Війна проти курників на Чигиринщині переростає у війну проти вуличного освітлення і водопостачання

Так звана «війна з курниками», що дедалі сильніше розпалюється на Чигиринщині, – це передусім війна економічних інтересів. Усі суперечки, пов’язані з екологією, станом доріг, розвитком туризму – лише верхівка айсберга, яка приховує за собою бізнесове протистояння: місцеві підприємці просто не хочуть ділитися людськими, земельними та іншими ресурсами із зовнішніми інвесторами. Саме такий висновок можна зробити після п’ятничних сходок жителів двох сіл Рацівської сільради, одна з яких супроводжувалася бійкою.

Подіям п’ятниці, 3 червня, передувала гаряча сесія сільської ради, що проходила минулого понеділка.

– У порядку денному були чисто господарські проблеми: придбання сміттєвоза для шести сіл, принтера для рацівської школи, земельні питання... Але прийшли активісти – жителі нашого села і представники районної Народної ради, які чомусь вирішили, що розглядатиметься питання про будівництво курників ДП «Перемога Нова» («Наша ряба»), – розповіла журналістам сільський голова Лариса Постригань. – Хоча насправді на сьогодні нам лише відомо хіба що про наміри цього інвестора побудувати на наших землях свої нові потужності для виробництва інкубаційного яйця і створити 500 робочих місць.

За словами пані Лариси, ніякої документації від потенційного інвестора до сільради наразі не подавалося, громадських слухань і обговорень не проводилося. Більше того, на її думку, рішення має прийматися шляхом таємного опитування всіх дорослих жителів сільради (на референдумі).

– Але люди, які створювали на сесії балаган, уже вимагали від мене написати заяву про звільнення, бо я, мовляв, веду в село інвестора, який «не потрібен», – зітхає керівник сільради.

Лариса Якимівна вважає, що логічного пояснення цій колотнечі знайти важко. На її переконання, розумно було б дочекатися, поки «Перемога Нова» чітко сформулює, які саме потужності й де вона планує побудувати. Після цього компанія має дати відповіді на запитання, які у людей виникнуть. Нинішнє ж огульне несприйняття самої думки про можливість приходу в село інвестора сільський голова називає «війною з повітрям».

– Моя особиста думка, як жителя села, така: вочевидь ті, хто тут мають заробіток, не хочуть, щоб хтось приходив конкурувати з ними, – зазначила Лариса Якимівна. – Бо коли прийде якийсь потужний інвестор, це приведе до збільшення зарплат, соціальних внесків у село. А отже, за цим інвестором потрібно буде тягтися...

Тим часом «Перемога Нова» вирішила розпочати діалог із селянами не з бізнесових, а з соціальних питань. На п’ятничних сходках у двох селах Рацівської сільради – Вітовому і Рацевому – розглядалося питання про дозвіл цьому підприємству цілком безкоштовно, без жодних зобов’язань з боку селян побудувати в цих населених пунктах систему вуличного освітлення, пробити свердловини для поліпшення водопостачання, а в селищі Орбіта (яке формально є вулицею села Вітове) – вдосконалити систему очистки води.

Лариса Постригань, її заступник Микола Возвишаєв та директор КП «Рацеве-Богдан» (яке відповідає за водопостачання) Микола Мірошніченко готувалися пред’явити селянам суттєві аргументи – з економічними та технічними нюансами. Але, як з’ясувалося, ні у Вітовому, ні у Рацевому попиту на аргументацію не було. Щоправда, з різних причин.

Сходка села Вітове проходила вранці. Люди, які зібралися в приміщенні Будинку культури, демонстрували єдність і довіру до керівництва сільради, особливо до свого односельчанина Миколи Возвишаєва. Звістку про те, що їм цілком безкоштовно організують освітлення і пробурять свердловини, вони сприйняли без жодного сумніву й із ентузіазмом: голосування з цих питань було одноголосним.

– Це тому, що в них немає фермерів, – пояснила журналістові «Прочерку» жителька Рацевого. – Ось побачите, що буде в нас...

– А що, фермери у вас хіба проти? – перепитали ми.

– Так звісно проти, навіщо ж їм конкуренція? І самі проти, і півсела підбурили... – сказала жінка. На наше прохання представитися вона махнула рукою й, понизивши голос, додала: – Тим, хто за курники, обіцяють хати палити.

– Та ну, що ви таке кажете? – здивувалися ми.

– Ну, може й не палитимуть, а все одно, знаєте... – зітхнула жінка. – Он до яких розмов дійшло.

