Юрій Мариновський, відомий черкаський історик і краєзнавець, зробив те, що завжди дуже непросто зробити сильним особистостям: продемонстрував світові, який він є насправді.
Людина, яка, не маючи фізичної можливості піднятися з ліжка, присвятила десятиліття свого життя науковій праці, вже сама по собі викликає захоплення. Юрій Мариновський – історик, який через травму хребта не зміг стати професійним військовим, але став професійним, блискучо професійним науковцем і більшість із своїх 63 років присвятив дослідницькій праці, – саме така людина.
Можна було лише здогадуватися, душевні переживання якої глибини і складності киплять за образом талановитого і працелюбного фахівця, якого цінують історики і релігієзнавці на теренах колишнього СРСР. І раптом Юрій Юхимович по добрій волі розкрив ці переживання... оформивши їх у віршовані рядки.
«Виникає (а можливо, від початку присутня?) необхідна потреба душевного розкриття, оголення – не моральної розпусності або мазохізму, а бажання просто довіритися, спертися на чиюсь підтримку, відчути співучасть і співчуття, розуміння...» – пише Юрій Мариновський у передньому слові до своєї збірки «Обнажение», яка побачила світ у черкаському видавництві «Вертикаль».
У віршах («протуберанцях душі») Мариновського звучать дуже різні ноти – тут і чорне горе, і втома, і спустошеність... Але дивовижним чином не вони стають визначальними. У центрі поезії Мариновського – віра, надія і любов. Віра примудряється долати безвір’я, любов – пробачати і розуміти те, що інші назвали б зрадою. Але найближчою розрадою душі поета стає все-таки надія, яка, на переконання Юрія Юхимовича, не «вмирає останньою», а стає навіть довшою за життя...
реклама
