Сприймаю ув’язнення як відпустку, – іронізує Дмитро Кухарчук, лідер черкаського осередку Нацкорпусу, який повернувся після 81-денного перебування за ґратами. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави обрав Печерський районний суд Києва в кінці серпня. Поки Кухарчук сидів, в Черкаській області пройшли довибори до парламенту по округу 197, де саме він був кандидатом у нардепи від «Національного корпусу» і набрав більше одного відсотка, а це півтисячі голосів. При цьому, Кухарчук не міг агітувати за себе, бо сидів в СІЗО.
То як там, у СІЗО? Чи не боявся він розправи? Що передувало затриманню та як пройшли дні за ґратами? З ким довелося сидіти та що там робив? З якими думками вийшов та які тепер плани? Про це в інтерв’ю «Прочерку».
«Там, у СІЗО, серед людей культура набагато краща...»
– Як там, у СІЗО? Як там усе: контингент, порядки, повітря, зрештою? Чому питаю про повітря, бо коли у складі комісії дивився за умовами утримання ув’язнених в черкаському СІЗО, то відчував, що там дуже затхле повітря, на стінах грибок, прокуреність досить велика…– Я теж колись інспектував черкаське СІЗО в статусі помічника нардепа Білецького. Це, здається, був 2017-й чи 2018-й рік. Ви ж розумієте, те що нам показують і те, що там насправді – це велика різниця. Перш ніж нас тоді запустили, ми чекали дві години, поки там приберуть. Ми, все ж, наполягли, щоб нам показали як є насправді. А ми знаємо, що черкаське СІЗО «червоне». Тобто там намагаються обмежити свободу всім, все вирішує адміністрація. Як адміністрація скаже, так і буде. А є ще «чорне СІЗО». Там можливий гірший стан будівлі, але самі затримані перебувають в кращих психологічних умовах, більш здорова атмосфера. Зокрема, Лук’янівське СІЗО, куди я втрапив – «чорне». У цьому сенсі було легше.
У мене ситуація на Лук’янівці сталася така, що спершу я втрапив в малолєтку (так називався корпус, бо колись там була тюрма для малолітніх злочинців, а зараз корпус для звичайних арестантів), там були вкрай погані умови, накурено, пліснява на стінах. Потім перевели в спецкорпус. В основному туди потрапляють люди, яких замовили. Їх намагаються максимально обмежити в правах. Ми знаємо, що так чи інакше в звичайних камерах можна отримати мобільний зв'язок, але на спецкорпусі вже дійсно все жорстко, намагаються зробити так, щоб в тебе не було зв’язку з зовнішнім світом. А от умови утримання, ремонт будівлі, все це краще. Тобто, як я знаю, було десь там (невизначено махає рукою вбік – ред.) сказано, що я маю бути максимально відрізаний від зовнішнього світу, максимально страждати. У звичайному блоці люди виходили на прогулянки разом. А нас водили у спецкорпусі на прогулянки окремо. І спілкуватись я міг лише з тими, з ким сидів. Інколи, щоправда, коли водили до адвоката, я міг познайомитися з іншими людьми. І я знайомився. Унаслідок знайомств скажу, що очікування не збіглися з реальністю.
– А які були очікування?
– У нас суспільство, грубо кажучи, мурчить (намагається бути блатним, здодійкуватим - ред). Люди намагаються оперувати кримінальними поняттями, кримінальним лексиконом. У Черкасах навіть люди, які не мають ніякого відношення до криміналу, у своєму колі інколи використовують кримінальний жаргон. Так, мабуть, для них круто. Не знаю… Але від людей в слідчому ізоляторі, які вже точно мають відношення до криміналу, такого жаргону практично не почуєш. Там культура набагато краща і вища ніж в суспільстві вільних людей, які подивилися колись фільм «Бригада» і вже намагаються копіювати якихось героїв фільмів.
Але насправді там контингент непоганий, люди хороші, за виключенням, коли людина потрапляє за статтями щодо зґвалтування або педофілії. Такі люди стають нерукопожатими. До них не можна торкатися, у них не можна нічого брати. Як правило, такі люди займаються прибиранням. Їх ніхто не гнобить, не намагається принизити. Але й контакту особливо немає. Якщо справа доведена до кінця, таким людям нелегко, але якщо людина ще під слідством, то вона під питанням. Адже це наша країна, наші реалії, могли ж і підставити. Але вже коли вина доведена, то таким людям потім нелегко, це тяжкі статті на зоні, коли вчинені злочини на сексуальному підґрунті.
