реклама
Будівельна компанія надія

Переселенці, як лакмусовий папірець майбутнього України

Олександр Горшков – журналіст зі Сміли, керівник прес-служби Митрополита Софронія – свого часу працював головним редактором російського мовлення республіканського радіо в Чечні. Етнічний росіянин він любив Ічкерію і вважав її своєю Батьківщиною, хоча його предки і приїхали в цей край у XIX столітті з Володимирської губернії. Вони працювали залізничниками, нафтовиками, але Олександра привабила журналістика, в якій він, як бачимо, досяг певних успіхів.

Фото: AFP

Фото: AFP


Тікав від кацапщини

На початок 90-х років його життя у Чечні було налагоджене: він мав квартиру, одружився, у нього народилися діти, поблизу Грозного Олександр спорудив дивовижну дачу. Однак, 1992 року гостро відчув: насувається війна. Тому прийняв непросте рішення повертатися з маленькими дітками на землю предків. Довелося кинути все. Пристанище шукав у Тверській області. Жінка тим часом об’їздила у пошуках житла південні регіони Росії. Не пощастило обом, хоча Олександр і зумів поселитися на якийсь час у гуртожитку технікуму в Кашинському районі Тверської області. Побачене його просто жахнуло:

– По-перше, я з болем збагнув, що нікому тут,  як і моя дружина-медик, не потрібний, – говорить Горшков. – А, по-друге, вразила так звана кацапщина: нехлюйство, словоблуддя, лихослів’я, неохайність, байдужість до всього навколишнього місцевих жителів, їхня відраза до людей інших національностей, зверхність. Для них я уже був „чуркою”. На що відповідав: хай я буду краще останнім чуркою, аніж таким, як ви… Я збагнув, що ментальність моя вже не російська, а кавказька. На Кавказі живе дуже багато народів і народностей, тому небезпечно, нерозумно ворогувати. Через це там культивується повага до людей інших національностей, цікавість до інших звичаїв. У Твері я збагнув, що повернення на Батьківщину мені вже не буде. Туди зайшли люди з чужим мені світосприйняттям. Отак я, росіянин, став біженцем з Чечні. І не знав, куди мені подітися. Як це буває в житті, виручив випадок.

На народному Віче у Херсоні підтримали енергетичну блокаду Криму

На народному Віче у Херсоні підтримали енергетичну блокаду Криму

У технікумі Олександр познайомився з хлопцем з Ковалихи, що на Смілянщині. Той поспівчував його біді і запросив у своє рідне село. Першим поїхав брат Горшкова – гарний зварювальник, – а згодом зважився і Олександр з родиною.

– Тоді у Ковалися ще був колгосп, – згадує він. – Мене прийняв голова Володимир Микуляк, вислухав, запропонував роботу і тимчасове житло. Згодом допоміг збудуватися. Я дуже вдячний цій чудовій людині, вихідцю з Тернопілля. Так би мовити бандерівець допоміг росіянину, біженцю. Завдяки йому я прижився на гостинній смілянській землі, вивчив мову і не розумію тих своїх одноплемінників, котрі живуть тут десятиліттями, але не можуть зліпити речення українською.

Коли Олександр дізнався, що я їду у Херсон на продакшн-тренінг для регіональних журналістів з висвітлення тематики внутрішньо переміщених осіб, організований Фундацією „Томсон” (Великобританія) і Інститутом Регіональної преси та інформації (ІRMI, Україна), запропонував мені вручити його учасникам свою книгу „Репортер”. Адже з-під пера Горшкова вийшло уже 12 творів різної тематики. „Репортер” буде цікавий їм, він про долю біженця”, – наголосив біженець з Чечні.

Тренер з Великобританії Олівер Уейтс з книгою смілянина – біженця з Чечні – Олександра Горшкова

Тренер з Великобританії Олівер Уейтс з книгою смілянина – біженця з Чечні – Олександра Горшкова

Та хоч ми часто і називаємо вимушених переселенців з Донбасу і Криму біженцями, на тренінгу з’ясувалося, що то різні категорії людей. Хоча, їхня доля не менш трагічна, ніж у того ж Горшкова…

Приміром, дев’ятирічна Олександра Деблікова тікала з окупованого ворогом і місцевими недолюдками Донбасу з бабусею і дядьком у Крим. У Херсоні їхній легковик потрапив в аварію, а родина – в лікарню. Одужавши, вони до Криму не поїхали. Саша наполягла, що хоче жити в мирному Херсоні, який ближче до її малої батьківщини. Та й у Криму вона боялася зустрітися з тими ж, хто розпалив війну на Донбасі. Незважаючи на лихо, яке з ними тут сталося, місто сподобалося і її родичам. А ще до них гарно поставилися місцеві люди, волонтерські організації.

