Гуманітарний центр Черкаської міської раді (ЧМР) складається з людей, черкащан, які допомагають функціонувати центру з першого дня його роботи. Саме сюди приходять насамперед переселенці, після того, як реєструються в ЦНАПі. Однією з волонтерок гуманітарного центру з перших його днів роботи є Тетяна Діденко. Жінка каже, що зараз навіть не уявляє, чим би займалася, якби не прийшла сюди волонтерити.

275363118_7036769056393817_4852414123432836657_n

– Я дізналася про повномасштабне вторгнення о 6-й годині ранку. До мене зателефонувала моя донька і сказала, що бомблять українські міста, що почалася війна. Ми з чоловіком та сином почали збиратися, а куди і для чого, самі не знали. Це було емоційне пекло. Ми розуміли, що в країні відбувається щось жахливе, це впливає абсолютно на всіх, але ми не розуміли тоді, що робити і куди бігти. Важко було прогнозувати взагалі, які ж перспективи ти маєш на життя. Це страшно, – пригадує Тетяна Діденко.

275237865_7018673781536678_6290095637563266911_n

Тоді ж їй зателефонував один з депутатів і повідомив, що міська рада організовує Гуманітарний центр ЧМР і чи не може пані Тетяна долучитися як волонтер? Тетяна Діденко працювала у навчально-методичному відділі Центру забезпечення якості освіти Черкаського відділення Львівського національного університету імені Івана Франка. На той момент освітній процес зупинився. І пані Тетяна повністю віддалася роботі в Гуманітарному центрі ЧМР, адже спершу там працювали без змін зранку до вечора. Починали прибувати перші переселенці.

Тетяна Діденко до цього не мала досвіду волонтерства, займалася більш громадською активністю, адже є координатором ГО «Справа громад».

240534394_4221167461323871_5060969399410755678_n

– Був час, ми плели сітки, колись проводили акції по збору коштів для різних потреб, займалися інформаційно-роз’яснювальною роботою, адже війна у нас триває з 2014 року. Проте от до такої активної діяльності я долучилася лише в лютому. Пригадую, все було злагоджено завдяки визначенню місць, де і що складати. Містяни зносили допомогу, а це їжа та речі. Вони привозили продукти цілий день. Це була неймовірна допомога. Я стала координувати роботу в процесі організації роботи. Не можу зараз сказати, як так склалося. Побачила, що потрібно організувати процес, бо деякі люди стояли і потребували роботи, врешті всі були задіяні. Ми займалися залученням гуманітарної допомоги для Центру, працювали з донорами, – каже Тетяна Діденко.

Першими приїхали люди з Києва, Харкова, Чернігова, Сум. Пізніше стали їхати з Донецька та інших східних і південних міст.

275431411_7045935578810498_7972737660574235511_n

– Знаєте, спершу їхали до 800 осіб в день. І це були не лише мами з дітками, а й люди літнього віку, їхали цілими родинами. Інколи емоційно було важко, бо люди мали різні історії, хтось їхав взагалі без нічого. Один чоловік сидів у нас в спортивних штанях і таких собі робочих галошах. При цьому зовні здавався геть нормальною людиною. Запитала в чім річ, виявилося, що чоловік вийшов по роботі з хати, а назад вже не зміг зайти, бо у хату прилетів снаряд і тому тікав у тому, що мав на собі. І все, – пригадує Тетяна.

275665837_7062995917104464_3473385050691402190_n

Інші історії не менш складні. Пригадує, коли приїхала родина і поки дорослі брали необхідні речі, дитина гралася у зоні з іграшками. Потім до дівчинки підійшла жінка, і вони зібралися йти, але дівчинка не називала жінку мамою.

– Поцікавилася, хто ця жінка, де мама дівчинки. У тієї жінки навернулися сльози. Виявилося, вони тікали з Чернігівщини на початку війни, а мама дівчинки там лишилася, бо військово зобов’язана. І вона написала довіреність, попрощалася з донькою і лишилася в місті. Я б хотіла довідатися про долю тієї родини. Бо це шокуюча історія. Мама, по суті, прощалася назавжди, бо на той момент Чернігів був оточений, – каже Тетяна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Спогади переселенця з Чернігова: «Виїхали з міста в дачний будинок, та все ж опинилися в оточенні…»

Волонтерка пригадує, що у частини дітей була істерика, коли вони, приїхавши сюди, чули також сирени. Адже діти вже знали, що це таке і які загрози несе. Окрім того, є й нещодавня історія про переселенців, у родині яких є дорослий син, що має інвалідність. З ним подорожувати було непросто. Мама хлопця викладала українську мову в Херсоні, але після того, як окупанти зробили їй попередження, зрозуміла, що від України не відмовиться, а тому перебувати в Херсоні небезпечно. Довелося виїжджати…

Сьогодні Тетяна Діденко визнає, що дещо темп роботи в Гуманітарному центрі ЧМР спав. Бо людей стало приїздити менше, можливості тих, хто ніс допомогу, також дещо зменшилися. Та й волонтерів треба, каже, берегти. Бо сама пережила певну емоційну втому, вигорання. Відчувала у якийсь момент роздратування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діденко: Херсон - це Україна, Черкаси чекають вас!

– Бажання допомагати нікуди не зникло, просто, очевидно, певний момент був переломним. Довелося спинитися, перепочити. Адже ти розумієш, що намагаєшся всіляко допомогти людям, віддаєш їм частину свого життя, але ж ти все рівно не можеш компенсувати їм їх втрат. Вони втратили звичний спосіб життя, а найгірше, дехто втратив рідних, – зазначає Тетяна Діденко. – А з іншого боку міркую, що в такій активній волонтерській роботі дехто з нас заховався від зовнішнього світу, де були такі великі проблеми. Ми брали невелику ділянку роботи і виконували її. І глобальні питання нам не доводилося вирішувати. Ми не сиділи цей час і не спостерігали за новинами, не накручували себе. Ми просто працювали.

241106577_2669946366633123_620524569161464725_n

Волонтерка каже, згодом гуманітарний центр дещо підкоригував графік роботи, адже потреба в допомозі зменшилася. Згодом волонтери звільнили глядацьку залу будинку культури, де розміщується Центр. Мовляв, там творчі люди працюють і їм треба дати змогу творити далі. І якщо всього через гуманітарний центр пройшло близько 200 волонтерів, а кістяк команди був в кількості 150, то нині працює лиш декілька десятків осіб.

– Зараз намагаюся працювати дистанційно, виконую свої посадові обов’язки і водночас продовжую координувати волонтерську діяльність в гуманітарному центрі. Вдячна керівництву свого навчального закладу, там повне розуміння щодо моєї роботи. Все таки зараз волонтери дуже допомагають і добре, що керівництвом мого освітнього закладу це сприймається з розумінням, - каже Тетяна Діденко.

240219614_4645146672170946_5980815005546241348_n

Інша координатора гуманітарного центру Людмила Дорошко зауважує, що оскільки люди мають колись таки відпочивати, вони ділили з Тетяною Діденко роботу координатора.

– Ми чергувалися з нею. І мені завжди було легко лишити на неї роботу, бо це людина відповідальна, це патріот своєї батьківщини. Вона завжди брала участь в багатьох заходах, це активна громадянка. А з перших днів повномасштабного вторгнення прийшла у гуманітарний центр на запрошення влади і займалася не лише організацією, а й залученням великих гуманітарних вантажів. Це ще й добра і чуйна людина, а без таких якостей у гуманітарному центрі, куди звертаються щодня люди за допомогою, неможливо, – каже пані Людмила.

Сьогодні в гуманітарний центр звертаються значно менше людей, це може бути до двох сотень осіб. Проте невідомо, що може бути завтра, адже війна з росією триває, тож гуманітарний центр не припиняє роботу.


dd354b42c421e2cf319d67f79430f64b

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України

Назарій Вівчарик

реклама

Коментарі  

 
+2 #3 Весело 12.10.2022 13:24
Цитую Іван:
Це та Діденко,що посадила свого чоловіка директором школи 29?

Та сама. Інститут разом розвалили. Тепер дорога у волонтери й до школи. Не заважайте людині займатися самопіаром.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+4 #2 Іван 04.10.2022 13:38
Це та Діденко,що посадила свого чоловіка директором школи 29?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+3 #1 Андрій 01.10.2022 17:29
цікаво
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

реклама Делікат
bigmir)net TOP 100