реклама
Будівельна компанія надія

Чудеса героїзму виявляв під час АТО на сході України цей зазвичай скромний, стриманий і сердечний чоловік. Українські бійці називали прикордонника Ігоря Момота «Живою Легендою» і «Легендарним Полковником»... Ігор Федорович загинув у званні полковника. А в черкаську землю ліг – генерал-майором.


Легендарний Полковник

В Оршанці нам розповіли про справжні чудеса військової звитяги, які демонстрував Ігор Момот. Як він кілька годин утримував заарештованого на кордоні лідера луганських сепаратистів Валерія Болотова, одною рукою держачи терориста, а другою – бойову гранату. Як він, діючи рішучо й сміливо, знешкодив впливового «козацького» отамана з Росії, що воював на боці так званого ополчення. Як за голову легендарного прикордонника вороги оголосили грошову винагороду. Сказали й про те, що, не виключено, той удар із «Градів» було здійснено задля вбивства шалено популярного серед українців офіцера.


«З самого початку подій на Донбасі ця людина стала живою легендою, – написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук. – Він особисто керував багатьма успішними операціями на кордоні з протистояння російському вторгненню й тероризму. І хоча Ігор Момот не раз стикався не тільки з підступністю і хитрістю ворога, а й зрадою з боку «своїх», до останньої секунди свого життя він був щиро відданим Україні та її народові. Ця людина жила і загинула як Герой. Таким він назавжди залишиться в нашій пам'яті»...

На початку церемонії прощання з заступником начальника Східного регіонального управління Держприкордонслужби, начальником Навчального центру в Оршанці генералом Момотом тисячі учасників заходу почули голос Ігоря Федоровича: він читав вірш Шевченка «Мені однаково...». Тепер, після загибелі офіцера від осколків «градівського» снаряду, особливого сенсу набули останні рядки вірша:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

Рятуючи Україну від вогню, Легендарний Полковник сам пішов за неї в огонь.

Воїн, син воїна

Ігор Момот народився 18 серпня 1965 року в Тирасполі (Молдова) у сім’ї військового. Беручи приклад із батька, Ігор Федорович ще з дитинства мріяв стати захисником Вітчизни.

Батько майбутнього генерала, Федір Акимович Момот, загинув, коли Ігорю було всього 15 років. Трагічний збіг: дочка Ігоря Федоровича Марія залишилася без батька також у 15 років...

Ігор Момот закінчив Свердловське вище танкове артилерійське училище й був направлений для проходження служби в мінометну батарею Середньоазіатського прикордонного округу. У 1986 році за власним бажанням пішов воювати в Афганістан.


Після проголошення незалежності України Ігор Момот прийняв українську присягу й продовжив служити в Держприкордонслужбі України. З 2007 року працював начальником Навчального центру Держприкордонслужби (селище Оршанець). З перших днів загострення ситуації на сході України для організації охорони східних кордонів під керівництвом полковника Момота було сформовано маневрену групу Держприкордонслужби, яку він очолив.

Загинув під час обстрілу проросійськими терористами колони прикордонників із установок залпового вогню «Град». Указом Президента України полковнику Ігорю Момоту присвоєно звання генерал-майора (посмертно) та нагороджено його орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня. Крім цієї, Ігор Федорович має чимало інших державних нагород – як СРСР, так і незалежної України.


– Виконуючи обов’язки міністра оборони України, я щоранку, щоночі мав розмови з цією прекрасною людиною, – наголосив, виступаючи на церемонії прощання з Ігорем Момотом, заступник секретаря РНБО, колишній в.о. міністра оборони генерал-полковник Михайло Коваль. – Це була можливість із перших вуст дізнатися, що відбувається на кордоні України. Генеральний штаб ухвалював рішення, спираючись на дані, які надавав цей прекрасний офіцер. Я впевнений, що Ігорю Федоровичу буде присвоєно найвищу нагороду – Героя України. Це однозначно. Відважніших людей я у своєму житті не бачив.

Солдатські сльози

Проводжаючи в останній шлях Ігоря Момота, багато хто в Оршанці не міг стримати сльози.