– Як ставлення до інших?
– Погане ставлення до бариг, які поширювали наркотики. А загалом сидять усі разом, можуть бути і люди, яким інкримінують вбивство, хабарництво, підпал автомобіля. До слова, зі мною сидів хлопець, якому інкримінують підпал автомобіля одному з начальників поліції. Хлопця звати Костя Кулик. Водночас, очевидно, юнака підставили, бо він став свідком, як начальник одного черкаського відділення поліції збив людину. І раптом звинуватили якось так раптово хлопця в підпалі авто. Так само буду піднімати питання по Арсену Луценку. Він ветеран війни, учасник бойових дій. І його так само намагаються судити за підпал авто начальнику розшуку Херсонського ГУНП. Тобто люди сидять різні.
– Не страшно, сидіти, наприклад, з тим, кого звинувачують у вбивстві?
– Ні, бо історії у всіх різні. Зі мною сидів чоловік, який вбив іншого. Той намагався вербувати його вчиняти теракти в Києві, але наш герой не погодився. На нього напали, почалася боротьба і він вбив людину, яка його вербувала. Він сам прийшов, розповів про все поліції. Питаю, а навіщо? Він каже, що вбив зрадника української держави і виконав обов’язок за що мав би отримати нагороду, але водночас визнає, що вбив людину, чийогось батька, і за це мав би відбути своє покарання. Мені здається, така позиція достойна. Однозначно достойніша, ніж позиція тих, хто торгує наркотиками і вбиває українську молодь. Тож, мабуть, приємніше з такими сидіти, хто вбиває зрадників української держави, ніж з тими, хто торгує наркотиками. Тож якщо говорити про мікроклімат, думав, що буде гірше, а виявилося, що там в кожного своя доля і далеко не кожен дійсно злочинець. Ми живемо в світі насильників, злодіїв, корупціонерів, і просто вони кимось підстраховані й ніколи не сядуть, а ті, хто знаходиться там, чомусь таки сіли… Бо ті хто крадуть вагонами, як казав один герой з фільму, не сидять у в’язницях. А сидять ті, хто вкрав лопату. От і все.
– Дмитро, скільки ви перебували в СІЗО? Це, мабуть, запам’ятається надовго?
– 81 день. Насправді, я вже змирився і думав, що сидітиму до кінця каденції нинішнього президента Володимира Зеленського.
«Раз пересікався з Семеном Семенченко, перетинався з багатьма АТОвцями»
– Ті, хто вже сидів в камері, знали, чому ви прийшли? Адже чутки розповсюджуються швидко…
– Так, це неймовірно. Люди, до яких я прийшов, вже все знали, але робили вигляд, що не знають. Все ж не розуміли, хто я такий, який в мене характер. Я сприймався «на хаті» як політичний ув’язнений, про мене показували в новинах і моя стаття вважалася такою, що викликає поваги.
ДОВІДКА: Як повідомлялося, акцію 14 серпня біля будівлі Офісу президента організувала партія "Національний корпус". Учасники вимагали відмовитися від імплементації "формули Штайнмаєра" в українське законодавство та відновити подачу води в Крим. Партія також звинуватила президента в репресіях проти "азовського руху", вважаючи їх політичним переслідуванням. Раніше деяких активістів партії затримали за підозрою в рекеті.
Через сутички з правоохоронцями на вулиці Банковій протестувальники перемістилися на вулицю Грушевського до будинку, де, за їхнім твердженням, розташована квартира президента. Там вони скандували гасла, палили фаєри і потім розійшлися. 28 серпня правоохоронці повідомили про підозру двом учасникам акції 14 серпня біля Офісу президента, які спровокували конфлікт із правоохоронцями. Їм повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 296 (хуліганство). Зокрема, підозру було повідомлено ветеранам полку "Азов" - голові Черкаського міського відділення "Національного корпусу" Дмитру Кухарчуку та Олегу Довбишу.
– Ви замість камери вжили слово «хата». Поясніть жаргон.
– Саме слово камера мало вживають. Кажуть «хата». Бо ти там живеш, спілкуєшся з людьми, проводиш спільно час, їси. Тому слово «камера» немов не дуже коректне. Ніхто в наших умовах не знає, скільки можна пробути в СІЗО. Камера на якийсь час, незалежно від твого бажання, стає твоєю домівкою. І тому називають камеру «хатою». І після першого місяця я сприймав місце, де перебуваю, домом.