Малюнок маленької переселенки Олександри Деблікової

Малюнок маленької переселенки Олександри Деблікової

У Південноукраїнському офісі Громадської ініціативи „КримSOS” зберігаються малюнки маленьких переселенців з непідконтрольних Україні територій. Є там і малюнок Саші. Вона намалювала сонце, море, потяг, кавуни і написала українською мовою, впереміж з російською: „Херсон – ти став рідним мені”! Достоту, як казав Олександр Горшков: „Сміла стала рідною мені”!

Переселенцям допомагають небайдужі

Зустрічей з переселенцями, волонтерами, представниками державних структур, які допомагають внутрішньо переміщеним особам, під час продакшн-тренінгу було багато. Перед початком заходу, який проходив з 23 по 27 листопада, мені вдалося півдня походити цим південноукраїнським містом. Випадково потрапив на віче, на якому херсонці підтримали енергетичну блокаду Криму.

Координатор енергетичної блокади Криму „Хорват”

Координатор енергетичної блокади Криму „Хорват”

„Скільки ми будемо допомагати окупантам?! – обурювалися люди. – До нас їдуть вигнанці, а ми годуємо й освітлюємо оселі і військові бази тих, хто у винен у розпалюванні війни”… І дійсно, тільки за офіційними даними за рік на Херсонщину прибуло близько 12 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які тікали з зони бойових дій.

Так, Світлана з двома дітьми тікала від „градів” з Шахтарська Донецької області. Спочатку поїхала на Житомирщину. Там їй не сподобалося. Мандрувала Україною і опинилася в Херсоні. В обласному центрі їй дали кімнатку в гуртожитку. Вона народила третю дитину, чоловік влаштувався на роботу. Маленька, схожа на горобчика, Світлана показувала нам своє досить незатишне житло, нарікала на вогкість, грибок, а тоді заявила: „Я за тієї влади, що зараз на Донбасі, жити не хочу, мені там робити нічого. Там усе по безпрєдєлу. Краще тут, як удома в підвалі”…

Переселенка Світлана з Шахтарська переконана, що якби у владі в Україні був Правий сектор, вона б у таких умовах не жила

Переселенка Світлана з Шахтарська переконана, що якби у владі в Україні був Правий сектор, вона б у таких умовах не жила

Світлана змушена митися у дитячій ванночці

Світлана змушена митися у дитячій ванночці

Світлана мріє про краще майбутнє своїх дітей, розповідає про тих, хто їй допомагає. Називає конкретно міського голову Херсона і представницю місцевого Правого сектора. Переконана, якби у владі була ця організація, в Україні було б краще. Як і всі переселенці, з якими ми розмовляли, спілкувалася з нами російською мовою.

Ольга Ботвинова тікала з чоловіком від війни з самого Донецька. З нею ми зустрілися в центрі Херсона у кав’ярні „Міраколі”. Ольга – ефектна молода жінка, має вигляд успішної бізнес-леді. Її чоловік був відомим хірургом у Донецьку. Влаштувався за професією і в Херсоні. У це місто вони теж потрапили випадково. Як і всі переселенці, мріяла невдовзі повернутися додому, але…

Переселенка Ольга Ботвинова знайшла себе і на новому місці

Переселенка Ольга Ботвинова знайшла себе і на новому місці

– Точка неповернення вже настала, – наголошує Ботвинова. – Усе в мене залишилося там, але то вже зовсім інше життя.

Ольга, як і її чоловік, працює, ще й за професією, що є рідкістю для внутрішньо переміщених осіб. У тому житті вона була начальником базового відділення одного з комерційних банків, зараз – тренер у цій сфері. А ще вона надає моральну підтримку таким, як і сама, переселенцям.

– Я поза політикою, – наголошує Ольга. – На майданах не була. Звісно, зараз цінності помінялися. Я зрозуміла, що тебе згадають не за твоїми речами, а за тим, чим ти була корисною іншим. Тому і співпрацюю з переселенцями. Я – громадянка України!

На відміну від Ольги Ботвинової, волонтер Олена Фесенко вважає, що як би ти не тікав від політики, вона тебе наздожене. Тож завжди була у вирі подій. Щоби мати час і гроші на волонтерство, Олена час від часу їздить до Литви і заробляє гроші співом. А потім всю себе віддає громадській роботі в обласному Центрі допомоги військовим.

