Вже втретє ГО «Поклик Яру» влаштувала Зимовий похід імені Юрія Горліса-Горського, аби вшанувати пам'ять воїна УНР, автора роману «Холодний Яр», незламних героїв холодноярців, повернутися до джерел української культури, історії та продемонструвати учасникам красу і силу Холодного Яру.
Комендант події Нікіта Чевіров із позивним Лінгвіст не втомлюється оповідати історію потрапляння Юрія Горліса-Горського в Холодний Яр, коли 20-ти річний хорунжий з офіцерським званням Богданівського кінного полку імені Чорних Запорожців занедужав під час Першого зимового походу Армії УНР. Після того, як черниці Мотронинського монастиря поставили Юрія на ноги, він залишився в Холодному Яру та продовжив свою діяльність у статусі повстанця.
– Юрій Горліс-Горський дійсно йшов у Першому зимовому поході армії УНР, але жодної нагороди не отримав, адже наприкінці походу вже перебував у лавах холодноярців. Відтак, ми організовуємо цей зимовий похід, насамперед, з метою привернення уваги до холодноярських героїв, оскільки вони й досі не визнані державою. На нашу думку, це не зовсім справедливо, адже вони теж брали участь у збройній боротьбі проти радянської влади, і Холодноярська організація (не республіка) безпосередньо підпорядковувалася УНР. Про УНР сьогодні говорять у шкільних підручниках, а про холодноярців скромно замовчують, – висловлює позицію Нікіта Чевіров (Лінгвіст).
Цьогоріч 9-11 грудня на стежки холодноярців ступило близько сотні молодих вмотивованих патріотів із різних куточків України, а це вдвічі більше, ніж минулого року. Кожен учасник походу сповнений вірою у нескореність української нації, незламність українського духу і в силу Холодного Яру.
– Прочитавши книгу Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», я не зміг втриматися, щоб не приїхати сюди, тому що там описана боротьба українського народу 100 років тому, і це знову повторюється в моїй країні. Я просто не міг не піти в цей похід – мені так мріялося побувати в цих місцях, відчути смак залізних нервів українців, – говорить уродженець Донеччини Кирило Скрябін, який проживає нині в Дніпрі. – Першого дня, коли ми зайшли до церкви у лісі, де була головна база боротьби українців-холодноярівців, усі сто людей, знаходячись там, відчули зв'язок із минулим, з деревами, з землею… І зараз це надихає боротися далі і далі.
Кирило зізнається, що першого дня було фізично важко йти під дощем, по багнюці, слизькими лісовими стежками. Але розуміння власної мети, усвідомлення своєї національності, а відтак, міці, дало сили рухатися далі.
– Хочеться пройти до кінця стежками, якими ходили холодноярівці, і щоб всі згуртувалися, як справжні українці, бо ми всі переймаємося за долю України, – наголошує Кирило Скрябін.
Ранкові руханки та смачний сніданок заряджають учасників на подолання чималих відстаней відомими місцями Холодного Яру, які яскраво описав в своєму творі автор книги.
– Сьогодні поснідали, зробили руханку, збадьорилися і готові увірватися в новий день, споглядати красоти Холодного Яру. Дякуємо, що хоч трохи є снігу, – говорить медикиня події Ірина Жирна. – Всі дуже довго чекала на цей похід – це як віддушина. Загалом усі заходи від «Поклику Яру» допомагають відволіктися від буденності та наповнитися силою, енергією і новими знаннями.
«Ліс – не місто із трамваями і театрами… Його закони тверді, як і ті, що велять деревам рости вгору, а на зиму скидати листя» – писав у своїй книзі Юрій Горліс-Горський. Холодноярські лісові схили нагадують львівянину Вадиму Жилочкіну на псевдо Кумпель рідні Карпати, але в мініатюрі.
– Я вже приїздив сюди влітку на вишкіл і планую ще не раз тут побувати. Відчувається, що це місце сили і хотілося б, щоб ці місця залишалися незайманними, – зазначає Вадим Жилочкін.
Першого дня мандрівники подолали близько 20 кілометрів від Мотронинського монастиря до Медведівської школи, де організатори передбачили ночівлю, якій передували цікаві просвітницькі гутірки та забави.
– Я тут, аби, насамперед, випробувати себе, поспілкуватися з друзями і знайти нових товаришів. Холодний Яр реально випробовує, і найкращі люди з усієї України їдуть саме в Холодний Яр, – запевняє киянка Саша Дяченко. – Тут дуже дружня атмосфера, ми підтримуємо одне одного, намагаємося роззнайомитися зі всіма, надзвичайно цікаві гутірки. Я чекаю на Андріївські вечорниці, де зможу себе випробувати і вкусити калиту, поспівати пісень, потанцювати.
За словами Олександри, яка вже вдруге доєдналася до Зимового походу, холодно лише стояти, а коли ідеш, то навіть спекотно, а ще весело, бо під час руху всі знайомляться, спілкуються, оповідають цікаві історії, жартують.
Відповідно до програми другого дня мандрівка пролягала мальовничими місцинами села Івківці: старий млин, Семидубова гора, цілюще джерело Живун у Головківці, а у Медведівці на учасників чекали такі омріяні Андріївські вечорниці.
