На початку інтерв’ю Роман Миколайович зізнається, що великого досвіду спілкування з пресою не має. Це в нього чи й не перше інтерв’ю, але готовий відповідати щиро. Показує робочий кабінет, де у речах його присутність практично не помітна. Якщо попередники любили заповнювати кабінет сувенірами та іншою атрибутикою (Олександр Черевко – козацькими, на зразок булави, Юрій Ткаченко – військовими, на зразок прапора ВМС від командира тральщика «Черкаси», Олександр Вельбівець мав безліч ікон, якими заполоняв стіни), то у Романа Боднара з єдиних чужорідних предметів, що виокремлюються на фоні меблів, є фліпчарт – дошка, на якій можна малювати маркерами, плануючи щось чи презентуючи. Також Роман Боднар каже, що хотів би мати круглий стіл, бо квадратний робочий підвищує його з-поміж інших, і він не може з гостями, наприклад, інвесторам абощо вести коректний діалог на рівних.
«Це класичний контррозвідник! Це люди, які перевербовують! І він прийшов до нас з відсутньою репутацією, що теж цікаво», – говорить про нового голову Черкаської ОДА Романа Боднара редактор сайту «Провінція» Віктор Борисов. «У Черкасах братва знову повернулася до влади за попереднього керівника області. А новий голова ОДА мав би зачистити все. Що він зробив?» – каже керівник телеканалу «Антена» Валерій Воротник. Обоє в ефірі згаданого телеканалу півгодини говорили про кадрову зміну в області, проте визнавали, що фактажу бракує. Адже Роман Миколайович Боднар з’явився в Черкасах, фактично, нізвідки. Тобто деяку інформацію про його попередню роботу дізнатися поверхово можна, але після цього – вакуум. Та, схоже, що і сам голова ОДА не досить добре знав до призначення Черкащину, адже просто зі служби в СБУ він готовий був працювати в будь-якій області: Черкаській, Житомирській, Луганській… Хто ж такий Роман Боднар? Яке його минуле? На кого планує опиратися в області? Як він зумів у другий день роботи вже розсердити одного з впливових депутатів облради Михайла Мушієка та чи має Черкащина столичних кураторів? Про це – в інтерв’ю Романа Миколайовича для сайту «Прочерк».
– Романе Миколайовичу, розкажіть про себе. Звідки ви родом і де навчалися?
– Народився я у Вінницькій області. Батьки закінчили педучилище, і їх направили на роботу в одне з сіл Вінниччини, де я народився. Опісля вони заочно вступили в Київський педінститут. Мама стала логопедом (зараз має понад 50 років педагогічного стажу), а батько – вчителем історії. Згодом батьків направили в Новодністровськ, це молоде містечко в Чернівецькій області. У той час там розпочали будівництво Дністровського гідрокаскаду (три гідроелектростанції, одна з яких гідроакумулююча). Це була одна з найпотужніших в Європі гідроакумулюючих станцій. Туди їхали, зокрема, будівельники, з усього тодішнього Союзу. А оскільки там було багато родин з дітьми, то потрібно було і більше педагогів для шкіл. Там було дванадцять перших класів. Жили тоді батьки в пересувному вагончику. Вже згодом батьки переїхали в районний центр Сокиряни, де я і виріс.
– Як втрапили в СБУ?
– У мене був хист до точних наук. Я думав про роботу в інженерній сфері. Врешті вступив на перший курс Одеського сільськогосподарського інституту, на механічний факультет. Коли вивчився і повернувся назад, то сільськогосподарського підприємства, на якому планував працювати, вже й не існувало. Що було робити? З правоохоронним блоком я навіть не асоціював себе. Проте в той саме час якраз ця система потребувала нових людей, їх в прямому сенсі шукали. Запросили на співбесіду і мене. Я зацікавився, бо вирішив, що зможу реалізувати якісь свої прагнення до справедливості, які були закладені ще з дитинства. Була лиш проблема в тому, що в моєму інституті не було військової кафедри. Тому я повинен був прослужити в армії вже після отримання вищої освіти. Прослуживши в зенітно-ракетній бригаді українського міста Севастополь, я знову повернувся додому і звернувся в СБУ. Пройшовши медичну комісію, усі тести, я таки втрапив в СБУ, і мене направили в один із районних відділів. Через два роки з району забрали в обласний апарат. Тоді вважав, що то був неймовірний стрибок у кар’єрі (посміхається).
– У сенсі вищої освіти Черкащина вам не чужа, адже тут якраз сільськогосподарський край.
– Так, я інженер-механік сільського господарства і можу розповісти і про сівозміни, і про якість землі…))
– Як тоді працювали з кадрами в структурах СБУ?
