Сьогодні під звуки траурного маршу оркестру Національної гвардії України Сміла зі сльозами на очах і на колінах зустрічала тіло свого юного земляка Дмитра Доброштана.
Смерть спіткала мужнього воїна у самому пеклі — у Маріуполі — ще навесні минулого року, коли українці тримали героїчну оборону цього міста від російських агресорів, гинучи під нещадними ракетно-артилерійськими обстрілами, бомбардуваннями з повітря. Дмитро служив стрільцем патрульного батальйону і прийняв смерть від численних осколкових поранень, але лиш нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати і привезти додому.
Хлопцеві не виповнилося й двадцяти років: він народився у квітні 2002 року, а загинув торік наприкінці березня. Не встиг пожити, не встиг одружитися… Пішов захищати Україну: вона була для нього дорожче за все.
Слово у пам'ять загиблого Дмитра лунало у промовах представників місцевої влади, а панахиду над його тілом звершили панотець Михайло Шевчук і військові капелани НГУ.
Поховано Героя на Алеї Слави центрального міського кладовища.
Олександр Слєпцовський