реклама
Будівельна компанія надія

Погожого сонячного дня 15 вересня до Національної спілки журналістів України, що на Хрещатику, по одному і групами прямували журналісти з усієї країни. З оновленої пропам’ятної дошки на фасаді приміщення на колег задумливо дивився засновник „Української правди” Георгій Гонгадзе. Яка промовиста назва видання „Українська правда”! Нам так довго не вистачало, а деінде не вистачає й досі, саме Української правди. За те, що він ішов шляхом правди, шляхом України, Гонгадзе вбили. Та хіба можна вбити правду? Справа Гонгадзе живе. Ні, вона, на жаль, ще не перемогла, але безумовно переможе. Запорукою цьому є усі ми, хто любить свою професію і Україну.

Журналісти, які йдуть у свою Спілку на Хрещатику, завжди під пильним поглядом Гонгадзе

Журналісти, які йдуть у свою Спілку на Хрещатику, завжди під пильним поглядом Гонгадзе


Я думаю, що кожному, хто прямував цього дня до Спілки, Гонгадзе потис би руку. Сподіваюся на це… Адже журналісти поспішали на урочисте вручення нагород переможцям і лауреатам традиційних щорічних творчих конкурсів Національної спілки журналістів України (НСЖУ). Тобто кращим з кращих у таких номінаціях, як „Україна єдина”, „Всупереч обставинам: історії й долі”, „Кращий журналістський матеріал про захисників України” тощо. Звісно, визначали і кращих журналістів, журналістські організації…

Переможці творчих конкурсів черкащани (зліва-направо) Галина Добровольська-Рибалкіна, Тетяна Калиновська, голова НСЖУ Сергій Томіленко, Назарій Вівчарик і Олександр Вівчарик

Переможці творчих конкурсів черкащани (зліва-направо) Галина Добровольська-Рибалкіна, Тетяна Калиновська, голова НСЖУ Сергій Томіленко, Назарій Вівчарик і Олександр Вівчарик


Цьогорічне змагання найкращих працівників медіа у професійній майстерності було присвячено 30-й річниці Незалежності України. Символічно також, що переможців нагороджували напередодні Дня пам’яті українських журналістів, який встановлений у 2007 році з ініціативи НСЖУ. Його мета – вшанування пам’яті всіх журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки. Зрозуміло, він теж знайшов своє відображення в програмі заходу журналістів-переможців. Але по-порядку:

Цього року на творчі конкурси було подано понад 170 заявок, і ще більше публікацій, радіо- і відео робіт. Журналісти, медіа та журналістські організації змагалися за перемогу в 14 номінаціях, в тому числі в чотирьох спецномінаціях.  Роботи учасників оцінювало фахове журі у складі голови НСЖУ Сергія Томіленка, директора телекомпанії „Ільдана”, секретаря НСЖУ Валентини Душок, секретаря НСЖУ Зої Шарикової, президента Всеукраїнського благодійного фонду „Журналістська ініціатива” Людмили Мех, заслужених журналістів України Віри Черемних та Миколи Семени. Координатором проведення конкурсу виступила перша секретар Спілки Ліна Кущ.

Захід почали з виконання нашого Славня. Позаяк запис не включився, довелося журналістам співати самим. Загалом вийшло непогано.


А тоді виступив голова НСЖУ Сергій Томіленко. Його промова була  насиченою і цікавою. Нагородження переможців конкурсів він використав як привід до щирої розмови з колегами. Тож говорив про виклики професії, свободі слова, про те, що влада не допомагає друкованим ЗМІ, згадав і про колег, котрі, прийшовши у владу, самі стали владою в не найкращому розумінні цього слова. Вони вже кажуть, що свободи слова в нас забагато… У свою чергу Томіленко вважає, що з нами будуть рахуватися лише тоді, коли журналісти будуть згуртованими, об’єднаними. На жаль, цього ще нема.

– Щоби надихнути і підтримати один одного торік для НСЖУ було обрано нове корпоративне гасло: „Журналісти важливі!” Під цим гаслом проходив і конкурс, щоби привернути увагу і чиновників, і суспільства, і самих себе до важливості нашої професії, до небезпек, які є. І як би це пафосно не звучало, кожен журналіст виконує місію. А для кого це не важливо, той іде у прес-секретарі, прес-служби, де зарплата більша.

Тому потрібна державна підтримка ЗМІ і журналістів, що, безумовно, не означає лише посилення контролю за ними. Має бути також і наша відповідальність за свою роботу, за кожне сказане слово. Але, якщо не буде в цей непростий час державної підтримки, якщо журналісти ітимуть з професії, Україна стане інформаційною пустелею, – говорив Сергій Томіленко.