Ми нічого не говоритимемо про страшні душевні муки, які припали на долю рідних Ігоря Федоровича – дружини Надії, дочки Марії, сестри Ольги. Їх передати не можна. Але й побратими по зброї – від солдатів до полковників – не могли втримати сліз. Одному з курсантів стало зле. В офіцерів тремтів голос. І ніхто на світі не дорікне їм у цьому.

– Одна присутність нашого командира на полі бою вселяла віру в перемогу... Він був надзвичайною людиною, – крізь сльози говорив наступник Ігоря Момота на посаді керівника Навчального центру в Оршанці полковник Ігор Павлов. – Він колись сказав: «У мене є родина, близькі. Є цивільна спеціальність. Друзі кличуть на гражданку. Але... я – фанат. Для мене запах портянок кращий, ніж офісні парфуми». Таким він і залишився.

Полковник Павлов розповів про жахливий удар, який по Навчальному центру завдала звістка про загибель полковника Ігоря Момота і курсантів – солдатів Дмитра Сирбу з Одещини і Вільгельма Штолцеля із Закарпаття. А наступного дня – нова звістка: один із найкращих викладачів майор Ігор Петрів, який вивозив із зони активних бойових дій тіло Ігоря Федоровича, повертаючись назад, підірвався на фугасній міні й теж загинув...

Не приховував своїх почуттів, виступаючи на траурному мітингу, і голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко, який був другом загиблого воїна.


– Для мене Ігор Федорович був старшим братом. Під час наших зустрічей він давав мені дуже слушні поради щодо того, як тут, на Черкащині, ми можемо сприяти збереженню цілісності й незалежності нашої держави, – наголосив Юрій Ткаченко. – Востаннє ми з ним бачилися у середу. Я просив його берегти себе...

Юрій Ткаченко вручив родичам генерала Момота нагороду «За заслуги перед Черкащиною», якою Ігоря Федоровича нагороджено посмертно.


«У пам’ять вічну буде праведник»

Голова облради Валентина Коваленко пригадала, як на початку березня Ігор Момот показував їй, тоді щойно обраному керівникові, свій заклад.

– Він гордився з того, який у них достойний Навчальний центр... – зазначила Валентина Михайлівна. – Справжні відходять першими... Бог їх забирає собі... Але це – лихо для всієї України, не тільки для Оршанця, для Черкащини... Я хотіла б просити, щоб у Черкасах була вулиця Оршанецьких Героїв, і щоб була вулиця Ігоря Момота. Хай буде Вам вічна пам’ять, пане генерал-майоре. Таких, як Ви, мало.

Міський голова Черкас Сергій Одарич зосередив свій виступ на оптимізмі Ігоря Момота. Погляд керівника Навчального центру був завжди обернений у майбутнє – і тоді, коли він розвивав свій заклад, і тоді, коли відкривав тут садочок і школу, і тоді, коли запроваджував нові традиції принесення присяги курсантами. На переконання Сергія Одарича, найкращою пам’яттю для Ігоря Момота стане відстоювання цілісності й незалежності України, здобутків Революції Гідності.


Голова Української спілки ветеранів Афганістану, Герой України, генерал-майор Сергій Червонописький пригадав завершення війни в Афганістані.

– Тоді ми були переконані, що назавжди настав мир, – сказав генерал. – Переконані, знаючи миролюбність українського народу, знаючи те, що війна багато чому всіх навчила... Здавалося б, ми своє відвоювали... Але ворог прийшов на нашу землю. Горять хати, гинуть люди. Жінки залишаються вдовами, діти сиротами, матері втрачають своїх дітей. Ігор Федорович, з одного боку, передавав бойовий досвід, який ми набули на тій війні. А з другого – був взірцем честі й гідності. Він міг уже піти з зони бойових дій, але чоловіча честь змушувала його знов повертатися й вести у бій солдат. На жаль, він загинув. Але його героїчна смерть також стане гідним прикладом тим, хто сьогодні зі зброєю в руках боронять незалежність і цілісність України.

Ветеран Великої Вітчизняної війни, почесний прикордонник полковник Олег Чернишов від імені воїнів старших поколінь висловив співчуття родині Ігоря Федоровича.

– Він був совістю і гордістю Навчального центру в Оршанці, – наголосив Олег Сергійович. – Проводжаючи сьогодні Ігоря Федоровича в останню путь, ми, ветерани, звертаємося до командування Держприкордонслужби з проханням назвати цей Навчальний центр його іменем.

