«Ліна Костенко, на жаль, актуальна», – Сергій Павлюк про поновлення «Думи про братів Неазовських» у Черкаському театрі Шевченка

Заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк на запрошення керівництва Черкаського театру Шевченка завітав до міста для поновлення своєї студентської дипломної постановки «Дума про братів Неазовських», аби після майже восьмирічної перерви глядачі відчули силу слова Ліни Костенко в рідному театральному просторі.

– Це моя перша праця в театрі. Відтоді упродовж 18 років я здійснив 118 постановок. Мені, звичайно, приємно, але досить дивно, коли в театрі йде робота 18 років, враховуючи, що ти робив її, коли був молодим режисером – було інше покоління, інша музика, інші події. І зараз, через 18 років, виявляється, що твоя вистава ще є в репертуарі, її ще не списали, – ділиться Сергій Павлюк.

Режисер зізнається, що було лячно починати першу репетицію, дивитися, що залишилося від вистави. Та попри те, що востаннє «Думу про братів Неазовських» грали близько 5 років тому, актори нічого не забули, емоційно вразивши постановника.

– На першій репетиції ми не виставляли світло, просто згадували текст, мізансцени, вмикали музику... І мене емоційно пробило, до сліз. Я взагалі дуже емоційний. Цей матеріал вивертає душу. На жаль, він досі на часі, і в цьому геній Ліни Василівни. Вистава була поставлена в 2005 році, пізніше ми змінили фінальну пісню – тоді ми закінчували постановку музичним треком «Разом нас багато, нас не подолати», пізніше вставили звукоряд розстрілу Майдану – це емоційно вибиває. Тобто, пройшло уже 8 років, а ми в цьому живемо. Вже 9 років триває війна. На жаль, «Дума про братів Неазовських» дуже актуальна п'єса, – наголошує режисер.

Знайомство Сергія Павлюка з «братами неазовськими» Ліни Костенко сягає його шкільних років, коли з радіоприймача, що був невід'ємним атрибутом у кожній оселі, майбутній режисер почув своє прізвище і зацікавився історією українського гетьмана Павлюка.

– Була така радіовистава «Дума про братів Неазовських», яку зробив Сергій Проскурня, і її крутили по українському радіо. О 9-ій годині я почув прізвище Павлюк, я тоді, здається, був у 7-8 класі – Ліну Костенко ми ще не вивчали. Наступного дня я знову почув про Павлюка, вслухався, і почав дізнаватися, хто такий гетьман Павлюк. Брат вже навчався в Києві і у нього були томи Грушевського з історії України. Я таки відкопав, хто такий Павло Михнович Павлюк, мені було дуже цікаво, – згадує режисер власне відкриття завіси неосяжного українського творчо-історичного простору.

Зрештою, доля привела Сергія Павлюка до театру, режисури, «Думи про братів Неазовських» та до знайомства з Ліною Костенко. Попри те, що Сергій вступав у різні виші та був у лавах армії, в Київському національному університеті культури ще на початку навчання відчув непоборне бажання режисувати.

– Вже на другому курсі я, на той час, єдиний студент, хто зробив повноцінну виставу на одну дію. Завдячуючи Ніні Миколаївні Гусаковій, моя курсова робота була саме за Ліною Костенко «Дума про братів Неазовських. І коли виникло питання ставити дипломну роботу, я вирішив, що хочу ставити саме цю виставу – вона моя, вона про мене, вона про нас, – пояснює митець.

Того часу київські театри не охоче йшли на співпрацю з молодими режисерами, відтак, за сприяння Сергія Проскурні, Сергій Павлюк після перемовин із керівництвом Черкаського театру Шевченка – директором Володимиром Осиповим та художнім керівником Алімом Ситником, отримав дозвіл на постановку «Думи про братів Неазовських» у Черкасах.

Пізніше, вже на посаді художнього керівника Черкаського театру Шевченка, Сергій Проскурня запрошував Павлюка на вводи нових акторів у цю виставу.