Волонтер Олена Фесенко, незважаючи на інвалідність, гроші на волонтерську діяльність заробляє сама

Волонтер Олена Фесенко, незважаючи на інвалідність, гроші на волонтерську діяльність заробляє сама

– Усе в мене почалося з „Кримнаш”, – каже Олена. – Я збагнула, що так кажуть люди з важкого, неоднозначного минулого. І найгірше, що те минуле, вони хочуть зробити нашим майбутнім. А я хочу іншого життя. І не тільки я, бо саме тоді херсонці і почали масово збирати все необхідне для українських військових… Зараз приходять по допомогу і переселенці. Люди всілякі бувають. Пам’ятаю, як одна жінка просто вимагала грошей, хотіла повернутися додому у Волноваху. А там саме ішли бої…

– Нас тут вісім чоловік. Працюємо безоплатно. Навіть посвідчень не маємо. Але люди нам вірять і несуть усе, що може згодитися воїнам, їхнім сім’ям, пораненим бійцям. А що робити? Батьківщина в небезпеці!

Під час розмови до кабінету зайшов, як згодом виявилося, постійний помічник Центру 82-річний пенсіонер, колишній шахтар Анатолій Рачинський. Цього разу він привіз нову інвалідну коляску.

Пенсіонер Анатолій Рачинський привіз в обласний Центр допомоги військовим інвалідну коляску

Пенсіонер Анатолій Рачинський привіз в обласний Центр допомоги військовим інвалідну коляску

Ми і вони

За логікою речей найбільше кримськотатарським переселенцям мало би допомагати представництво Меджлісу кримськотатарського народу в Херсонській області. Адже Крим поруч, татари живуть і в Херсоні, і в області (у Генічеському районі їх узагалі 12 тисяч). Та, як виявилося, переселенців з Криму найменше. Вони бояться вдруге втратити Батьківщину. І все ж, керівник представництва Абменсіт Сулейманов розповів про роботу і в цьому напрямку. Та оскільки Меджліс – це лише представницький орган, на думку Сулейманові, в справі окупованого Криму дуже важливою є позиція української держави. А вона, як він уважає, досить дивна і непослідовна.

Керівник представництва Меджлісу кримськотатарського народу в Херсонській області Абменсіт Сулейменов незадоволений діями української влади стосовно повернення окупованого Криму

Керівник представництва Меджлісу кримськотатарського народу в Херсонській області Абменсіт Сулейменов незадоволений діями української влади стосовно повернення окупованого Криму

– Таке враження, що держава робить усе, щоби штовхнути кримських татар у бік Росії, – каже Абменсіт Сулейменов. – Проте у нас сильна генетична пам’ять. Ми знаємо: все, що пов’язане з Кремлем, ні до чого доброго не веде. Ми ніколи не повіримо кремлівським побрехенькам і облесливим обіцянкам.

Водночас у його словах відчувалася і образа на українську владу.

– Якщо так буде і надалі, ми змушені будемо вдаватися до радикальних дій, – підкреслив і собі у розмові голова правління благодійної організації кримськотатарського культурно-спортивного центру „Куреш” Ібрагім Сулейманов, який теж брав участь у зустрічі з журналістами. – Особливо з тими, хто шкодить інтересам України на місцевому рівні. Ми не хочемо повернення у минуле. А в Криму окупаційна влада вже розгорнула репресії...

Про можливість кардинальних дій стосовно місцевої влади говорив і керівник Благодійного фонду „Софія” Сергій Жнівін. Свого часу він був успішним підприємцем на Донеччині, лідером великого осередку проукраїнської партії, який сам створив. Але, як і переважна більшість переселенців, втратив усе. Тікаючи від переслідувань опинився в Херсоні, де, оговтавшись, почав допомагати таким же знедоленим, як і сам. Він, і ті, хто прийшов із ним, теж нарікали на бездіяльність влади, на відсутність житла, роботи, інші негаразди. Сповідь кожного брала за серце своєю трагічністю. Але навіть ці люди говорили не лише про проблеми, а й про те, як виживають, як знаходять вихід з безнадійних ситуацій, як гуртуються і пробують зламати опір системи. Дивно, проте й тут декому більше допоміг Правий сектор, аніж  державні структури.

Керівник Благодійного фонду „Софія” Сергій Жнівін припускає застосування кардинальних дій проти влади, яка на його думку байдужа стосовно проблем переселенців

Керівник Благодійного фонду „Софія” Сергій Жнівін припускає застосування кардинальних дій проти влади, яка на його думку байдужа стосовно проблем переселенців

Тож, мимоволі пригадалися браві звіти про допомогу переселенцям керівника обласного Центру зайнятості Євгенія Єрашова і заступника начальника обласної Державної служби з надзвичайних ситуацій майора Катерини Гаврилової. Після спілкування з цими посадовцями здавалося, що особливих проблем у переселенців нема. Головна – це якийсь психічно хворий чоловік з Криму і скупчення переселенців в одному місці. Бо коли вони живуть розрізнено, все досить непогано вважає пані Катерина. (Мабуть, для посадовців…). Та спілкування з переселенцями і волонтерами показало: усе не так просто, а проблеми майже не вирішуються.