Тож і творчі конкурси – це не лише нагородження переможців, а й спілкування, обмін досвідом, прагнення усвідомити, зрозуміти те, як ми повинні змінюватися, щоб аудиторія обирала нас, а не тих, хто паразитує на журналістиці. Як слушно зауважив Сергій Антонович, творчий конкурс для творчих людей – це, насамперед азарт, а також можливість реалізувати свій потенціал.

– Під час оцінювання робіт журі звертало увагу на всебічне висвітлення суспільно важливих тем, нестандартний підхід, вплив того чи іншого матеріалу або ЗМІ. Серед багатьох заявок вирізнялися ті роботи, в яких журналісти показували не лише проблеми, а й рішення, де автори розповідали про ситуацію через історії звичайних людей. Це допомагає подати складні теми та привернути увагу аудиторії. Щорічний творчий конкурс НСЖУ – це можливості для всіх журналістів і всіх медіа, від загальноукраїнських до локальних. Щиро вітаю наших переможців! – зазначила Ліна Кущ.

Зауважу, серед провідних тем були і такі: висвітлення подій війни, життя й проблеми вимушених переселенців, протидія пандемії коронавірусу і т. д.

На церемонії вшанування колеги розповідали про власні конкурсні роботи, ділилися досвідом висвітлення складних тем. Серед них були і черкащани. Так головний редактор газети „Черкаський край” Тетяна Калиновська стала переможцем конкурсу „Журналіст року” за серію резонансних матеріалів на захист прав журналістів та свободи слова. Редактор онлайн-видання „Прочерк” Назарій Вівчарик переміг у творчому конкурсі „Кращий журналістський матеріал” з матеріалом „Черкаго: у полоні яких стереотипів живуть Черкаси і область?”. У конкурсі „Краще регіональне радіо” заохочувальний диплом отримала керівниця КП ТРО „На хвилі Корсуня” Галина Добровольська-Рибалкіна. Ну і журналіст „Прочерку” Олександр Вівчарик отримав заохочувальний диплом за есей „Кам’яні серця”.

Слово мали всі переможці. Найкращий журналіст року за версією Спілки журналістів Тетяна Калиновська сказала, зокрема, таке:

– Дякую журі, що помітили мої роботи і так високо їх оцінили. Цю нагороду не можу порівняти ні з якими іншими – державними чи відомчими. Це головне визнання нашої професійної Спілки. А я в Спілці майже 30 років і ніколи не переривала з нею зв’язків. Темою багатьох моїх публікацій є захист прав журналістів на безпечну діяльність і захист свободи слова в Україні: свободи слова як Конституційної гарантії кожного громадянина, як пріоритету діяльності Спілки журналістів, як крик душі кожного журналіста в умовах, коли ми відстоюємо своє право на безпечну діяльність, коли ми відстоюємо право на існування видань. Ще коли ми відстоювали своє право на роздержавлення, я зрозуміла, що треба нам себе захищати самим. І в нас, на Черкащині, корпоративна солідарність є.

На жаль, в області за роки Незалежності загинули четверо журналістів. Тож і одна з моїх конкурсних публікацій була така: „Чи назвуть убивцю журналіста Вадима Комарова. Дякую журі, що помітили мої роботи. І хочу привітати кожного присутнього: ви достойні своїх нагород!

Слухати колег було і цікаво і повчально, але інколи просто важко, коли журналісти зі східних регіонів розповідали про такі проблеми, на фоні яких наші видавалися не такими й складними. Але вони не здаються, працюють і навіть здобувають перемоги на творчих конкурсах. От як Андрій Крюков (Сватове, Луганщина). Андрія нагородили почесною грамотою Держкомтелерадіо. У подарункових наборах переможцям серед іншого були книжкові новинки – видання авторів-журналістів. Свою збірку публіцистики „Імперія терору” (з дарчим написом) газетяреві Андрію Крюкову вручив особисто секретар НСЖУ Сергій Шевченко.

Газетяреві з Луганщини Андрію Крюкову свою книжку вручив особисто секретар НСЖУ Сергій Шевченко

Газетяреві з Луганщини Андрію Крюкову свою книжку вручив особисто секретар НСЖУ Сергій Шевченко


Не випадково член фахового журі Людмила Мех наголосила:

– Коли за твоїми плечима чималий творчий шлях, це дає можливість більше порадіти за творчі доробки колег, особливо молоді. А в них відчувається професіоналізм, вимогливість до своєї роботи, а ще – патріотизм. Тому і працювалося в задоволення, хоч обсяг робіт був потужний.

До речі, Людмилі Григорівні на цьому заході було вручено подяку Інституту журналістики Шевченкового університету „за сприяння, особистий внесок у спорудження барельєфа Героя України В’ячеслава Чорновола біля іменної аудиторії відомого українського державотворця та журналіста”. Черкащанина – додам від себе.