– Вважаю, що тоді робота з кадрами була на високому рівні. Були, звісно, перегини, залишки радянського виховання, проте було і багато корисного. Постійно проводилися конкурси, змагання серед співробітників. Ці змагання зараз відійшли на другий план. Я зі своїм товаришем на одному такому конкурсі молодих офіцерів виграли призові місця. Мова йшла про законодавчу базу, фізпідготовку, складання і розкладання зброї, топографію. Думаю, це теж вплинуло на мій рух по кар’єрній драбині, адже якщо хтось займає лідерські позиції, його помічають. І це ті емоції, які мені й зараз приємно згадати. Згодом я потрапив у підрозділ боротьби з корупцією. У 28 років вперше став керівником райвідділення, де шукав власний стиль управління, мав перші помилки і здобутки на керівній посаді.
– Чому пішли з СБУ?
– З одного боку був внутрішній протест, бо, можливо, не всі очікування мої справджувалися. З іншого боку, була така собі авантюра, прояв бунтарства. Я пішов у народне господарство. По-суті, пішов займатися в ту сферу, у якій мав би працювати після здобуття вищої освіти. Це було виробниче підприємство, де виготовляли металеві упаковки для продуктів харчування. Все було досить якісно. Обсяг інвестицій сягав понад 50 мільйонів євро. І там була повноцінна структура промислового підприємства: починаючи з відділів головного конструктора, технолога та механіка до виробничих цехів, складської логістики і відділу технічного контролю. Тоді я справді побачив, що таке реальне виробництво. Спершу працював керівником служби економічної безпеки, а вже згодом, придивившись до мене, запропонували стати виконувачем обов’язків директора заводу. В підпорядкуванні було майже 1000 працівників. Через рік я з одного боку зрозумів, що важко витримувати таку напругу. А з другого боку, трохи інакше бачив розвиток бізнесу, тож мирно розійшовся із засновниками. Згодом сам став співзасновником уже іншого бізнесу. Ми з однодумцями створили підприємство з виготовлення технологічного оснащення. Це був складний бізнес за системою «бізнес для бізнесу». Будь-які технологічні лінії використовують певне оснащення, і ми змушені були підлаштовуватися під кожного замовника окремо, адже кожен виріб був окремим проєктом.
– Чи бували ви до цього на Черкащині?
– Лише в рамках робочих поїздок, коли працював у бізнесі. Ми, зокрема, співпрацювали з ЧПК. Ми виготовляли окремі деталі, назрівав певний проект, який частково реалізували, тобто виготовили певні потрібні для технологічного процесу деталі.
– Розкажіть, як так сталося, що ви повернулися в СБУ, і за якого керівника країни це було?
– Тоді виконувачем обов’язків президента був Олександр Турчинов. А керівником Служби був Валентин Наливайченко. Я не знав їх обох, але знав товариша, який був у Службі і запросив мене повернутися. Він сказав, що стоїть завдання набирати нову команду.
– Цікаво, що Ви зробили насамперед, прийшовши на посаду керівника області? Зустрічі з керівниками структурних підрозділів ОДА, з правоохоронними органами, відвідування потужних підприємств, вивчення документації?
– Я не можу надати чомусь перевагу. Все важливо, але насамперед я почав заслуховувати керівників структурних підрозділів. Я хотів почути їхнє бачення, відчути їхній психотип, як вони мислять. Також у цьому сенсі хотів побачити невідкладні проблеми, що в нас існують.
– Разом з вами того дня представили і нового очільника управління СБУ в Черкаській області. Чи знайомі ви були раніше з новим керівником СБУ в області Юрієм Погасієм? Чи можна назвати його «вашою людиною»?
– Ми не були знайомі до цього. Та мені й не потрібна лояльність.
– Але як працювати, не спираючись на своїх людей, яким можна довіряти?
– Я подав свої кандидатури на затвердження. Якщо вони пройдуть співбесіди, то будуть призначені. Це команда людей із серйозним досвідом і амбіціями, які їдуть сюди витрачати свій час на серйозні проєкти.
– Це декілька осіб чи декілька десятків?
– Їх можна перерахувати на одній руці. Це лідери в своїх сферах, і вони можуть самі ефективно працювати в кожній сфері. Я сподіваюся, що мені вдасться об’єднати їх всіх разом, бо різні сфери мають розвиватися синхронно. Адже не може розвиватися освіта чи медична сфера окремо від будівництва. Має бути баланс.
