У Гуманітарному центрі Черкаської міськради вся увага прикута до молодого подружжя з крихітними двомісячними малюками на руках. Артемчик та Арінка – два ангелочки з Херсона. Коли почалась війна, їм було 13 днів від народження.
Їхню історію розповідає пресслужба центру.
– Війна для нас почалася дзвінком від тьоті, – каже мама Олена. – «Війна, діти! Рятуйтесь!» Ми з чоловіком Олександром миттєво зібрали речі і так до кінця дня просиділи на сумках перед ТБ, не наважуючись рушити з двійнятками. Казали, що машини дорогою розстрілюють. Авіанальоти ми перечікували у підвалі дому, поки нас не запевнили, що у разі попадання, – то братська могила. У сусідній школі підвал був зовсім не обладнаний: пліснява, сирість та багато бездомних котів, Хвилювались за своїх немовлят...
Херсонці твердо вірять в Україну, численні мітинги та знаменитий прапор України на орському танку в Херсоні – наші герої бачили в Інтернеті. З дому не виходили – двійнятка вимагали щогодинної турботи. Боротись за майбутнє дітей – це вивезти їх. Тож рушили на власному авто на власний ризик...
– 29 ворожих блокпостів! І на кожному – перевірка, як «рулетка». Пустять, чи ні?! Кожен в пам’яті, – каже Олена. – Особливо – четвертий блокпост. Нас та інших зупинили; утворилась п’ятикілометрова черга. Буряти з армії рф тримали нас 5 годин. Навіть те, що чоловік пішов показав свідоцтва про народження дітей (груднички ж, двійко!) – не вплинули на окупанта. «У всєх дєті, ідіте абратно».
Через 5 годин очікування всім оголосили, що проїзду не буде, щоб всі машини повертались назад. Хто ослухається – погрожували розстрілювати або переїхати БТРами.
– Пропускали тільки вагітних та інвалідів. Коли до нас підійшли та наставили зброю, в мене, – згадує Олена, – почалась істерика, я плакала, просила пустити. Малюки зморені; вода та молоко закінчувалось. Ми категорично не хотіли назад. Бурят побачив в мене на руках маля, потім заглянув вглиб салону, а там – ще маля: «Ладно, етіх тоже прапусті». Нас випустили.
Дорога зайняла 2 дні. Два дні страху і молитов. У дощ та погану видимість сім’я заблукала і випадково заїхала на якусь стоянку (чи базу) техніки рф. Одразу зрозуміли, куди втрапили, непоміченими виїхали і мчали звідти на максимальній швидкості.
30-ий блок пост: військовий подивився документи, заглянув у вікно і каже: «Проїжджайте!»
– Ми рушили, і тут я кажу чоловіку: «Проїжджайте» – це ж українською! Зупинились. «Хлопці, кричу, ви ж українські?» «Так», – відповіли вони. Ми повиходили з машини, почали кричати «Ура!» і «Слава Україні!», обніматись, радіти. Нам вдалося – ми врятовані!!! – згадує Олена.
До Черкас їхали вже через наші блок пости. Військові бачили, що номера з Херсону, що немовлята в машині – швидко пропускали, давали воду, допомагали. А на якомусь із блокпостів навіть поклали в машину цілий пакет яблук.
У Гуманітарному центрі 28-літня молода мама міняла памперси малюкам, підбирала візочки та дитяче харчування і розказувала волонтерам свою історію:
«Ось розказую, – усміхається мама, – і наче про когось цей блокбастер. Не віриться, що це трапилось з нами... Черкаси – привітні, на відміну від Херсона, тут все відкрито, люди гуляють. Велика різниця. Нас прихистили знайомі, сюди вже приїхала мама. Будемо чекати Перемоги і повертатись до рідного українського Херсона!» – підсумовує Олена.
* * *
Інформація про Гуманітарний центр ЧМР: вул. Благовісна, 170. Прийом допомоги: з 9:00 до 18:00. Прийом переселенців: з 9.00 до 21.00. Можете прихистити: 096 01 32 149. Координатори: Тетяна (0934682295), Людмила (0679736111).
реклама