Досить наполегливо молодий режисер здобував дозвіл авторки на постановку, терпляче відшукуючи в телефонних довідниках та через друзів і знайомих номер Ліни Костенко. Врешті контактами поділився Сергій Проскурня, який спілкувався з поетесою. Після кількох розмов із автовідповідачем, Сергій Павлюк таки почув голос Ліни Василівни та отримав омріяну згоду авторки.

– Крапля камінь точить. Ліна Василівна лише запитала мене, чи я талановитий, і після моєї відповіді дозволила ставити її п'єсу. Потому я ще кілька разів просив у неї дозволу на постановку «Марусі Чурай». Хочу поставити «Сніг у Флоренції» – за словами доньки Ліни Василівни, – це улюблений твір її мами, який вона написала, – переповідає Сергій.

Нині, після перегляду кількох репетицій, після емоційних переживань Сергій Павлюк згадав запитання Ліни Костенко про талановитість. Днями, спілкуючись зі сценографом цієї постановки Заслуженим художником України Сергієм Ридванецьким, режисер зауважив, що це, певно, найкраща вистава, яку митці створювали разом.

– «Дума про братів Неазовських» – справжня, вона наївна, але вона неймовірно чесна. Вона – не загравання з публікою, вона чиста, можна сказати, цнотлива. Там немає великої режисури – вона дуже проста, але саме цим вона підкупає. Як на мене, це дуже потужна студентська робота, і я не шкодую, що вона досі є в репертуарі, так само, як і майже 16 років у цьому театрі йде моя постановка «Саду Гетсиманського». Мені здається, мало режисерів можуть похвалитися тим, що за 18 років якась вистава живе, – розмірковує Заслужений діяч культури України.

Принагідно, Сергій Павлюк зауважив, що у 2005 році «Дума про братів Неазовських» у Тернополі на Всеукраїнському фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют» принесла йому Диплом за кращий режисерський дебют. Понад десять років потому Черкаський театр Шевченка ще раз гастролював з виставою режисера у файному місті. І коли минулоріч у межах туру з моновиставою «Борщ» Сергій Павлюк завітав до Тернополя, він був вражений, що тернопільські театрали пам'ятають його дипломну роботу, пам'ятають режисера і Черкаський театр Шевченка.

Зазвичай молоді режисери свої перші постановки роблять інтуїтивно, таким чином набуваючи досвіду, Сергія Павлюка інтуїція не підвела і довголіття вистави – беззаперечне цьому підтвердження. Наразі режисер вирішив не змінювати форму вистави, а лише додати внутрішніх фарб, підсилити емоційно певні деталі, не руйнуючи концепцію.

– Поезія Ліни Костенко сильна. Головна задача режисера – змусити акторів взаємодіяти, інакше це не театр, а декламація. Найстрашніше, що нічого не змінилося. В текстах ця біль лишається, тому що ми люди, навколо нас люди, навколо нас зло і йде постійна боротьба. Цей твір про людину, про честь людини, про самоідентифікацію, про самопожертву. Ліна Василівна, на жаль, актуальна. На жаль. І це боляче, – говорить режисер.

Попри те, що рідний Херсонський театр імені Миколи Куліша зараз функціонує лише в онлайн-форматі, Сергій Павлюк ні на мить не припиняє театральної діяльності. Відтак, нещодавно у Кропивницькому режисер здійснив постановку «Бондарівна» за Карпенком-Карим і в тому ж театрі завершує роботу над виставою «Ханума»; у  Полтаві  йде робота над «Той самий Мюнхгаузен», а в Миколаєві готується прем'єра «Конотопської відьми». Окрім цього,  на квітень заплановане сценічне втілення «Тигроловів» Івана Багряного у Київській опереті, а в Херсонському театрі планується постановка про Василя Стуса за п'єсою «Заборонений» Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова.

– Я дуже шкодую, що мало ставлю в Черкасах, адже все ж це мій перший театр, і за 18 років я зміг поставити тут лише 3 вистави, – додає Сергій Павлюк, висловлюючи сподівання на тіснішу співпрацю з Черкаським театром Шевченка в найближчому майбутньому.

Виставу Сергія Павлюка «Дума про братів Неазовських» можна побачити у Черкаському театрі Шевченка вже 22 січня та 19 лютого о 17:00.

Світлини Наталії Кузнєцової