ятають, а багато хто з нинішніх політиків разом з ним брав участь в багатьох політичних акціях.
Для депутата Черкаської міськради Володимира Мамалиги Руслан Зайченко не лише колишній бойовий побратим, він був ще й його кумом.
– Разом з Дмитром Корчинським (лідер партії «Братство» – ред.) Руслан Зайченко хрестив мою дочку Оксану, – розповів в коментарі «Прочерку» Володимир Мамалига. – А познайомилися ми з Русланом ще у далекому 89-му році під час демонстрації 7 листопада, коли вперше у Черкасах над колоною був піднятий синьо-жовтий прапор. Я був тоді відповідальним секретарем обласної організації Народного Руху України. Всіх учасників акції тоді пов’язала міліція.
Пізніше разом Мамалига разом з Зайченком долучився до створення Спілки незалежної української молоді, а також вони були одними з ініціаторів створення УНА-УНСО. Вони разом побували в «гарячих точках».
Володимир Мамалига з нині покійним Русланом Зайченком побували в багатьох «гарячих точках» колишнього СРСР. Фото з Фейсбуку Володимира Мамалиги
– Зараз УНА-УНСО перетворилося на клуб ветеранів. Ми більше зустрічаємося на похоронах колишніх соратників, – сумно зауважує Володимир Мамалига.
Добре пам’ятає Руслана Зайченка і депутат Черкаської обласної ради Любов Майборода. Каже, що його головною рисою була шляхетність: а це насамперед повага до оточуючих, повага до жінки, колег, до держави.
– У нашій політичній діяльності я завжди відчувала його по-справжньому сильне чоловіче плече. Це людина, яка ніколи не допускала хамства по відношенню до інших. І також Руслан дуже любив Україну, – розповідає Любов Володимирівна. – Я Руслана Зайченка пам’ятаю ще зі спільної акції 90-го року на Театральній площі. Ми вийшли на підтримку права литовського народу на незалежність. Тоді Литва оголосила про незалежність і радянські танки вступили в Вільнюс. Ми невеликою групою зібралися на Театральній площі і серед нас був Зайченко. Ми розуміли, що відстоюючи Литву, ми відстоюємо Україну.
Пізніше Руслан Зайченко переїхав працювати в Київ, проте Майборода згадує, що ще не раз доводилося перетинатися з ним по роботі.
– Таких людей мало зустрічаєш в житті. Але це ті зірки, які тобі освітлюють шлях і допомагають йти по ньому все життя. Думаю, найкращою пам’яттю про Руслана буде Україна, в якій людина відчуватиме себе господарем, – зазначає Любов Майборода.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису