Ветеран із Кам’янщини, який втратив ногу, нині займається фермерством. Він повернувся з війни й сьогодні активно не лише працює та розбудовує власне господарство, а й займається спортом.
– Почав я свій шлях у 2024 році. Потрапив у десантно-штурмові війська. Місяць навчань, потім — 82-га бригада ДШВ. Тоді вона воювала на запорізькому напрямку. Там виконували бойові завдання, заходили на позиції. До цього в армії не служив, тож це був мій єдиний початок військового життя. Але навчання пройшов гідно і виконував ті задачі, які були поставлені. Та в один момент наступив на міну. Дякую побратиму, що не покинув, витягнув, – розповідає Богдан Вербівський.
Як ветеран будує майбутнє на землі
Ми знаходимося в Михайлівці — це громада під Кам’янкою. Тут він працює на полі. З однією здоровою ногою та на протезі обходить і об’їжджає за день чималі території.
– Після поранення потрапив у госпіталь у Запоріжжі, згодом у Кропивницький. Пізніше був у госпіталі ветеранів війни в столиці, там і запротезувався. А повернувшись додому, зайнявся господарством.
За словами Богдана, із сільським господарством він знайомий з дитинства. Вирішив, що не здаватиме паї в оренду, як роблять багато громадян, а сам вирощуватиме збіжжя. Він об’єднав паї рідних і отримав невелике поле, де сіє сою, пшеницю, соняшник.
– Сідаю в трактор і їду. А тоді вже як урожай є, наймаємо комбайн. Молотимо, продаємо. Батьки привчили з дитинства: треба працювати й годувати країну. Мабуть, найбільше подобається вирощувати пшеницю, з нею мороки менше. Але й сою, і соняшник вирощую. Треба сіяти різне, бо не завжди врожай буває однаковим.
Богдан каже, що їздити на різній техніці його навчив батько.
– Батьки працювали в колгоспі, потім, при розпаюванні, отримали паї. Дядько теж отримав. І ось тепер я їх зібрав, маємо поле, де працюю. Більші фермери приймають у нас зерно. Знаю: головне вчасно посіяти, обробити, підживити й вчасно зібрати до дощів. На словах це легко, а на ділі буває складніше. Але справляємося.
Окрім того, до війни Богдан займався пасікою. Вже після повернення відновив цю справу. Має зараз 6 вуликів, але меду поки небагато — прохолодна весна завадила бджолам.
– Раніше був акацієвий, квітковий, соняшниковий мед. А зараз починаю все з початку. Цього року мед не брав, лишив для бджіл, щоб розвивалися, – усміхається ветеран.
Як спорт мобілізує зусилля
– Як я відпочиваю? Та ніяк… – міркує Богдан. – Щодня щось планую, потім коригую. Прийшов додому — ліг і заснув. А так щодня в роботі.
Попри зайнятість на полі, знаходить час і для спортзалу. Для нього це не просто тренування, а реабілітація. Разом з однодумцями-ветеранами тренує тіло, бере участь у змаганнях.
У Сокільниках Львівської області днями відбулися фінальні Національні змагання BESTRONG GAMES 2025, які охопили понад 10 видів адаптивного спорту. Серед 150 учасників зі всієї України ветеран 82-ї десантно-штурмової бригади Богдан Вербівський із позивним "Бізон" виборов 1 місце на лижному тренажері та 3 місце у вправі "веслування".
«Вітаємо нашого титана з особистою перемогою і віримо, що локальні здобутки в єдності принесуть велику Перемогу, процвітання та мир в Україні», – написало відділення комунікацій 82-ї бригади ДШВ ЗСУ.
– Я тренувався на гребному тренажері ще в госпіталі. Так і пішло. Так само й із лижним тренажером. Сподобалося. Ми їздили з хлопцями з Кам’янки в Черкаси на змагання, а далі — ще більше. Загалом спорт дуже потрібен, особливо після травм. Ти тоді не закриваєшся в собі, не сидиш у хаті. Тебе підтримують побратими, друзі, родина. Ти рухаєшся, живеш. Головне — не падати духом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як відбувається реабілітація важкопоранених за допомогою спорту
Сьогодні Богдан зізнається: до протеза звикає щодня.
– Неможливо вдягти й одразу піти. Треба підлаштовувати, стежити, щоб не натерло. Але головне — бажання. Першого ж дня, як отримав протез, я вже зняв відео, де ходжу.
Після лікування йому пропонували залишитися інструктором, та він відмовився.
– Там є кому інструктувати, є хлопці бойовіші за мене, – скромно каже він.
Нині Богдан не жалкує. Каже, що йшов в армію з думкою захистити країну й родину.
– Страху не було, доки не пішли в перший вихід. А тоді зрозумів: війна — не в телевізорі, а справжня. І я ще легко відбувся… Сьогодні не скаржуся, зосереджуюся на роботі.