– На першій вашій пресконференції йшлося про все, але не було сказано про хід справ щодо вбитих журналістів з Черкащини. Чи можете ви також в рамках суспільної значущості цих подій спонукати чи вимагати від правоохоронних органів хоч якогось просування в справах? Власне, а який стан справ зараз? Чи відомо вам?
– На жаль, доводиться не вимагати, а акцентувати увагу на певних моментах, і це дає позитив. Розумієте, я не маю законних підстав, щоб підштовхувати до чогось правоохоронців у їхніх розслідуваннях. Але акцентувати увагу на болючих темах треба. Я це озвучував відкрито. І я казав, що буду цікавитися тими чи іншими питаннями. Просто слідство – це така справа, що треба багато працювати. Я знаю, що багато роботи проведено, і робота ще триває. І слідство не буде спинятися.
– Після вашого призначення читав допис журналіста і краєзнавця Бориса Юхна. Дослівно: «До призначення треба садити в УАЗ і 8 годин возити глибинкою. Якщо не відмовиться від посади – можна говорити далі»…
– Дивіться, я ще не всю область об’їхав, але не думаю, що сильно буду здивований, бо ситуація у багатьох регіонах України приблизно однакова. Хронічно не вистачає коштів. А якщо ще накласти на цю проблему їх хронічне безгосподарне витрачання, то і маємо те, що маємо. Тому я розділяю проблематику на дві складові. Перше – обсяг фінансування, а друге – ефективність використання тих коштів, які є. Якщо на першу проблему я маю обмежений вплив, то другу проблему хочемо взагалі прибрати, бо це якраз залежить від мене. Хоча... І першу проблему намагаємося вирішувати. Так, їхатимемо в Укравтодор переконувати збільшити фінансування на центральну область.
– Чи має Черкащина столичних кураторів? Хто вони?
– Куратора як такого немає. Але в нас є підтримка – це наші народні депутати. У мене з ними нормальні конструктивні стосунки. Вони також багато енергії витрачають задля вирішення питань області. Ми майже щодня на телефонах. Я вислуховую їхні пропозиції, вони вислуховують мої аргументи. Всі зацікавлені, щоб був результат. Але об’єктивно за три тижні, коли я ще не сформував команду заступників, важко рухатися вперед. Хоча та інформація, яку я напрацював, дасть мені можливість сформувати пріоритетні завдання і прийняти найближчий час правильні управлінські рішення. А кураторів немає. Є повний карт-бланш працювати по закону. З Офісу Президента не дзвонять, вказівок не дають.
– Мова про нардепів від «Слуги народу». А як щодо Антона Яценка та Сергія Рудика?
– З Антоном Яценком не було контакту. А Сергій Рудик, як зазначали його помічники, готовий до співпраці, і ми найближчим часом плануємо зустріч. Взагалі відкритий до всіх. Якщо є пропозиції, які підуть на користь громаді, я готовий вислухати і співпрацювати.
– Щодо конструктивної співпраці з черкаським політикумом, депутатами. Чи налагоджений діалог з обласною радою?
– Починаю спілкуватися з депутатським фракціями. Однозначно, що я маю намір презентувати свою стратегію, свої цінності, бачення. Налаштовуюся лише на позитив. Не думаю, що має бути перешкоджання, бо не можуть говорити про неправильність моїх прагнень і намірів. Я сподіваюся навколо своєї стратегії об’єднати людей, що прагнуть розвитку області.
– Вже на другий день роботи на сесії обласної ради ви запитали депутата Михайла Мушієка про кримінал… Згодом він не став заступником голови облради. Так може початись формування опозиції до вас…
– Не виключаю, що буде опозиція, що буде багато критики. Але я свідомо йшов на посаду і розумів, що «інкубаторських» умов не буде. При цьому, чітко розумію, що коли тиснутиму на якісь больові точки, то буде спротив у місцевих еліт. Але в мене є досвід роботи з оперативною інформацією. Вже чув, що певні «гарячі голови» десь комусь підказували, можливо, не зовсім правильні сценарії. Однак до цього ставлюся з розумінням. Є влада і є місцева еліта, носії певних візій. Хотілося б, щоб влада і еліта були одним цілим.
– У нас замість «еліт» більше кажуть про «групи впливу». Бо щодо еліт – це надто коректно.
– У кожному краї є своє формування еліт, але якщо на цьому спинятися, то треба говорити про культурні, політичні передумови. Це буде великий історичний екскурс. Так само можна говорити довго про теорію формування владних структур. Та загалом, вважаю, навести порядок досить просто. Для цього треба сформувати критичну масу правильних людей. Тоді закони, інструкції і прагнення будуть відігравати ту роль, що потрібно.
