– Ось заєць – лісовий війт, ось тваринка Полісі-Бродило. А це Лис Микита. Насамперед роблю це для українців, для нашої культури. Українці сприймають глибинну сутність, зачіпає душу, а для іноземців це як артоб’єкт, – каже майстриня.
Загалом, для черкаської майстрині починалося все у 80-х, коли Радянський Союз відходив і зароджувалося щось нове, з’являлося більше інформації. «Мені було цікаво насамперед те, що пов’язано з нашою культурою», – каже майстриня.
Пані Ольга пригадує, що насамперед зацікавилася народними ремеслами, керамікою.
– Коли тримала в руках глину, відчула поштовх, зачудування. Щось таке тимчасове, м’якеньке силою рук і фантазії могло перетворитися в річ, яка потім зберігалася тисячу років. І мене це вражало. Згодом відчуття накладалися на зачудування творчістю Марії Приймаченко. Я знайомилася з цікавими людьми, представниками української культури. Траплялося багато гарних людей. Спершу зазнайомилася з місцевими майстрами, потім – з київськими. Зараз роботи і в Європі, і в Азії, і в Америці, і в Австралії, – зауважує Ольга Бердник.
Каже, що в роботі їй допомагає музика. Інколи наштовхують на ідеї обставини.
– Був початок літа, Дніпро був прекрасний повноводний. І я зробила дніпровського сома, що махнув хвостом і сховався під мостом. Може це й не зовсім сом, але так я його побачила, – показує казкову істоту майстриня.
Також презентує картоплинку, яку створила після того, як вони родиною копали картоплю на городі. У казкової картоплинки і жук є, і квіточка.
Що цікаво, глину для роботи деякі гончарі беруть зі сходу країни. Майстриня каже,що донбаські глини найкращі для ліплення. Однак через війну був ризик втратити такі глини.
– В Україні багато глин, але є такі прекрасні донбаські маси, доставляють просто додому. Коли захопили Слов’янськ, ми всі переживали. Я рада і щаслива, що завдяки успішним операціям наших військ місто повернули Україні, – каже майстриня.
Деталі у відео ТУТ
#монологи
Читайте і дивіться на "Прочерку також #монолог з Сергієм Ткаченко