– Яка площа і скільки людей в камері?
– Площа невелика, наша хата була розрахована на шість осіб, але було в основному 4-5 людей. Раз пересікався з Семеном Семенченко, пересікався з багатьма АТОвцями.
– Не знаю досі, чи Семенченко позитивний персонаж, чи ні…
– Я теж. Але на той час Семен працював з головним управлінням розвідки України. Тож він не міг працювати лише за власною ініціативою, а й за погодженням ГРУ. Лиш там почало змінюватися керівництво, припускаю, що його кинули. У цій ситуації, думаю, він абсолютно незаконно ув’язнений. Загалом, я поки з цим не зіткнувся, просто не уявляв, наскільки суди і вся ця мафія роблять так, щоб невинні сиділи. І якщо говорити про мою діяльність надалі, я буду присвячувати чому свій час – боротьбі з гнилістю судової системи.
– Що робили в вільний час?
– Хочете вірте, хочете ні, але я це сприймав як відпустку. Спав коли хотів, прокидався коли хотів. Я дивився телевізор, тренувався. Адже на прогулянці є турніки, а в хаті можна з кимось і побоксувати, це ж не заборонено. Звісно, це не повноцінний тренувальний процес, але я спортом трохи все ж займався.
– Що читали?
– Не можу сказати, що я прочитав купу всього. Прочитав до 10 книжок, адже нелегко читати, коли весь час працює телевізор, люди розмовляють. З такого цікавого, що міг би порадити, це книга румунського націоналіста Корнеліу Кодряну «Моїм легіонерам». Мені, як правило, присилали книги, які десь стосувалися моєї ситуації, так, тобто про тих, хто сидів у в’язниці. Читав про українських націоналістів, читав і про іноземців. І знаєте, після прочитання таких книг і сприймалося все інакше. Немає такого пресу тепер, хоч Україну і не назвеш країною ідеальної демократії, та все ж через те, що це епоха інформаційних технологій, пресувати зараз важче.
– Це те, що я хотів далі запитати: чи боялися пресингу?
– У цьому сенсі я не переживав. Бо я людина публічна і розумів, що у їх інтересах, щоб не виникло навіть абсолютно ніякого натяку на пресинг щодо мене. Щоб вони розуміли, що я можу підняти все в публічну площину. Та й персонал СІЗО – це теж люди. У всіх є родини. Вони розуміють, що ми ж вийдемо колись звідси, тому всі діють, принаймні, на моєму прикладі, у рамках законодавства. Так, були обшуки в хаті, але це теж в рамках законодавства. Малося на увазі, чи немає в камері телефонів, ножів, алкоголю, наркотиків.
«Після розмови зі Скічком, їдучи в Шполу, я вже знав, що за це щось буде»
– Що зараз по вашій справі?
– Маю двоє адвокатів. Це Володимир Волосовський та Едуард Вербінець. Після того, як відбулися події на Банковій, мені нічого не загрожувало, та знаємо, що в область до нас мав приїздити президент відкривати центр України під Шполою. Мене запросили перед цим до голови Черкаської ОДА. Там ще був Араїк Мкртчян, помічниця Скічка. Тобто, розмова проходила в колі чотирьох осіб. І Скічко мені тоді сказав, чи не збираємося ми їхати до президента? Я здивувався, бо таки збирався. І питання мої до президента навіть не стосувалися політичної площини, я хотів насправді запитати, чому він відводить контрснайперські групи, чому намагається лобіювати формулу Штайнмаєра? Чому Зеленський робить все, щоб програти війну? На це я отримав відповідь, що можна і до в’язниці сісти, якщо їхати в Шполу… Тож, їдучи в Шполу, я вже знав, що за це щось буде, але не поїхати з однодумцями не міг. Врешті хотіли на мене накласти адмінарешт за проведення несанкціонованого мітингу, але ця справа розпалася в судах. Потім я за декілька днів дізнався про підозру, яку мені мають вручити. Я міг виїхати з країни, але ж це не мій стиль, я б не зміг лишити своїх людей, не зміг би тікати. Тому поїхав на суд. Думаю, всі пам’ятають, який я влаштував перформанс – різав собі вени, хоч я не збирався себе вбивати. Але я намагався розбудити таким чином суспільство. Бо воно таки спить! Так, потім мене і критикували, але я розумію, що добитися правди іншим шляхом практично неможливо.
– Змогли говорити про вибори, про партійні справи? Якщо не по телефону, то вживу, в суді, під час засідань, у переписці?
