Не можна протиставляти одних героїв іншим, — Сиволап

Громадське обговорення щодо перейменування вулиць Черкас на вимогу закону про декомунізацію відбулося, проте пристрасті навколо цієї теми не вщухають. Дискусія вихлюпується у соцмережі і триває “на кухнях” черкащан. Своїми думками з цього приводу з кореспондентом УНН-Центр поділився член топонімічної комісії, історик та археолог Михайло Сиволап.

- Чи задоволені ви тим, як триває процес декомунізації у Черкасах?

Мені важко назвати декомунізацією процес, коли я маю обирати нову назву з імен Мазепи, Бандери і воїна АТО, а якщо я виберу Бандеру чи Мазепу, то я не патріот. Мені 20 років комуністи і регіонали торочили, що Максим Залізняк неполіткоректний, а Гетьман Сагайдачний не на часі, а тепер кажуть, що їхній час вже пройшов, так і не наставши, а серед гетьманів взагалі було багато зрадників. Пропонується виховувати патріотизм, викресливши імена героїв, котрі віддали життя за Україну 100 чи 300 років тому, мабуть, їх кров важить менше. Жаль, що козаки Сагайдачного чи гайдамаки Залізняка не можуть особисто прийти на слухання і своєю кількістю натиснути на мера. Їхні функції доводиться виконувати кільком історикам, котрих зневажливо затюкали, поставивши в один ряд з комуністичними ретроградами, для яких Ватутін ні в чому не винен.

- У чому головна проблема, на Ваш погляд?

Не можна протиставляти одних героїв іншим. До нас мільйони українців загинули за волю України, з них топонімічна комісія з великими труднощами (як обрати, нікого не минувши) обрала кілька десятків прізвищ різних епох, але виявляється, вони вже неактуальні. Я розумію, що сучасне болить, дуже болить. Мені болить вся історія України.

- Як знайти вихід з цієї ситуації?

Якщо ми будемо застосовувати такий метод вшанування, то коли наше покоління стане минулим, наступні покоління можуть із нашими героями вчинити так же. Має бути відображена і вшанована вся наша історія. Нинішній стан дуже нагадує тотальне перейменування 1923 року більшовиками-фронтовиками чи перейменування ветеранською організацією у 1980-1990-х роках десятків вулиць на тему ВВв. І що? Тепер ми їх так само масово перейменовуємо, бо вони проігнорували принцип, що назви вулиць не можуть бути всі на одну тему, а мають представляти все і вся. Вшановувати треба всіх, хто загинув і гине у російсько-українській війні, але не лише вулицями.

- На обговоренні лунала думка, що треба не поспішати, почекати закінчення конфлікту на Сході...

Так, питання щодо найменування вулиць іменами загиблих героїв АТО виникало ще півтора роки тому, коли їх у нас було ще втричі менше, ніж зараз. Подія ще не завершена, війна триває, і справжню свою історичну назву вона отримає ще не скоро. Приміром, Перша світова війна отримала свою назву в історії через кілька десятків років, коли вже завершилася Друга світова війна. Тоді людство дійшло висновку, що війна, яка розпочалась у 1914 році, була першою світовою. Можу спрогнозувати точно, що сьогоднішні події не будуть називатися АТО. Трагічні події ще тривають, завершення їх ще не видно, про осмислення не йдеться абсолютно, тож називаючи вулиці іменами учасників цих подій, ми явно поспішаємо.

- Родичів загиблих можна зрозуміти, їм болить їхнє горе...

Мені їх смерть болить не менше, ніж іншим патріотам, але болить і смерть тих, хто гинув раніше. Якщо вже питають, хто такий геніальний історик-сходознавець і мовознавець Агатангел Кримський, замучений комуняками за його заслуги перед Україною, то значить, більшовики таки перемогли, добилися того, щоб ми стали манкуртами. Функція істориків - бути пам’яттю суспільства, проте колективний розум сучасних черкащан вважає, що історії до них не було і розпочинає її від сьогоднішнього моменту.