Без магазинів, шкіл та вцілілих будинків, а до найближчого села — більше кілометра. Таким нині є селище Козорізи, що на Драбівщині, розповіла Суспільному діловод села Перервинці Людмила Пучка.
"Рахується троє, але проживає фактично тільки двоє. Один чоловік проживає по одну сторону залізничної дороги, а друга – Лідія Іванівна, проживає по іншу сторону".
Вісімдесяти чотирирічна Лідія Козоріз — єдина мешканка однієї з частин селища. Проживає тут протягом 65 років, втім без жодного сусіда — останні п'ять. За товаришів у неї — кіт та собаки. А ще десяток курей та качки.
Аби всіх нагодувати, починає господарювати із п’ятої ранку. Окрім городу ще має і садок, зазначила Лідія Козоріз:
"І смородина, і порічка, і яблунька. Яблук цього року було багато, тільки гниють швидко", розповіла жінка.
Магазинів поблизу немає, тому продуктами запасається на декілька місяців:
"Я заготовляю і борошно, і крупи, і макарони. Все, що мені треба з осені, як дорога є. Наймаю машину, накупила, запас зробила баба — й сидить. Напечу, наварю, і все".
Кожна кімната у будинку Лідії Козоріз прикрашена родинними світлинами, картинами та вишитими рушниками. Їх створює сама:
"На щастя, на долю — вишила трояндами. Деякі картини вишивала, ще коли в старій хаті жили, вже діти один за одним були, через два-три роки. Сиджу взимку на ногах колишу і вишиваю: ялинку, олені, маки".
Як розповіла жінка, це зараз є час на хобі, а раніше доводилося тяжко працювати:
"Та ким я не працювала: і корови доїла, і ланка, де буряків по п'ять-шість гектарів. Оце вам виділили зараз землю, ви б його зробили? Ні".
Покидати рідну хату Лідія Іванівна не хоче, бо тут її Батьківщина. І хоч бути на самоті звикла, та гостей чекає завжди. А коли на гостини приїздить донька, то день для неї — свято.
Коментарі
Закон про землю-профанація для прискорення процесу зачистки орних земель від споконвічних власників.
Перший етап грабунку називався приватизацією держмайна.
Розбагатіли..?
Стрічка RSS коментарів цього запису