– Лиш через адвоката міг спілкуватися з партійцями. Рішення балотуватися прийняв сам. Розумів, що не виграю, бо в нас виграють ті, хто вкладають великі кошти в виборчу кампанію. Зрозуміло, що мільйона доларів на проведення виборчої кампанії в нас не було. Та й Ігор Зайчук не хотів балотуватися. У нас вся така партія, яка складається з людей, що не хочуть бути політиками. Ми це сприймаємо як необхідність існувати в політичному суспільстві, адже політика стосується нас. Коли мова про вибори, важко мотивувати людей, бо важко знайти тих, хто хоче балотуватися. Це ті люди, які готові жертвувати собою, альтруїсти, але їм важко було б бути депутатами, бо вони принципові.
– Як вам результат виборів по округу 197?
– Я засмучений результатом, не своїм, а загальним. Я засмучений, що бачачи ту кількість багна і зашкварів, люди далі йдуть голосувати за владу. При тому, що рейтинги попередників Зеленського теж сипалися, але не так швидко. А тут люди все рівно йшли продавати свій голос за владу на фоні падіння авторитету влади. Щодо свого особистого результату… Я ж не міг агітувати за себе. Тож не засмучував результат, я ж теж для багатьох суперечлива, незручна фігура, хтось критикує, хтось не любить.
– Давайте визнаємо, свого часу ви і ваша команда дуже критикували Порошенка. А тепер критикуєте Зеленського? При Порошенку ви не сиділи…
– Бо в Порошенка не було всієї повноти влади, і не було моно більшості. Тоді був президент і були різні центри впливу. Було кому сказати «заспокойся!». А Зеленський став такий, бо в нього вся повнота влади. Він абсолютно некомпетентна людина, а тут на нього звалилася вся повнота влади. І через його комплекси… Ох… Наскільки знаю, моє питання піднімали на РНБО після 9 березня, коли ми прогнали Порошенка з Черкас. Порошенко хотів мене посадити, але знайшлися люди, які сказали, що це недемократично. Тепер щодо того, чи жалкую я, що критикував Петра Порошенка. Насправді, можливо слід було б мені шукати друзів серед інших таборів, та я скажу, що Порошенко – це зло. А Зеленський зараз більше зло. Але це не означає, що тоді не треба було боротися з попередником Зеленського. Якщо задати питання, хто гірший? Вважаю, Зеленський теперішній гірший в сто разів. Але саме теперішній. Тож у боротьбі з режимом я готовий об’єднуватися з усіма, крім ОПЗЖ. У тюрмі є таке поняття: за образ життя не питають, а питають за вчинки. Ти можеш бути ким завгодно, але тебе спитають за твої вчинки, за те, що ти саме зробив! На той ще момент, до Зеленського-президента Зеленського не було за що питати. Проте, тут варто уточнити, я ж за нього не агітував. Я критикував Порошенка. При цьому, думаю, якби не така поведінка Петра Олексійович, то Зеленський би ніколи не став президентом. До слова, я не голосував ні за кого, бо в час виборів президента я сидів під домашнім арештом…
– Як тобі допомагали? Чого ти потребував в СІЗО?
– З Черкас направляли посилки. Жодного разу не їв тюремну баланду, дуже вдячний тим, хто допомагав. При мені посилку з пошти розпаковували, дивилися, чи немає чогось забороненого. Щодо тих людей, у яких немає підтримки з волі, їм тяжко. Ми в камері всі ділилися з тими, хто потребував їжі. Я, зокрема, все клав на загальну купу і, звісно, пропонував людям. До речі, мені казали в тюрмі, що я занадто добрий і колись мене це вб’є.
– Що тепер?
– Мені сказали здати український і закордонний паспорт. Віддав їх адвокату, але прокурор морозиться їх забирати, не бере слухавку. Можу вільно пересуватися по Україні і навіть їхати за кордон з дозволу прокурора. Та, звичайно, прокурор такого дозволу не дасть. Тепер наступне судове засідання на початку грудня. Думаю, хтось зі сторони прокуратури не з’явиться, і це буде затягуватися і затягуватися. Бо вважаю, що нема мені що пришити. Особисто моя думка: справа в судах розсиплеться, але мене намагаються тримати на гачку. Та я вірю в краще. І команда у нас стала лише міцнішою. Днями провів перші збори обласного осередку «Національного корпусу». Дуже багато людей прийшло. Це важливо. Насправді ми розуміємо, що є ворожий вірус для організму – для українського народу. І друга загроза – ризик вторгнення ворожих російських військ. Чому про це не говорять? Перед тим, як сісти до в’язниці, я домігся того, що в Черкаській обласній державній адміністрації створили Координаційну раду з захисту Черкащини. Я був обраний заступником голови. Але тепер вони кажуть, що всього цього не було. У мене є план, що мають робити люди у разі вторгнення. На жаль, цей план пов'язаний з координацією з владою. Та зараз я бачу, що з ними діалог неможливий. Більш того, після всього цього скажу, що я буду максимально мститися. Це буде все в межах закону, буде максимально інформаційно та юридично.
