Черкаська центральна міська бібліотека імені Лесі Українки відкрилася на вимогу читачів менше, ніж через місяць від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. За рік великої війни у книгозбірні провели десятки заходів. Яких змін зазнав книжковий фонд бібліотеки та що зараз читають черкасці дізнавалася наша журналістка.
З 24-го лютого бібліотека не працювала два тижні, адже ніхто не знав, як далі буде розвиватися ситуація. Проте, працівники по черзі чергували у книгозбірні, а читачі приходили потрохи, стукали у двері та запитували, чи працює заклад. Зважаючи на попит відвідувачів, працівники, які залишилися у місті, вирішили відкрити бібліотеку для постійних читачів.
«Містяни приходили, дзвонили та просили відкрити бібліотеку. Особливо літні люди шукали розраду в книгах. Зрештою, ми відкрилися і почали обслуговувати абонемент. Через тиждень прийшли наші користувачки літнього віку, які сказали, що вдома сидіти страшно, тривожно і сумно. Вони запропонували зібратися і провести якийсь захід», – пригадує Лариса Гаврилюк, провідний бібліотекар відділу обслуговування користувачів Черкаської центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки.
21-го березня у бібліотеці відбулася перша подія від початку повномасштабного вторгнення – «Поезія під час війни». Людей було небагато, проте поезії читали дві години. З того дня «поетична вітальня» не припиняла свою роботу. Згодом ініціатива трансформувалася у «клуб цікаві зустрічі щосереди». За рік повномасштабної війни у бібліотеці провели десятки заходів. Це були зустрічі з поетами, психологами, краєзнавцями, юристами, істориками, письменниками Черкас та інших міст.
«Ми шукали цікавих людей, які поділяться своїми поетичними, письменницькими та науковими здобутками. Зрештою, це стало нашою традицією. Хотіла б відзначити людей, які були співініціаторами цих заходів – це наші постійні читачі Ніна Захарченко, Вадим Федорин та Валентина Мельник-Ломова, яка була керівником поетичної студії», – зазначила Лариса Гаврилюк.
Крім того, з березня минулого року у бібліотеці була проведена величезна робота із заміни книжкового фонду. Списали 3 000 російських книг. Перш за все, тих авторів та видавництв, які підтримали збройну агресію проти України. Проте класику, таких письменників, як Пушкін та Лермонтов, залишили. Також під списання не потрапили книги авторів, які пишуть російською мовою, але наразі не мають нічого спільного з путінською росією. Оновлення фонду відбулося завдяки допомозі читачів.
«Коли у перші тижні війни побачили, як росіяни знищують нашу літературу, бібліотеки та культурні цінності в окупованих містах, ми вирішили, що досить читати російські жіночі романи, бойовики тощо. Провели величезне списання фонду та оголосили декілька акцій, до яких долучилися небайдужі містяни, учні та письменники, які дарували бібліотеці книги українською мовою. Дехто просто допомагав благодійними внесками, за які ми самостійно закупили нові книги», – згадує провідна бібліотекарка.
Спустившись на абонемент бачимо незаповнені полиці, що свідчить про те, що українську книгу читають. Останніми роками у бібліотеці закуповували і робили акцент саме на українську літературу. Російські видання здебільшого приносили та дарували відвідувачі.
«Багато російських книг, на перший погляд, знаються безневинними, але на 27-мій сторінці з’являється негативний персонаж родом з України. Такі книги шкідливі, упереджені й не на часі. Тому, ми ще до початку повномасштабного вторгнення працювали з користувачами над, тим щоб вони переходили на українську літературу», – зауважила провідний бібліотекар відділу обслуговування користувачів Лариса Гаврилюк.
З середини березня у місто почали прибувати багато внутрішньо переміщених осіб. Спершу ці люди приходили до бібліотеки за допомогою: зробити ксерокопії документів, зареєструватися як ВПО тощо. Також у книгозбірні вони користувалися комп’ютерами та інтернетом.