– Щороку під час зимового походу ми влаштовуємо Андріївські вечорниці, це вже наша традиція. Найбільше, нам, як організаторам, хочеться побачити людей, бо в сучасних умовах – і ковідних, і воєнних, живе спілкування дуже важливе. Ми прагнемо познайомити учасників із культурою, з історією та красою цих місць, із постаттю Юрія Горліса-Горського. Дуже цінно, що Юрій Горліс-Горський писав про ці місця. Саме з роману «Холодний Яр» ми дізнаємося про той історичний період, якби не він, то ми б нічого й не знали. Тому ми ходимо цими місцями, аби віддати шану йому, його роботі і його боротьбі, – зауважує Вероніка Замрига (Волинь), яка в організації є писаркою та відповідає за комунікацію з учасниками і місцевою владою.
Принагідно, із тремтінням в голосі Волинь згадує ідейного натхненника ГО «Поклик Яру» Павла Наконечного (Історик), який загинув на Миколаївщині у червні цього року.
– Павло Наконечний дуже надихався Холодним Яром і це для нього було, чи не головною мотивацією, аби створити ГО «Поклик Яру». Тому роман «Холодний Яр» і постать Юрія Горліс-Горського слугують джерелами натхнення для нашої громадської організації, – додає Вероніка.
Ще одна учасниця Марія Гусєва зі Звенигородки з «Покликом Яру» від самого заснування організації. Шістнадцятирічною Марія стала вихованицею табору «Джура», потім дівчина набула статусу виховниці, а далі з Павлом Наконечним стали першотворцями організації «Поклик Яру».
– Історик нас усіх зібрав і створив ядро. Це не просто змінило мою свідомість, це її побудувало. Я стала іншою людиною, абсолютно не тією, якою була раніше. Раніше я не усвідомлювала, хто я, не переймалася своїм майбутнім – було все одно. Думала, що, можливо, поїду за кордон жити. Після табору я відчула, що хочу залишатися тільки тут, хочу продовжувати своє майбутнє тут і будувати нашу велику країну. Я не перестану їздити сюди допоки заходи від ГО «Поклик Яру» існують, – із запалом завіряє Марія Гусєва, додаючи, – Ви ніколи не запам'ятаєте день в школі, але ви точно запам'ятаєте, як ви йдете з понад ста людьми в одній шерензі, і розмовляєте, смієтеся, слухаєте цікаву інформацію, і це точно змінить вашу свідомість, а не просте відвідування уроків, ходіння додому і грання на комп'ютері.
І дійсно, традиційний захід на честь лицарів Першого зимового походу та хорунжого армії УНР, повстанця й автора роману «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського не йде в порівняння із жодними уроками за шкільною партою, та й в комп'ютерних іграх не запрограмовані такі емоції, переживання, відчуття і справжнє гартування тіла й духу.
Тоді, 103 роки тому, 6 грудня 1919 розпочався зимовий похід Армії УНР, під час якого за 5 місяців бійці пройшли 2500 км, провівши близько 50-ти успішних битв із московськими загарбниками. Тодішній Зимовий похід, у якому брав участь Юрій Горліс-Горський, – це приклад відваги, незламності, безстрашності та звитяги. Навіть за несприятливих умов і в зимовий час воїни успішно били ворога на своїй землі. Сьогодні українці виборюють свою волю у коровопролитній боротьбі знову. Організатори Зимового походу зазначають, що з початком повномасштабної війни український соціум змінюється, відбувається повернення до джерел української культури та історії, відтак сподіваються на визнання як сучасних героїв, так і героїв Холодного Яру.
«Холодний Яр – одна з найяскравіших сторінок Визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але незламні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом», – писав свого часу Юрій Горліс-Горський, а сьогодні його нащадки гідно продовжують визвольну боротьбу.
Коментарі
Ти ж за кацапню мазу тягнеш, солдатка, може так краще дійде.. Можу й кацапською, можу й німецькою, але тобі москалі дуже любі, вочевидь.
Перейшов на кацапське нарєчіє? Таки вчадів чи це твоя рідна мова?
Абідєлась? Нє растраівайся...
Ти,мабуть, знову приєднав свій комп до унітаза-тому і шмонить з монітора.Дивись не вчадій
Зольдате, ти свої зас"рані паталони вже поправ? Бо щось припахує через монітор, тьху "ля...
Не треба так голосно співати "Макухо" і лякати "Пшонку" і "Вазеліна". Вони вже і так давно готові здатися в полон, але не знають кому саме
Ги-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и......
Ну нарешті ти почав розмовляти притаманною тобі мовою і став схожим сам на себе
Хлопчики! Крім того, що ви довбодятли, ви ще і збоченці як виявилось. А-я-яй.Не очікував від вас такого
Не треба так голосно співати "Макухо" і лякати "Пшонку" і "Вазеліна". Вони вже і так давно готові здатися в полон, але не знають кому саме
Ги-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и-и......
Не треба так голосно співати "Макухо" і лякати "Пшонку" і "Вазеліна". Вони вже і так давно готові здатися в полон, але не знають кому саме
Цитую Solid///:
Хлопчики! Крім того, що ви довбодятли, ви ще і збоченці як виявилось. А-я-яй.Не очікував від вас такого
Яволь, яволь!...
Стрічка RSS коментарів цього запису