Шкляр: Нехай тим, хто плаче за радянськими реаліями, осушить сльози віра в майбутнє їхніх нащадків

З декомунізацією Україна запізнилася щонайменше на два десятиліття, вважає відомий письменник родом з Лисянщини Василь Шкляр.

Під час чату з ним, що відбувся на інтернет-сайті «Главред», Василь Миколайович висловив переконання: ті, хто думає, що декомунізація «розпорошує» суспільство, не праві. Навпаки, брак декомунізації став однією з причин ідеологічного розпорошення українського суспільства.

– Символіка має велике значення у консолідації будь-яких спільнот, у формуванні світоглядних цінностей, – наголосив письменник. – Вона мітить територію впливу. Нехай тому, хто плаче за радянськими (читай російсько-окупаційними) реаліями, осушить сльози віра у майбутнє його нащадків.

Василь Шкляр вважає, що «міцну Україну треба будувати без антиукраїнського баласту», тому повертати окуповані українські території Донбасу і Криму не потрібно.

– У нас нема часу на перевиховання мільйонів ренегатів і відвертих ворогів. Із причепом сірих зон нам нема дороги ні до НАТО, ні до нормального цивілізаційного прориву. Нині країна в такому стані, що до неї не мають бажання приєднуватися відступники. Згодом неодмінно відбуватимуться геополітичні зміни, рано чи пізно настане розпад російської імперії, і тоді ми зможемо приєднати до себе втрачені території там, де це буде доцільно. Тільки для цього треба збудувати сильну і привабливу країну, – наголошує Василь Миколайович. – Казав і кажу, що в ХХІ сторіччі національна велич держави вимірюється не квадратними кілометрами, а територією духу.

На цю тему письменник часто розмовляв і з українськими вояками.

– Думки у них різні. Адже хлопці представляють усе наше суспільство. Одні кажуть, що втрачені території – це чужа чужина, яку треба покарати цілковитим ізолюванням, а другі не проти іти аж на Москву. Я люблю і тих, і тих, – зазначив Василь Шкляр.

Говорячи про своє ставлення до українських вояків, Василь Миколайович наголосив, що революція Гідності та війна народили «нову українську людину», яку можна побачити насамперед у добровольчих батальйонах. Водночас письменник не схильний ідеалізувати українське військо.

– В одній спецчастині я бачив вояків, котрі не хотіли зодягати офіційно видані їм військові кашкети-мазепинки, бо вони, мовляв, бандерівські. Бачив таких, які тягнуться до російської церкви. А один навіть сказав, що він воює за «русскоязычную Украину». Армія у нас завжди була одним із найвпливовіших агентів русифікації, тому й зараз цей спадок гостро відчутний. Це може бути міною уповільненої дії, причиною подальших національних драм, – вважає Василь Шкляр.

Василь Миколайович свого часу не раз говорив, що не писатиме про сучасну війну, бо тема війни потребує осмислення з відстані часу. Але тісне спілкування з бійцями полку «Азов» і дуже цікава історія (зі скіфською бабою), яка відбулася, можна сказати, на його очах, примусили письменника «зафіксувати цю подію».

– Роман «Чорне сонце» фактично написали самі «азовці» – своїми характерами і вчинками, – зазначив Василь Шкляр. – Мені залишалося тільки відтворити те, що я побачив і відчув, у художній формі. Це перший мій твір, написаний фактично з натури... Можна зняти унікальний художній фільм, де живі персонажі зіграють самих себе. Всі вони дуже красиві і талановиті хлопці, – вважає письменник.

Наразі в процесі екранізації (телеканалом «1+1») – інший твір Василя Шкляра, «Чорний Ворон». Зйомки планують завершити цьогоріч. Картина вийде як у телевізійній версії (4 серії), так і у прокатному варіанті повнометражного фільму. Авторський склад і акторів письменник не назвав, погодившись, однак, що персоналії мають велике значення. «На це кіно є високі очікування», – зазначив Василь Шкляр.