Війна забрала у Євгенія Дмитренка ногу, але не віру в можливість жити повноцінно. Після поранення на Херсонському напрямку, реабілітації та протезування він повернувся додому, сам облаштував безбар’єрний простір, навчився долати кілометри на протезі та отримав водійські права. Його історія — про відновлення, самостійність і життя, яке триває попри втрати.
Війна, поранення, і ампутація, яка не стала вироком
До служби у війську він жив звичайним життям у Черкасах: працював на елеваторі, робив сучасний ремонт у власному будинку. У 2022 році отримав повістку, однак через стан здоров’я не пройшов військово-лікарську комісію, тож у ТЦК повідомили, що зв’яжуться з ним за потреби.
Ще близько пів року — до січня 2023-го — він продовжував працювати, аж доки не отримав повідомлення про необхідність з’явитися до військкомату. Згодом проходив службу у складі 38-ї бригади морської піхоти, де під час штурму на Херсонському напрямку зазнав поранення.
«Пригадую, що евакуювали мене до Херсону з дуже травмованою правою ногою, яку згодом ампутували, переломами пальців на лівій руці та з уламками в тілі. Потім потрапив до Одеси, але як це відбувалось не пам’ятаю. Тільки згадую, що прокинувся вже в реанімації госпіталю і побачив, що у вікно так яскраво світило сонце», – пригадав Євгеній.
Окрім втрати кінцівки він також зараз погано чує на праве вухо внаслідок отриманої контузії.
У госпіталі чоловік пробув понад місяць, а після лікування проходив довготривалу реабілітацію та протезування в реабілітаційному центрі «Recovery».
«Тільки-но став на протез, одразу почав ходити на море, а з хлопцями часто любили відвідувати Дельфінарій чи займатися з кіньми. Часом, коли ноги натирали протезами, користувались таксі. Хоч водії з поваги не хотіли брати грошей, я відчував жалість і для мене це було не зовсім приємно. Вважаю, що за послугу треба платити».
За словами ветерана, завдяки злагодженій роботі працівників ТЦК та лікарів процес отримання інвалідності не був для нього складним. На всіх етапах до нього ставились людяно і коректно.
Сам собі створив безбар’єрність — і «Ліга Сильних» трохи допомогла
Під час реабілітації Євгеній спробував користуватися кріслом колісним і зрозумів, наскільки це складно. Одного разу фахівчиня запропонувала дістатися до моря на кріслах колісних, але поки Євгеній подолав цей шлях, відчув себе, ніби автомобіль, що перегрівається. Саме тому він намагається більше вдосконалювати навички ходьби на протезі, адже довкола залишається багато бар’єрів для людей, які пересуваються на кріслах колісних.
У реабілітаційному центрі Євгеній звернув увагу на доступний душ і після повернення додому облаштував такий самий у власному будинку. За його словами, вибратися з ванни було складно навіть зі спеціальним легким протезом, призначеним для водних процедур, тому її довелося замінити на безбар’єрний душ. Нещодавно він також завершив встановлення поручнів на ґанку свого будинку.
У рамках проєкту Empower Ukraine від ГС «Ліга Сильних» Євгеній отримав фінансову допомогу і стілець для ванни.
«Фінанси одразу спрямував на підтримуючі ремені для протезів. У мене досить висока ампутація кінцівки, тому протез фіксує спеціальний ремінь з неопрену. Оскільки я веду дуже активний спосіб життя, то зношую 3 таких підтримуючих ремені в рік. За стілець для ванни окреме «дякую», адже людині з ампутованою ногою часом проблематично встати з будь-якого стільця, тож стілець, в якому є регулювання висоти, — це надзвичайно корисний та потрібний допоміжний засіб, щоб я міг з легкістю виконувати всі побутові справи самостійно без сторонньої допомоги», — поділився ветеран.
Квіти, хвоя, кішки і автошкола — нове життя Євгенія
«А ще мені запам'ятались фінікові пальми: я часто роздивлявся ці дерева, адже вдома у мене з 2021 року теж росте в вазоні маленька пальма з насінинки. Я взагалі люблю вирощувати рослини» – ділиться спогадами Євгеній.
Нині він багато часу приділяє своєму здоров’ю та повноцінному відновленню. Для підтримки форми чоловік займається спортом та вчиться долати на гідравлічному протезі більші дистанції пішки. Він вже може пройти пішки на протезі близько двох кілометрів за 45 хвилин і вважає це великим досягненням з огляду на високу ампутацію. Вдома Євгеній придбав собі каремат та різні тренажери для спини, шиї і ноги, тож тепер щодня повторює вправи, які виконував під час реабілітації.
Після фізичних навантажень він відпочиває, а згодом виходить на прогулянку. У його дворі нині росте 25 сортів троянд — різних за кольором і формою кущів, а також близько 20 видів хвойних. А біля будинку ростуть туя, кипарисовик, тис і сосна.
«Так любо завжди на них дивитись, адже круглий рік хвоя залишається зеленою, на відміну від листяних дерев. Добре, що вже місце скінчилось, бо я мабуть, ще щось посадив би нове (усміхається), а це недешеве задоволення. Та й зараз мені стало важче доглядати за своїми трояндами, тож планую трішки зменшити їхню кількість», — розповідає Євгеній.
У дворі та за його межами його завжди супроводжує одна з сіамських кішок — Доця, яка шипить на всіх собак, що наближаються до них. Він додає, що постійно знаходить собі різні справи: може сходити до магазину або поїхати до районного центру.
«Помітив, що наше суспільство вже майже готове до людей на протезах, дуже мене зворушує ставлення українців, наприклад, в банку завжди пропускають без черги, або коли я йду по вулиці люди обходять обережно, аби не штовхнути, і це дуже приємно», — зауважив ветеран.
Нещодавно Євгеній отримав водійські права. Практичну частину він опанував у Києві в автошколі для людей з інвалідністю, яка функціонує на базі Національної академії внутрішніх справ в межах проєкту «Без бар’єрів».
«Після повернення з війни я дуже прагнув навчитись керувати автомобілем. Іспит з теорії правил дорожнього руху я складав у Черкасах. Після поїхав до Києва здобувати практичні навички. Я дуже хвилювався. Але всі мої хвилювання минули тільки-но я отримав водійські права», — поділився ветеран.
Вилетіти за кордоном літаком з «Борисполя» — про мрії та плани
«Раніше після реабілітації я дуже сумував, що не можу продовжувати працювати на своїй роботі. Щоправда, мене кликали на Елеватор на посаду охоронця, але я зрозумів, що мені досить складно буде впоратись з усіма обов’язками», — поділився ветеран.
Він зазначає, що якби жив у місті, мав би більше доступу до різних можливостей для ветеранів. Водночас поки не замислюється про роботу, адже, за його словами, держава підтримує ветеранів, і отриманих коштів йому вистачає для життя.
А найбільшою мрією Євгенія є наша перемога та політ пасажирським літаком за кордон з аеропорту в Борисполі.
«Мені шкода наш народ, який стільки поколінь мусить воювати... Дуже хочеться щоб закінчилась війна нашою Перемогою. Всім ветеранам, які повернулись, я раджу не втрачати оптимізму і цінувати те, що вони залишились живими. Решта все в їхніх руках, а можливості і хороші люди завжди знайдуться!», — сказав ностанок Євгеній.
Авторка: Таміла Коваль
Фото надані автором
реклама