Буквально за кілька годин після цієї розмови дійшло й до кулаків.

...Перед початком сільської сходки у Рацевому було неспокійно. До приміщення Будинку культури стали підтягуватися громадські активісти, серед яких найпомітнішими були представники Чигиринської народної ради та хлопці з Цивільного корпусу «Азов». Селяни заходили до Будинку культури, а біля його входу вишикувалися чоловіки в одностроях із написом «Охорона». Це були представники охоронної фірми, яких, з огляду на події під час сесії сільради, запросили інвестори для забезпечення громадської безпеки жителів села.

Тим часом, опоненти курників організували невеличкий пікет неподалік у холодку під деревами.

– ...Буде жахливий забор води, – говорив у мегафон керівник Чигиринської народної ради Павло Романенко. – Як мінімум половина води, отруєна жахливими хімічними сполуками, буде виливатися на поверхню! Хто говорить, що буде вивозитися машинами, це абсурд! Ви уявіть, яка буде собівартість, якщо тільки треба шістдесят двадцятикубових автомобілів щоденно відправляти туди-сюди! А крім того двісті тонн щоденно посліду! Є розхожа думка, що це буде добриво. Яке добриво? Це буквально катастрофа!

– Скільки тобі платять? – вигукнув хтось із селян.

– А вам скільки платять? – негайно відповіли з іншого табору.

Тим часом, хтось біля нас неголосно сказав по-російськи:

– То, что он говорит, очень мягко говоря, преувеличение...

– А звідки ви знаєте? – запитали ми, побачивши чоловіка й жінку, які стояли поруч.

– Мы переселенцы из Донбасса, – сказала жінка. – В своем родном селе я работала на аналогичном предприятии. Это было даже не предприятие для производства яйца, а огромная птицефабрика.

– І що ви можете про неї сказати?

– Я сейчас начну рассказывать, а вы скажете, что я рекламирую... Это была наша прошлая мирная жизнь. У нас был свой маточник, свой огромный инкубатор. Миллион бройлеров мог сразу сидеть на площадках. Был свой колбасный цех. От всего этого комплекса наше село стояло всего в 500 метрах. И все было хорошо, мы были счастливы, – зітхнула жінка, яка представилася Наталією Левченко.

– Я родился там в 1963 году и всю жизнь прожил, – додав Володимир Левченко. – У меня отцу 80 лет, он всю жизнь проработал ветврачом. И нормально, никакого вреда его здоровью от птицы не было. Если бы я не знал, я бы не говорил.

– Вот рассказывают о вредном производстве – корпуса обрабатываются, моются, проводится дезинфекция, – погодилася пані Наталія. – Но когда проезжаешь здешние поля, буквально задыхаешься от гербицидов. Так что все у нас было нормально. Мы были счастливы, что у нас было такое предприятие... Фабрика очень помогала селу. Таких дорог, как тут, у нас в селе не было. Не было, пока не началась война...

Тут наша розмова перервалася – активісти Цивільного корпусу «Азов» пішли у наступ на охоронців, що стояли перед входом до Будинку культури. Розпочалася бійка.

Працівники поліції кинулися рознімати, але з півхвилини «місиво» було досить жорстким. Згодом бійка перейшла у штовханину, яка тривала ще хвилин із десять. В результаті до приміщення Будинку культури потрапили всі охочі.

Хоч бійка і закінчилася, та бій тривав. Зал розподілився практично навпіл – трохи менше половини були прихильники керівництва сільради (саме так вони себе визначали), трохи більше – дуже злагоджена опозиція під чітким керівництвом рацівських фермерів.

Сходка жителів села Рацевого здавалася доведеним до абсурду засіданням якогось вищого представницького органу, наприклад, Верховної Ради. На згоду не йшли ні в чому – навіть головуючого і секретаря зборів обирали близько години. І якщо прихильники керівництва сільради ще були готові йти на компроміси, то прихильники фермерів були налаштовані значно категоричніше. В результаті головувати призначили представників і одного, і другого табору – фермера Михайла Токарчука і директора комунального підприємства Миколу Мірошніченка...

Загалом збори тривали три з половиною години. Згоди не було ні в чому. Проголосували проти дозволу на організацію нічного освітлення села. Кілька чоловіків, що стояли ближче до виходу, плюнули і, крутячи рукою біля скронь, вийшли. Вкрай знервована Лариса Постригань вийшла до мікрофону й сказала, що нехай її посадять до в’язниці, але світло в селі буде, хоче цього хтось чи не хоче.