«В один момент у штангу вдарила прокуратура»
– Нам в коментарях на сайті писали, от, мовляв, був би Кухарчук, не віддав би Бондаренку Казаряну на забудову Замковий узвіз… Тобто ви і до цього були досить різким.
– Знали б ви, скільки ми це питання стримували…
– Назвіть публічних людей, хто підтримував, поки перебували в СІЗО?
– Насамперед подякував українській православній церкві, знаю, вони проводили молебні за здоров’я. Знаю, що мене нагородили церковною нагородою від Єпіфанія за любов і жертовність до України. Також скажу, що незважаючи на непрості стосунки з міським головою Черкас, Анатолій Бондаренко написав мені хорошу характеристику для суду. Мене приходили підтримати народні депутати, зокрема, нардепи Гузь, Шараськин, Зінкевич. Також приходив екс-нардепи Петренко, Іллєнко, Білецький, письменник Шкляр. Хто з черкащан дуже сильно здивував, це Олександр Вельбівець. Так, підтримав Олег Петренко, але він мій друг і завжди підтримає. А от пан Вельбівець здивував, бо не побоявся виступити, хоч ми знаємо, що ходило до людей СБУ і попереджало. Так само спілки учасників бойових дій підтримали.
– Як так сталося, що вас випустили?
– Я вже змирився з тим, що сидів. Міркував, це може продовжитися до 2024 року, до кінця терміну Зеленського, якщо воно не закінчиться раніше. Але в один момент у штангу вдарила прокуратура. Мене не збиралися везти на судове засідання. Вони думали, мене не привезуть, але з суду стали дзвонити до начальника слідчого ізолятора і питати, у чім річ. Той став дзвонити в Печерський конвой і мене таки повезли. Тоді прокуратура нашвидкуруч подала клопотання на ув’язнення ще на 60 діб. Там мали бути додатки, але їх не принесли. І думаю, що суддя побачив ідеальне клопотання адвоката, побачив клопотання прокурора. І врешті прийняв рішення. Тоді з суду я поїхав додому.
– Які зараз плани?
– Незвично поки. Маю бізнес, займаюся політичною діяльністю, буду до цього всього повертатися. А зараз більше перебуваю з рідними. Треба заспокоїтися і продовжувати життя. Якщо вони думали, що налякають мене, то помилилися. Лише розсмішили!
реклама
Коментарі
zольдатен иди воюй скоро война а не хочешь воевать покупай паляницю и встречай винов света с востока.
"Корочька" буде навіть в учасників з того боку(ЛДНР). Вам, україноненависн икам, яка миліша?
І що характерно, він ганяв їх ще у 2013-му коли вони під гузном Тулуба сиділи в ОДА а із сутінками вилазили кошмарити місто.
Тоді НІХТО із т.з "професіоналів"-політиків,керма ничів,ментів... не прийшло на допомогу! Рівно як і зараз.
Це і є ключовою відмінністю між "работателями"-рабами і людьми!
Воспитывать больных на всю голову - занятие неблагодарное, я бы даже сказал - бесполезное
А як він ганяв підсрачниками черкаських ОПЗЖопників ти бачив? Я просто любувався цим видовищем!!!!!
Ну нарешті ти розкрився.Ти, виявляється, ОПЗЖист.
Ану ка расскажи мне в какой области ваше юное дарование профессионал и чем он может быть полезен Украине? Чего он достиг в жизни и покажите результаты его труда, что он сделал для Черкасс, какие его достижения в своей сфере? Как может тот кто ничего не умеет прикрываясь корочкой АТОшника лезть в политику и пытаться чем то руководить не имея элементарного опыта управления даже собственной фирмой? Да и простой вопрос - где он работает официально и по какой профессии?
Стрічка RSS коментарів цього запису