«Дехто приходив, щоб банально скористатися електронною поштою чи зв’язатися з рідними у месенджерах. Ті переселенці, які залишалися у нашому місті надовше, почали ходити до нас за книгами, дехто разом з дітьми. Школярі-переселенці приходили, щоб позайматися онлайн зі своїми вчителями. Деякі переселенці ходили до нас, як у коворкінг центр, і працювали тут на своїх гаджетах. Хтось просто знаходив тут для себе психологічну підтримку, бо те що вони пережили в окупації і чим з нами ділилися – це жахи», – перериваємо розмову через сльози в очах пані Лариси Гаврилюк.
Крім своєї безпосередньої роботи, працівники Черкаської центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки волонтерили: плели маскувальні сітки, збирали посуд, одяг, книги та дитячу літературу для ВПО.
«Хоч самі і потерпали від браку української літератури, але якщо нам дарували кілька однакових книг, ми ділилися з переселенцями. Наші працівники проводили різні заходи та зустрічі для ВПО. Останнім часом тісно співпрацюємо із центром підтримки «Я Маріуполь», організовуємо спільні події», – розповіла бібліотекарка.
За словами пані Лариси, видавати бібліотечні книги переселенцям спочатку боялися, адже вони у будь-який момент могли поїхати з міста, тому книжки давали з собою під заставу. Проте, ВПО ставилися до бібліотечних книг дбайливо та відповідально.
«Були випадки, коли люди терміново поверталися додому на деокуповані території разом з нашими книгами, але потім висилали нам їх поштою. Переселенці, які часто відвідували бібліотеку, навіть дарували нам нові книги, на знак вдячності», – пригадує Лариса Гаврилюк.
Зараз фонд Черкаської центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки налічує близько 80 000 одиниць. Від початку повномасштабної війни багато читачів почали цікавитися історичною літературою, а хтось шукає відраду у невимушених пригодах та романах. Провідна бібліотекарка Лариса Гаврилюк розповіла:
«На читачів війна впливає по-різному. Є категорії людей, які взялися за вивчення української історії, тому книги таких авторів, як Сергій Плохій та Петро Кралюк, зараз користуються попитом. Людей, які читають книги про війну наразі мало, бо це тема важка та болюча. Більше звернулися до книг років Майдану, хоча раніше їх трохи оминали. Ми навіть виокремили стенд, на якому виставили книги про Майдан та АТО – ця тема була дуже популярна у перші місяці війни. Потім люди інформаційно перенасичилися, тому шукали для читання щось тихе, спокійне та позитивне».
Крім того, бібліотекарка поділилася, яким книгам вона сама віддає перевагу: «Я люблю українських авторів, наприклад, Василь Шкляр, Артем Чех – хороші книги, гарно написані, читаю їх із задоволенням. Останнім часом також читаю багато українськомовних книг зарубіжних авторів. І, звісно, знайомлюся із літературою черкаських письменників, бо мені цікаво, що пишуть люди, яких я знаю. Перечитала всі твори Назарія Вівчарика, дуже люблю його оповідання. Також імпонують роботи Тетяни Брукс, Світлани Горбань та Наталі Лапіної».
За рік повномасштабного вторгнення Черкаську центральну міську бібліотеку імені Лесі Українки відвідали приблизно 4500 читачів. Хтось приходив на заходи, деякі попрацювати за комп’ютером, а дехто за книгами. Серед таких читачів відвідувачка бібліотеки, переселенка з Києва Поліна Колодяжна:
«Ми з сім’єю приїхали у Черкаси 25-го лютого і вирішили залишитися тут. Навесні я записалася до цієї бібліотеки, постійно приходжу, тут атмосферно, працівники приємні й привітні, також подобається асортимент книжок. Люблю читати класичну літературу, зокрема англійську, наприклад, Чальз Діккенс. Раніше також подобалася російська література, але зараз не можу її читати взагалі. Українську класику вивчала у школі, але зараз перечитую все по-новому більш усвідомленно, бо хочу знати більше про своє коріння».
Анастасія Бут
рекламаЦікаві новини звідусіль