– Нехай мене звільнять з посади, але людям буде хоч за що мене згадати, – емоційно вигукнула сільський голова.

Після цього обговорювали поліпшення водопостачання. Дозвіл на це дали лише невеликою більшістю голосів.

– Безплатний сир – тільки в мишоловці! – казали одні.

Інші знизали плечима і казали, що дивуються з таких односельчан.

Під час суперечки азовці повідомили, що до учасників зборів по телефону хоче звернутися народний депутат України Надія Савченко.

– Ви маєте право самі визначати своє майбутнє, – говорила Надія. – Я звернуся із запитом до Мінекології...

Але голос Надії скоро стало не чути за криками в залі.

Люди входили й виходили, шуміли й сперечалися. На пропозицію Михайла Токарчука розглянули питання «про ситуацію в селі у зв’язку із намірами будувати на території сільради пташники», але розмова не склалася, бо говорити, власне, не було про що – жодних документів з цього питання поки що немає.

Роздратовані учасники сходки не сприймали ніяких пропозицій сільради – провалили навіть цілком нейтральне питання про запровадження в селі посади державного реєстратора...

Дискусія знов і знов поверталася до курників.

– Крім фабрики «Перемоги Нова», були й інші охочі вкласти інвестиції у наші села – з Умані та з-за кордону, – розповіла під кінець сходки сільський голова. – Але всім відомо, що «гроші люблять тишу». Й потенційні інвестори, дізнавшись про наші скандали, кажуть: «Вибачте, ми в це влазити не будемо». Вони ждуть, коли в наших селах припинять воювати одне з одним.

Взяв слово й головуючий на зборах фермер Михайло Токарчук.

– Найбільше мене обурює те, що з нашою думкою не хочуть рахуватися, – зазначив Михайло Миколайович. – Розпочалася антифермерська компанія. Розпочався земельний переділ... Чому вже проектуються лінії електропередач, чому робляться газові мережі? Нам ніхто не може пояснити... До чого ми йдемо? Село радикалізується... Так, я фермер, але я й громадянин. Моя фермерська доля теж має значення... Нас хочуть розорити, забрати нашу землю. Декларуються благі наміри. Людей зваблюють високими цінами. Так, ми не можемо платити стільки, тому що не можна порівняти «Нашу рябу» і фермерські господарства. Але якщо ми десь обдурили когось, то це – випадковість. Ми платимо всім те, що платять у нашому районі.

Михайло Миколайович закликав усі сторони сісти за стіл переговорів.

Відповідаючи на ці закиди, сільський голова зазначила, що працює винятково у правовому руслі, що паї належать не фермерам, а жителям села, і саме їхні інтереси вона відстоює. Крім того, Лариса Постригань наголосила, що вона не має права приходити в село забороняти будь-яким інвесторам. Що ж до переговорів, Лариса Якимівна нагадала, що давно закликає всі сторони до порозуміння.

Наприкінці зборів слово дали голові Чигиринської райдержадміністрації Володимирові Клименку.

– Іде боротьба... Я розумію і тих, хто використовує земельні ділянки. Вони за них переживають, це їхня копійка, – зазначив Володимир Андрійович. – У бік Лариси Якимівни йде певна агресія, на мою думку, несправедлива. Я в неї питав, чи обіцяла вона комусь щось за освітлення і водопостачання. Ні, не обіцяла. Мені кажуть: це йде підкуп. А я кажу: в кожного є своя голова на плечах. Якщо сьогодні є спонсор, який готовий профінансувати важливі для села речі, а взамін не вимагає нічого, не бачу сенсу відмовлятися. Якщо фермери не хочуть собі конкурентів, нехай зберуться, поставлять тут крупорушки, млин, дадуть роботу населенню. Дайте людям заробити на шматок хліба. Ви заробляєте – дайте заробити й іншим... Зараз багато говорять про забруднення. Але ви чули, що сказала народний депутат Надія Савченко? Є відповідні міністерства, спеціалісти, які можуть дати належну оцінку цьому всьому, якщо інвестори все-таки вирішать вкладати кошти в село. А може, вони ще й не захочуть... Щоб ви розуміли: Чигиринський район при потребі тільки на утримання себе (не на розвиток) 150 мільйонів гривень на рік має власних надходжень 15 мільйонів. То чи потрібні нам інвестори?..

Розходячись після сільської сходки, стомлені люди зітхали й качали головами:

– Нічого нам не потрібно. Як їздили на заробітки по інших країнах, так і їздитимемо...