Цієї весни опозиція проїхалася Україною із закликом «вставати». Вже тиждень інформаційний простір розігрівають повідомлення про підготовку на 18 травня фінального гала-концерту…, пробачте, вирішальної акції в Києві. Польові командири знову гострять вудки-щогли для прапорів. Але чи означає це, що буде другий Майдан?
По-перше, не зовсім зрозумілі самі мотиви і мета цієї акції. Підготовка справжнього повстання? У це не вірять навіть самі організатори. Мобілізація електорату? Спроба злякати владу? У регіоналів до такого механізму вже виробився імунітет. Спосіб «випустити пару»?
Черкащани уже робили свій вибір на користь опозиції у 2004-му, повторили у 2006-му, 2007-му, 2010-му, 2012-му, а в результаті їхні обранці «профукали» свою перемогу. Тепер знову просять допомоги. Але народ уже не знає, чим може їм допомогти...
Приїхати на Майдан? Навряд чи хтось із великим запалом зараз буде скандувати: «Юлі волю!» Кричати «Разом нас багато!...Нас не подолати!». Уже кричали.
Волати «Геть тушок»? Ну, «геть», а далі що? Ті кого називають «тушками», таки дійсно отримали підтримку своїх партійних керівників при складанні списків, або перемогли на округах. Інше питання, за яку ціну?
Вимагати перевиборів Верховної Ради? І, навіть якщо більшість прихильників опозиції нові вибори не проігнорує, ніхто не може дати стовідсоткову гарантію, що в разі перемоги на перевиборах «Батьківщина», «Свобода» і УДАР знову не дратуватимуть усю країну кількамісячними пошуками точок дотику при черговому поділу крісел та портфелів, як це колись робили БЮТ і «Наша Україна».
Провал черкаського «повстання», призначеного на 25 квітня, показав повну організаційну неспроможність «триголової» опозиції. Ласі до політичних зібрань журналісти з явною ностальгією згадують ті часи, коли головними спецами майданної справи були саме активісти з «Батьківщини». От вони уміли це організовувати, підтвердить голова черкаського обласного осередку «Батьківщини» Анатолій Бондаренко. Нині ж ситуація як у відомій приказці – у сімох няньок дитина без ока.
Молода партія УДАР Віталія Кличка, на додачу до типових «хвороб росту», внутрішньопартійних конфліктів, здобула репутацію партії «кидал». Майже всі, хто працював на партію під час парламентських виборів 2012, в один голос заявляють про відсутність розрахунку з ними за жовтень, в окремих випадках мова йде і про інші місяці виборчої і передвиборчої кампанії. До фінансових проблем додаються обґрунтовані звинувачення у діях на користь Партії регіонів. Партійну організацію лихоманить від постійних протестів колишніх співробітників і війни компроматів. ВО "Свобода» хоч і стала парламентською, але на місцевому рівні продовжує бути маргінальною. Вона може вивести на вулицю від 30 до 50 своїх відданих прихильників. Однак на цьому її людський ресурс обмежується. Вона має відверто слабких місцевих очільників і не має стабільного фінансування.
В опозиції лише два інструменти і обидва непродуктивні: грізний погляд і рішучі заяви. Рухатися далі вони бояться, певно є що втрачати, тому і переходять від радикальної риторики, до... радикальної риторики.
Тому не дивуюся, коли на питання до колеги, колись затятої помаранчевої активістки: «Які плани на вихідні? На Майдан?», у відповідь чую іронічний сміх.
«Якщо б мене хтось запитав, чого я туди поїду, чого добиваюся, я навіть би не знав, що відповісти... але ж треба буде щось казати», - говорить у приватній розмові хлопчина, активіст партії УДАР. Каже, що з ним досі не розплатилися, але все одно продовжує на них підпрацьовувати на громадських засадах. Бо сподівається що візьмуть помічником депутата Верховної Ради.
Опозиційний тріумвірат «Батьківщини», «Свободи» та УДАР-у відвідав Вінницю, Ужгород, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці, Житомир, Київ, Луцьк, Рівне, Харків, Полтаву, Черкаси, Чернігів, Суми. Як видно з переліку, «повстання» чомусь виявилось дуже вибірковим. Опозиціонери повністю проігнорували Південь, Схід, і не змогли підняти навіть Черкаси, де жителі традиційно підтримували опозиційні партії… Чомусь здається, що до фінальної акції у Києві 18 травня ця ситуація вже не зміниться.
Бо не хочеться нам, черкащанам, вкотре розчаровуватися від свого вибору, від своїх політиків, від їх нездатності об’єднатися та розділити відповідальність за долю країни. Політична дійсність, яка 10 років тому була фактором загального єднання, врешті-решт стала причиною загального розчарування й байдужості. Неозброєним оком видно, що звичайні люди втомилися від політики. Занадто довго вони нею жили. Все, що від них залежало, зробили. Тому коли заходить мова про страждання лідерів опозиції, у відповідь здебільшого чуються однакові і на диво спокійні слова: «Самі винні». І самі командири це розуміють. Тому заздалегідь виправдовуються, та шукають як позичити в Сірка очі та пояснити, чому замість народного повстання вийшов «пшик», як кажуть у народі.
реклама