Олег Чернишов закликав усіх молитися, щоб душу Ігоря Момота прийняло Царство Боже, Царство Небесне, «де все тихо й спокійно, де немає тривоги».

Член громадської ради Держприкордонслужби, гетьман Запорозького козацтва Дмитро Сагайдак закликав воїнів-козаків так само не боятися нічого, як нічого не боявся Ігор Момот.

Хрещена мати Ігоря Федоровича, сільський голова села Кавунівка на Шполянщині Катерина Козій-Голобородько сказала, що за загиблим не треба сумувати, треба пишатися ним. У пам’ять про «свого Ігорька» Катерина Іванівна написала вірш:

Перестало битися серце мого синочка,

Забрала ворожа куля у розквіті літ...

Сиротою залишив усю Україну

Та й пішов у потойбічний світ...

На траурному мітингу було зачитано співчуття, які надійшли з приводу передчасної смерті Ігоря Момота, з військових, навчальних, прикордонних установ, громад України, Німеччини, Австрії, Нідерландів, Польщі, ЄС, Білорусі, США.

Священнослужителі відправили за Ігорем Момотом поминальну службу.


Поховали Ігоря Момота на Другому міському кладовищі Черкас, поруч із могилою його батька Федора Акимовича.

Нагадаємо, 17 червня в Оршанці відбулася церемонія прощання із першими п’ятьма загиблими прикордонниками – Миколою Зайцевим, Володимиром Гречаним, Віталієм Вінніченком, Олександром Островським, Сергієм Єпіфановим. Усі вони – уродженці різних областей України.

Ігор Момот став сьомим представником Черкащини, загиблим під час АТО на сході України. Перед ним загинули вертольотник Олександр Сабада, гранатометник Сергій Ярошенко, прикордонник Сергій Єпіфанов, бійці батальйону «Айдар» Валентин Черута і Євген Войцехівський та командир 1 відділення 3 взводу 1 роти 2 батальйону спецпризначення Національної гвардії Дмитро Кузьмін.

реклама


Інші матеріали по темі:

Коментарі  

 
+6 #7 Пошливы 17.07.2014 16:03
Смерть предателям рифтам!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-4 #6 Oculus Rift 16.07.2014 11:12
Нашёл интересное высказывание!
цитата:
А помните, каким кровавым диктатором был Янукович?
Как он послал войска на Львов? Как его авиация бомбила горадминистраци ю Тернополя? Как его солдаты расстреливали мирных жителей в Черновцах? Помните, как он объявил награду в полмиллиона за голову Тягнибока?
Помните, как откололось Закарпатье и ушло в Венгрию? А как грабили поместье Порошенко, который сбежал в Швейцарию? Помните?
Нет?
Все-таки кровавый был диктатор. Суровый. Хорошо, что мы его прогнали. Теперь тишь и благодать в стране.
Слава Украине! Героям слава!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+8 #5 Пошливы 15.07.2014 16:43
Вечная память ГЕРОЮ!!! Стыдно за Червонопиского, афганцев. Рубашку дерут какие ани герои были. Там. Тут пайди и защищай Родину. Покажи геройство.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+12 #4 Погранец 15.07.2014 16:31
Вічна пам"ять Ігорю Федоровичу - дорогому другу, відважному командиру, прекрасній людині...
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+16 #3 Черкащанка 1 15.07.2014 15:58
Молімося! За тих-хто ніч не спав, щоб ми заснули. За тих, хто замість чарки тримає автомат. За тих, хто сильний, мужній і відважний!Молім ося-за НЕНЬКУ УКРАЇНУ і за її СОЛДАТ!!!!!!!!! !!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+16 #2 Богун 15.07.2014 10:00
Царство небесне, вічна пам'ять, справжньому сину неньки України!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!!! !!!!!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+15 #1 терещенко лариса 15.07.2014 01:13
оршанець знаю давно там служив мій брат він для мене рідний вічна память спражнім чоловікам боляче стає за те що вони воюють голими руками без сучасної зброї без вертольотів без спецтехніки без беноклів теловізорів без супутникового звьзку щоб було із супутника видно де знаходиться противник ххи уд
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