– Ми втратили все, ми теж люди, українці, ми вже тут, напевне, назавжди, ми хочемо жити, а не існувати, – говорили усі переміщені особи, з якими ми спілкувалися. Точка неповернення для них настала.

У Херсонському обласному Центрі зайнятості вважають, що влада робить достатньо для вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб

У Херсонському обласному Центрі зайнятості вважають, що влада робить достатньо для вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб

Не бачить особливих проблем в цій справі і заступник начальника обласної Державної служби з надзвичайних ситуацій майор Катерина Гаврилова (в центрі)

Не бачить особливих проблем в цій справі і заступник начальника обласної Державної служби з надзвичайних ситуацій майор Катерина Гаврилова (в центрі)

І Україна вже ніколи не буде такою, як раніше, і ми всі інші, як були, приміром, два роки тому. Та чи зрозуміли це чиновники? Чи не мріє дехто з них про повернення в минуле? Тоді зрозумілою стає млява допомога переселенцям, часте ігнорування посадовцями їхніх проблем, байдужість. Тож навіть у релігійному фонді вже говорять про те, що готують шини…

Між тим, з окупованих територій пішли не лише люмпени, а й соціально активні, порядні, достойні люди. Вони могли б принести чималу користь нашій державі. Таких ми бачили на зустрічі в Благодійному фонді „Софія”, такою є і родина пані Олени, з якою ми зустрілися у селі Степанівні поблизу Херсона. Ця спокійна, розважлива, мужня жінка змушена була тікати з дітьми з Красного Лиману, що на Луганщині. Її родину відторгнуло тамтешнє середовище за проукраїнську позицію, за допомогу українській армії.

– Мені страшно туди повертатися, – просто сказала мати п’ятьох дітей. А мені стало моторошно від її слів. Українка боїться за своє життя в Україні, серед земляків!.. Отже, схоже і справді Рубікон перейдено, бо є ми, і є  вони.

Наші допомогли родині пані Олени. Вона має непогане тимчасове житло, її виручає власник орендованої нею квартири, допомагають громадські організації, священик. Але вона мріє про надійний тил, про власну оселю. „Як Україна житиме, не вирішивши проблеми переселенців?” – запитала вона мене. Що їй відповісти?

Незважаючи на те, що його родина втекла з рідної домівки, маленький Данилко завжди щиро радий гостям

Незважаючи на те, що його родина втекла з рідної домівки, маленький Данилко завжди щиро радий гостям

Коли ми йшли з цієї теплої гостинної квартири, мене міцно обійняв дворічний син Олени Данилко. Ця несподівана щира довіра малесенької дитини раптом зняла з душі весь тягар вихлюпнутих на нас за два дні негараздів. Адже усе просто: є ми, є наші діти, є Україна, є наша мрія, отже є заради чого жити, боротися і перемагати. Хіба ми можемо підвести наших дітей? Тим паче, що точка неповернення в минуле таки перейдена, хай навіть хтось цього і не помітив. До речі, перейшли ми її ще 1991 року. Війна лише ще раз підкреслила цей факт…

Олександр ВІВЧАРИК,

Фото автора

реклама

Коментарі  

 
-1 #4 CMERSH 29.12.2015 07:16
Цитую Андреевич:
Два раза прочитал неплохой материал, но так и не понял комментариия смерша. Наверное больной человек. Да и какое питание для мозгов будет, если он мяса не ест...


Ви загрузли в нижчих науках, і забули , що тільки філософія дає цілевказування . Тому ви як флюгер на вітрі.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+5 #3 Андреевич 28.12.2015 17:59
Два раза прочитал неплохой материал, но так и не понял комментариия смерша. Наверное больной человек. Да и какое питание для мозгов будет, если он мяса не ест...
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-6 #2 Смерш 26.12.2015 08:25
Наближаються "свита" і люди в селі масово вирізають свиней і
як ті вампіри їдять і пють свинячу кров,крім того що це гидко
так ще і заборонено Богом.(дії 15:29) Чому ви таких елементарних
речей не вчите? Правильно Ісус говорив про таких як ви, що
після вашої науки людина більше вас заслуговує пекло.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+7 #1 Ну что ж 16.12.2015 18:22
Всё правильно. В прошлое возврата нет и быть не может.Это смерть...
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