Отже, журналісти важливі! Справжні журналісти особливо. Додати тут нічого. На жаль, саме чиновники, високопосадовці, олігархи це зрозуміли давно, на відміну від звичайних людей. Зрозуміли по-своєму, тому інколи нашого брата купують, давайте будемо щирими в цьому питанні. Як наслідок, наші читачі, слухачі, глядачі не завжди отримують об’єктивну, правдиву інформацію. Їхньою свідомістю маніпулюють, і ми знаємо прізвища тих, хто це робить.

Як на мене, є питання і до тих, хто споживає таку продукцію. Люди б мали карати тих горе-журналістів, котрі не дотримується об’єктивності і маніпулюють ними, бойкотом та зневагою. Але ж ковтають брехню…

Тож давайте хоча б ми будемо ігнорувати пропагандистів і шанувати колег, які чесно виконують свою роботу. Як ті, кого нагороджували 15 вересня в Спілці журналістів.

Могила Георгія Гонгадзе

Могила Георгія Гонгадзе


17 вересня виповнився 21 рік з часу вбивства Георгія Гонгадзе. Сергій Томіленко закликав усіх присутніх на заході в Спілці вшанувати пам’ять Георгія, поїхати організовано на Поділ до його могили. На жаль, поїхали не всі. І мені шкода тих, хто не молився того дня на могилі Георгія. Вшанування полеглих надихає і гуртує, дає сили на нові звершення. А Гонгадзе поліг на інформаційному фронті, захищаючи Правду. Саме на таких акціях відчуваєш себе людиною, а не покірною худобою, яку ведуть на заріз. Або гладять, якщо господар в гуморі…

Великий кам’яний хрест з написом „Тим, що поклали життя на вівтар України” став своєрідним надгробком журналісту

Великий кам’яний хрест з написом „Тим, що поклали життя на вівтар України” став своєрідним надгробком журналісту


Особисто я був вражений тієї благістю, яка відчувалася в церкві святого Миколи Чудотворця Набережного (ПЦУ) і навколо неї. Гонгадзе тут молився, хрестив своїх дочок-близнючок, сповідувався, тут знайшов і свій вічний спочинок 22 березня 2016 року. У цей храм ходив і В’ячеслав Чорновіл.

Церкву звершено в рік руйнування московитами Запорізької Січі в 1775 році. Тож не випадково, напевне, що відновлена поруч із нею так звана тепла церква є нині храмом усіх новомучеників, сповідників українських, які так потребують нашої пам’яті.

Дуже сподобався і настоятель храму, духівник Гонгадзе протоієрей Стефан Яремчук (хоча мені він представився як Степан). В його особі, я побачив того священика, якого давно хотів бачити – щирого, відвертого, переконаного, справді відданого Богові і своєму покликанню. Він і провів панахиду (літію), закликав присутніх згадувати полеглих не лише раз у рік.

Церква святого Миколи Чудотворця Набережного

Церква святого Миколи Чудотворця Набережного


Георгія Гонгадзе поховали біля великого кам’яного хреста із дзвоном. Встановлено його було 1993 року Київським фондом культури (архітектор Анатолій Ігнащенко) й освячено Патріархом Володимиром Романюком, на честь тих, хто, як сказав видатний український мислитель, поет, політв’язень Євген Сверстюк, поклав життя на вівтар України. Він і став своєрідним надгробком Гонгадзе, а ще – квіти, в яких потопає могила. Адже надгробного пам’ятника безпосередньо Георгію досі нема…

Квіти на могилу журналіста від голови НСЖУ Сергія Томіленко

Квіти на могилу журналіста від голови НСЖУ Сергія Томіленко


Та, як сказав у промові після панахиди голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко:

– Ми сьогодні згадуємо Георгія Гонгадзе, згадуємо кожного українського журналіста, який загинув при виконанні своїх обов'язків. І ключове наше прагнення, щоб у суспільстві було визнання, що журналісти важливі. Як би пафосно не звучало, але в журналістику нас кличе місія. Місія – боротися з несправедливістю, мати достойну репутацію та визнання серед людей. Георгій Гонгадзе здобув це визнання, на жаль, такою страшною ціною, так само як і Ігор Александров, Павло Шеремет, Вадим Комаров...

Поминальна панахида за всіма загиблими журналістами на могилі Гонгадзе

Поминальна панахида за всіма загиблими журналістами на могилі Гонгадзе


Протоієрей Стефан Яремчук

Протоієрей Стефан Яремчук

 

Свіча пам’яті в руках журналістки

Свіча пам’яті в руках журналістки


Пам’ять Гонгадзе і всіх загиблих журналістів вшанував і заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова, Народний депутат України Євгеній Брагар

Пам’ять Гонгадзе і всіх загиблих журналістів вшанував і заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова, Народний депутат України Євгеній Брагар

 

 Олександр Вівчарик

Фото автора

реклама

Коментарі  

 
+1 #1 Голова спілки 20.09.2021 12:18
Не Ґонґадзе. Свою голову він береже. Помилки загиблих враховано.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