– У цьому сенсі чув відгуки про вас, сподівання, що ви, як виходець з правоохоронної системи, зможете більше розібратися в ситуації і реагувати не на кількість активістів, яких зараз організовують ті чи інші сили, а на здоровий глузд і дійсні потреби регіону.
– Я все-таки сподіваюся, що проявлю свої позитивні риси менеджера. Працюю над собою, щоправда, часу дуже мало. Вранці – на роботу, і завершую день о 9-10 вечора. Лише зранку, коли прокидаюся в 5.30, маю пів години часу для себе, щоб почитати, а потім зарядка і початок дня.
– Живете в межах міста?
– Так, в Черкасах.
– Родина теж тут?
– Ні, вони живуть в Чернівцях, але я б не хотів говорити про особисті родинні питання.
– Щодо Сміли. Ви розбиралися з цим питанням по опаленню?
– Найближчими місяцями - у грудні чи вже з наступного року - у Смілу поїде комісія держаудитслужби, щоб провести аудит і розібратися в ефективності функціонування комунальної теплоенергетики міста. Приватна фірма орендувала котельні міста, люди фірмі добросовісно платили за тепло, але декілька років підряд ці гроші невідомим чином не перераховувалися за спожитий газ, а перераховувалися невідомо куди... Хтось дозволив цій фірмі за таких умов далі працювати. Це мене найбільше обурює. Повірте, що жодна оборудка чи схема не може довго тривати без відома топ-керівників області. Я не можу поки давати правову оцінку, я хочу послухати інформацію компетентних органів чи розслідуваних справ по безпосередніх фігурантах. Бо має бути справедливе покарання. Думаю, що про ту схему знали всі, хто мав би знати. Розумієте, борг висить на органі місцевого самоврядування, а соціальний ефект тут загальнодержавний.
– Розкажіть ще ситуацію по сміттєзвалищу, що під Черкасами. Чи вже вникали ви в цю проблему?
– Мені доповідали, що був інвестор, але робота по будівництву сміттєпереробного заводу так і не розпочалася. Я маю глибше розібратися в проблемі. Та вже можу сказати, що треба підтягувати нові технології. Загалом, я подивився, які кошти ми залучаємо в рамках міжнародної технічної допомоги. І це значні суми. Чи зможу я змінити все кардинально? Не можу сказати вже напевно, але я докладу максимум зусиль, щоб залучати потенційних інвесторів. І скажу, що вже мав декілька зустрічей з інвесторами в цьому напрямку. Якщо вже вести мову далі про інвесторів, розвиток промисловості, загалом економіку, то вважаю, що в нас треба ставити також акцент на розвитку переробної галузі. Так, Черкащина аграрна область, але не врожаями єдиними. Чому не створювати молодим менеджерам можливості для відкриття бізнесу, для організації переробки. Це може бути не лише продукція сільського господарства, а й машинобудування, це може бути виробництво канцелярських товарів тощо. І треба давати можливість цим виробникам виходити на покупців, бо зайти в великі мережі супермаркетів важко. Туди так просто не допустять. І ми над цим зараз думаємо.
– Питання більш всеукраїнське. Враховуючи, що ви входите до вертикалі президента, яка все-таки для вас межа компромісу з Кремлем?
– Багато критики зараз на адресу президента. Але повірте, що президент володіє набагато більшим обсягом інформації, ніж пересічні громадяни. Оперативні дані, що стікаються до Верховного Головнокомандувача з різних розвідувальних органів – це дуже великий обсяг інформації. І там є певна стратегія. Тактично неправильно повідомляти всім громадянам, а отже і супротивнику, про тонкощі цієї стратегії. Я чітко переконаний, що жоден з наших національних інтересів не буде порушений, але ця стратегія, що реалізовується у взаємодії з нашими західними партнерами, є чітким планом. Нас на самоті не лишають. Просто не всі тонкощі має знати громадськість. Це тонка гра. По-суті, Росія ніколи не відмовиться від своїх намірів, які має. Вони вкрали в нас не лише історію, а й назву. Наш північний сусід може існувати лише на силі. Це треба розуміти. Вони тривалий час нагнітали у своєму суспільстві ненависть до України. По суті, виростили тигра, на якого заскочили і не можуть тепер з нього злізти, бо він їх і з’їсть. Всі відомі геополітики пророкують третій розпад Російської імперії. Але нам свою державу будувати. Тож не чекатимемо розвалу країни-агресора склавши руки. Нас чекає важкий тернистий шлях. Якщо здолаємо його, то станемо успішними. Вірю, що у нас все вийде!
Назарій Вівчарик, фото Петра Забіли
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису