Могилу Шевченка в Каневі хочуть перетворити на парк розваг

Менше року залишилось до святкування 200-літнього ювілею Тараса Шевченка. У зв’язку з цим вже набуло розголосу будівництво у Каневі вертодрому, що обійшовся державному бюджету у 130 млн грн. Якими ще особливостями характеризується підготовка до відзначення 200-літнього ювілею українського національного генія? Своїми міркуваннями і застереженнями з цього приводу в інтерв’ю «ЗІКу» поділився консультант комітету ВРУ з питань культури та духовності, член правління українського фонду культури Ігор Ліховий, який багато років (загалом 16) працював директором Канівського державного музею-заповідника Т. Г. Шевченка, генеральним директором Шевченківського національного заповідника.

З 2005 по 2007 рік Ігор Ліховий був міністром культури і туризму України, з 2007 по квітень 2010 року – послом України в Республіці Білорусь.

– Пане Ігорю, якими є особливості підготовки до відзначення 200-літнього ювілею Т. Шевченка?

– Те, що відбувається нині в Україні з підготовкою до 200-річчя Тараса Шевченка, на жаль, не йде в жодне порівняння із дійсно масштабною роботою, яку здійснили наші найближчі сусіди – росіяни, поляки та австрійці, відзначаючи подібні ювілеї Пушкіна, Міцкевича та Моцарта. Вони задіяли увесь потенціал своїх країн та об’єднали суспільство довкола велетів, чий талант став також надбанням світу.

В Україні у зв’язку з підготовкою до ювілею Тараса Шевченка викликає тривогу, здавалося б, така потрібна річ, як «започаткування Міжнародного фестивалю хорового співу у Каневі Черкаської області», коли б цьому не передувало широко розрекламоване будівництво під Тарасовою Горою на території найвищого національного рівня заповідності так званого Співочого поля – своєрідної концертно-розважальної споруди, будівництво якої потягне за собою створення супутньої інфраструктури типу «пітєйниє завєдєнія». Це є абсолютно неприпустимим поряд із місцем поховання, яким, відповідно до законодавства України, є Шевченкова могила. І це вже друга – після будівництва вертодрому споруда, що не має стосунку ані до Шевченка, ані до Канева, ані до відвідувачів меморіалу, та апріорі розрахована лише на разове використання.

Або будівництво церкви – кому вона потрібна? Ідея полягала в тому, що людям треба помолитися. Але просто церкви не буває, вона має належати якійсь конфесії... Навіщо справді ця церква?

В Каневі має бути могила і ніщо інше. А її хочуть перетворити на парк культури та розваг. Це відсутність культури в українського істеблішменту. Краще було б відродити фестиваль кобзарського мистецтва, що більше відповідає шевченківській тематиці та не потребує видатків на капітальне будівництво та утримання споруди.

– Як можна завадити цьому будівництву?

– Можна протестувати. Звертатися в суди. Закон чітко забороняє будь-яке будівництво. Влада безконтрольно та цинічно використовує бюджетні ресурси в інтересах збагачення окремих осіб під прикриттям, начебто, підготовки до ювілею Шевченка. В результаті замість створення державного реєстру пам’яток, пов’язаних з життям і творчістю та пошануванням пам’яті Т. Шевченка і проведення їхньої реставрації, оновлення та осучаснення музеїв, незаконно забудовують заповітні території, руйнують питомо українські (Шевченківські) ландшафти.

– За результатами слухань у Комітеті Верховної Ради з питань культури і духовності про хід підготовки до ювілею Кобзаря за ініціативою В’ячеслава Кириленка при комітеті була створена громадська рада з підготовки до 200-річчя Тараса Шевченка. Яке її завдання?

– Коли до 200-літнього ювілею залишилось менше року, склалась більш ніж тривожна ситуація з підготовкою до пам’ятної дати, драматизм якої проявляється у тому, що влада не має і, очевидно, й не прагне мати дієвого плану дій, мертвонароджений і гранично забюрократизований координаційний комітет не діє і навіть не проводить своїх засідань. А громадськість – мистецькі та літературні спілки, просвітянські та культурно-національні організації демонструють безпрецедентну байдужість, якої українському суспільству не можна було закинути навіть у найчорніші часи бездержавності, матеріальної скрути чи відвертої окупації країни ворогом. Тому була створена громадська рада, щоб якось змінити цю ситуацію.

– То що нам слід очікувати найближчим часом на «фронті боротьби» за Шевченка?

– Аналіз намірів влади, а із доступних широкому загалу у цьому плані найпоказовішим є указ Президента України «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» і кілька попередніх «шевченківських» та дотичних до них нормативних актів, свідчать про все ту ж притаманну їй безсистемність та алогічність. Зокрема, навіть побіжне ознайомлення з цим документом ставить більше запитань, аніж дає відповідей. Зокрема, «широке відзначення міжнародною спільнотою 200-річчя зводиться лише до участі Російської Федерації, Республіки Казахстан, Литовської Республіки та Республіки Польща. Хоча відомо, що Шевченко бував також у Білорусі та мав там друзів і де, до речі, встановлено шість пам’ятників Великому Кобзареві, а також відвідував територію нинішнього Узбекистану.

– В указі є також програма «Шевченківський дім». Що вона передбачає?

– Вона є, але досі не оприлюднена її концепція, що може обернутись несподіванкою – її наповнення може бути далеким від шевченківського. Серйозні занепокоєння викликають й обіцянки влади обов’язково завершити видання – «будь-якою ціною» повного зібрання творів у 12 томах та 6 томів Шевченківської енциклопедії – тобто необхідно видати за рік 5 томів повного зібрання (як відомо, за останні 7 років не вийшло жодного, і тут проблеми далеко не в коштах) та 3 томи енциклопедії.

Важко говорити про доступність цих видань для широкого загалу при їх тиражах у 7 (!) тис. примірників. Ще не так давно твори Шевченка виходили тиражем у сотні тисяч примірників і навіть 1 000 000. Також дивує підбір іноземних мов, на яких планують видати «Кобзар», – зокрема, проігноровані далеко не останні у світі за популярністю іспанська, китайська, японська, португальська, італійська та інші мови, на яких розмовляють у країнах, де українська присутність є нині надзвичайно важливою.

– Що у вас ще викликає занепокоєння?

– Скажімо, позитивним є намагання «підтримки музею-квартири Тараса Шевченка» в Санкт-Петербурзі, але чомусь проігноровано інші музейні заклади за межами України – у Форті Шевченка (Казахстан), в Оренбурзі (РФ), Торонто (Канада). А також наукові товариства ім. Тараса Шевченка у Європі та США, діяльність яких заслуговує на підтримку держави як творців позитивного іміджу України за кордоном. Особливого піклування держави потребують й архітектурні об’єкти, пов’язані з життям Шевченка за межами України.

Серйозною загрозою для пам’ятки національного значення, як показала недавня історія, стала передача прав замовника на проведення ремонтно-реставраційних (а насправді будівельних) робіт місцевим органам влади, що для Шевченківського заповідника в Каневі є безпрецедентним пониженням якості робіт. По суті, пам’ятку національного значення вперше за майже столітню історію заповідника передано під адміністрування глави адміністрації, який одноосібно приймає рішення, що належать до компетенції центральних органів виконавчої влади, наукових інституцій, національних мистецьких спілок, пам’яткоохоронних організацій. Результатом такого втручання стала скандальна так звана «осучаснена» експозиція у Каневі.

Натомість, у свою чергу обладміністрація може багато зробити для збереження пам’яток, зокрема, і шляхом приєднання до аповідника цінних з історико-культурної та природної (ландшафтної) точок зору територій – Михайлової гори в Прохорівці, Дніпровських заплав та Лівобережжя, яким уже чверть століття загрожує промислова забудова.

– А якою є ситуація з музеями Т. Г. Шевченка?

– Ґрунтовного науково-методичного підходу до оновлення своїх експозицій потребують всі без винятку Шевченківські музеї, а також інші музеї та заповідники, що мають дотичність до життя, творчості та вшанування пам’яті Т. Шевченка. Проте поза увагою залишилась реалізація комплексних програм розвитку навіть провідних музеїв та академічних установ – таких, як Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, Національний художній музей України, Національний музей Тараса Шевченка. Музей Т. Шевченка у Львові, що розташований у Палаці мистецтв, теж потребує приміщення, є думки про те, щоб передати його у підпорядкування Національному музею Т. Г. Шевченка.

– Як, на вашу думку, можна популяризувати творчість Тараса Шевченка через інтернет?

– Потрібно створити Шевченківський портал в Інтернеті, що зробить доступними для широкого загалу якісні сучасні видання його творів. Величезна та якісна Шевченкіана є в доробку українських митців – композиторів, музикантів, художників, діячів театру та кіно.