Історія Богдана — лише одна з багатьох прикладів того, як ветерани віднаходять себе після фронту. У Черкасах на початку року відкрився простір «Ветеран ПРО», де військовим та сім’ям загиблих і зниклих безвісти надають психологічну, юридичну й кар’єрну підтримку. Серед тих, хто проходить відновлення, — лейтенант поліції Максим Бондаренко, який після втрати зору здобув фах психолога, аби допомагати іншим. Інший приклад — Олександр Скринський, ветеран із ампутацією ноги та наслідками інсульту, який повертається до активного життя через спорт.
У місті також працює Центр психології «Сяючий шлях», заснований ветераном Володимиром Мамалигою, що допомагає військовим і їхнім родинам долати травматичний досвід.
Додатково діють програми Державної служби зайнятості, які відкривають можливості для навчання та здобуття нових професій: від керування агродронами до ремісничих спеціальностей. Так ветерани поступово віднаходять своє місце в мирному житті та роблять вагомий внесок у відновлення країни.
Війна залишає глибокі рани, але приклади ветеранів, як-от Богдан Вербівський, доводять, що сила духу здатна відроджувати життя навіть після найважчих втрат. Повернувшись із фронту, вони знаходять новий сенс у роботі на землі, у спорті чи в навчанні. Такі історії формують основу відбудови громад і держави, адже показують, що ветерани — не лише герої минулого, а й творці майбутнього. Дуже важливо підтримувати їхні ініціативи, створювати умови для розвитку та інтеграції.
До речі, станом на листопад 2024 року понад 1100 нових ветеранських бізнесів створили в Україні за фінансування, отримане за програмою грантів єРобота. Про це повідомляв наприкінці минулого року прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
По завершенню російсько-української війни до 25% ветеранів будуть власниками власного бізнесу, – казав в грудні 2024 року Народний депутат, заступник голови парламентського Комітету з питань соцполітики та захисту прав ветеранів Тарас Тарасенко.
«Одразу зазначу, що коли я кажу про ветеранів, я говорю і про їх сім’ї, і про сім’ї загиблих, зниклих безвісти та полонених. На початку року очікувалось, що таких людей буде близько 5 мільйонів осіб, однак в Стратегії ветеранської політики до 2030 року, яка була нещодавно затверджена Кабінетом Міністрів України, фігурує вже цифра 9 мільйонів осіб, а це майже 35 % населення України», - наголосив Тарас Тарасенко.
Питання розвитку політики щодо ветеранів є вкрай важливим. Необхідно також вдосконалювати програми їхньої підтримки. Про це говорить в ефірі Українського радіо керівник ГО «Черкаський правозахисний центр» Тарас Щербатюк. За його словами, організація працює з ветеранами ще з 2014 року.
– Величезна відповідальність у цих процесах лежить на владі — як на органах виконавчої влади, так і на органах місцевого самоврядування. Куди повертаються ветерани? Додому, у свої громади. З ким вони починають співпрацювати на місцях? Зі спеціалістами місцевого самоврядування. І якщо цей процес організований недостатньо ефективно, певні політики адаптації та соціалізації можуть працювати не так, як потрібно. Ветерани, повертаючись у громади, мають насамперед відчувати повагу й визнання їхньої гідності. Звичайно, першими їх зустрічають рідні. Але нам важливо говорити не про родинне коло, а про горизонталь «ветеран – влада». Перші слова, які має сказати представник місцевої влади ветерану: «Дякую за захист», а вже потім: «Чим можу бути вам корисний?»
За словами Тараса Щербатюка, другим важливим компонентом є формування місцевих політик: це програми та заходи, спрямовані на реалізацію прав ветеранів. До цієї роботи повинні долучатися і органи місцевого самоврядування, і виконавча влада, і, власне, сама ветеранська спільнота. Він зазначає, що у порівнянні з 2014 роком ситуація покращилася: створено ветеранські простори («хаби»), проводяться дослідження потреб на місцях, ветеранів активно залучають до національно-патріотичного виховання. Однак цього, на переконання експерта, все ще недостатньо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ветеранські простори як ключ до адаптації: досвід Черкащини
– Є випадки в Шполянській громаді, в Корсунь-Шевченківській громаді, де до ветеранів дозволяють деякі представники влади ставитися без поваги. Я нещодавно проаналізував декілька програм на рівні громад саме ветеранського спрямування. Коли створюються ці програми, то думки ветеран не вивчаються. І підставою для виділення коштів є формулювання, що «в нас триває війна». Але які конкретні проблеми слід вирішувати? Над цим треба працювати ширше і питати самих ветеранів! А питань багато: це і допомога ведення бізнесу, допомога дітям ветеранів, лікування, надання правової допомоги, питання ментального здоров’я тощо.
«Проект «Посилення стійкості медіа в Україні».
Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
Improving Media Resilience in Ukraine Project.
Implemented by Fondation Hirondelle (Switzerland) and IRMI, Institute for Regional Media and Information (Ukraine).
Funded by Swiss Solidarity
Назарій Вівчарик
реклама
