Які орхідеї ростуть на Черкащині

В Україні Орхідних, чи то Зозуленцевих налічують 68 видів, що дорівнює 0,27% Зозулинцевих усього світу. На Черкащині їх можна зустріти трохи більше десятка різновидів, розповіла Суспільному кандидат біологічних наук, доцент кафедри біології, екології та агротехнологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Вікторія Осипенко.

Усі орхідеї на території області ростуть здебільшого на луках, торфових болотах і у вологих лісах, охороняються і занесені до Червоної книги України. Орхідеї можна побачити на території Канівського природного заповідника, Національних природних парків "Нижньосульський", "Холодний Яр" та низки менших заповідних територій.

"Наші зозулинцеві мало чим нагадують звичні кімнатні рослини з великими яскравими квітками, вони інколи зовсім непомітні, як, наприклад, сапротрофна гніздівка. Невелика кількість рослин в природі пояснюється тим, що насінини цих орхідей не містять запасу поживних речовин, тому для проростання насіння обов'язково необхідно їх зараження мікоризним грибом. Оскільки ймовірність цього для кожної окремо взятої насінини мізерно мала, то підтримка чисельності популяції кожного виду здійснюється завдяки величезній кількості насіння", — розповіла науковиця.

Важлива функція мікоризних грибів — допомога кореням орхідей при всмоктуванні води з поживними речовинами з ґрунту.

"Корені орхідей обплетені тисячами гіф гриба, що збільшує площу контакту рослини з ґрунтом. Число таких комунікаційних гіфів іноді дуже велике. Дослідник мікоризи орхідних П. Бургефф стверджував, що дорослу рослину любки дволистої пов’язують з ґрунтом близько 3 200 гіф. Відомо, що дикорослі орхідеї практично не піддаються грибковим захворюванням, поширеним серед інших трав’янистих рослин. Припускають, що захищають їх від хвороботворних грибів саме гриби-мікоризоутворювачі", — пояснила пані Вікторія і додала: вегетативно зозулинцеві флори України в природі практично не розмножуються.

"Усі представники родини зозулинцевих неперевершені й водночас не схожі між собою, мов люди. Серед особливостей цих рослин — їх найбільше там, де найбільше гармонії у природі. Побачити в природі орхідею – велика мрія ботаніків. Внаслідок зменшення площі незайманих територій, придатних для зростання зозулинцевих, вірогідність зустрічі з ними мізерно мала. Тож і створюються заповідні об’єкти різних категорій з метою збереження цих тендітних представників флори. В Україні є місця одиничного у світі зростання окремих видів орхідей. Їх несанкціоноване збирання та порушення умов місця зростання карається законом і тягне за собою адміністративну й кримінальну відповідальність. Якщо ви несподівано зустріли зозулинець в дикій природі, єдине, що можна буде зробити — це помилуватися його красою та сфотографувати", — зауважила науковиця.

Найбільш відомі орхідеї у Черкаської області

Любка дволиста — Platanthera bifolia (L.) Rich

Рослину було описано у 1817 році. Місцеві назви - “нічна фіалка”, “польовий жасмин”, “дикий бальзам”, “любовний корінь”. Багаторічна трав’яниста рослина, що зазвичай сягає заввишки від 20 до 50 сантиметрів.

Щорічно у рослини одна бульба відмирає, а на зміну їй наступного року виростає нова. Цвітіння любки дволистої припадає на червень-липень, а плодоношення на серпень-вересень. Квітки особливо ароматні у вечірній і нічний час, у похмуру погоду, а також в день кінця свого цвітіння. Їх аромат приваблює нічних метеликів-запилювачів.

Лю́бка зеленоквітко́ва

Рослина заввишки 30-60 см. Суцвіття — довгий, циліндричний, негустий колос, що складається з 9-23 квіток; завдовжки 7-25 см, завширшки 3,5-4 см. Квітки великі, зеленкувато-білі, майже без запаху. Зеленкуватий відтінок шпорця — характерна ознака, за якою цю рослину можна відрізнити від близького виду — любки дволистої.

Найчастіше любку зеленоквіткову можна знайти в світлих листяних та хвойних лісах, в заростях чагарників, на лісових галявинах і вологих луках. Завдяки бульбам, в яких накопичується запас поживних речовин, любка зеленоквіткова здатна переносити короткочасну посуху.

Цвітіння відбувається раз на 2-3 роки у травні-липні. Вона починає квітнути на 2-3 тижні раніше, ніж любка дволиста. Квітки запилюються нічними метеликами, яких рослина приваблює ароматом, що посилюється вночі, а також специфічною формою квіток, яка нагадує метелика, що начебто вже сидить на суцвітті.

Популяції цього виду вкрай нечисельні і зазвичай складаються з 2-3 особин. Природному відтворенню рослин заважають господарська діяльність, лісові пожежі та зміна біотопів.

Завдяки приємному запаху любку зеленоквіткову інколи культивують як декоративну рослину. В Україні її можна побачити в колекціях Нікітського ботанічного саду, Національного ботанічного саду ім. М. Гришка та ботанічного саду Національного лісотехнічного університету України.

Зозулині сльози яйцеподібні

Зростають у вологих та затінених місцях, у ярах, на узліссях та у чагарниках. Квітки на дуже скручених квітконіжках жовтувато-зелені або зеленуваті. Їхня форма нагадує падаючі крапельки, що і відбилося у назві рослини. Квітує у червні-липні, у липні-серпні плодоносить. Розмножується насінням та вегетативно.

У Черкаській області відома малочисельна популяція на території урочища Зміїні острова Канівського природного заповідника.

Основними ризиками для існування виду є руйнування місць зростання, витоптування, випасання худоби, заростання луків деревами та чагарниками.

Плодоріжка болотна (зозулинець болотний)

Вид вперше описаний в 1786 році Ніколаусом Йозефом фон Жакеном. Трав’яниста рослина заввишки 15-70 см. Суцвіття колосоподібне, негусте, складається з 10-30 квіток. Квітки великі, пурпурові, рідше — рожево-білі, центральна частина губи всіяна дрібними фіолетовими цятками. Цвітіння починається у квітні, триває у травні-липні. Плодоносить у липні-серпні. Розмножується насінням, яке розносить вітер.

Вологолюбна та світлолюбна рослина, що віддає перевагу вапняковим ґрунтам. на перезволожених луках, подах, по краях рівчаків, боліт, серед вологих чагарників. Висотний діапазон становить 0-500 м над рівнем моря.

У Черкаській області зустрічається у гирлі річки Рось, на островах Дніпра. Охороняється у Канівському природному заповіднику, Трахтемирівському регіональному ландшафтному парку, ландшафтному заказнику місцевого значення "Рогозинські острови".

Плодорі́жка рідкоквітко́ва

Відома під застарілою назвою зозулине́ць рідкоквітко́вий. Нову назву отримала у 1997 році. Стебло прямостояче, 15-80 см заввишки. Суцвіття — колос, що складається з 5-22 (зазвичай до 10) квіток. Квітки у суцвітті розташовані на відстані одна від одної, через що ця орхідея й отримала свою видову назву.

Рослина світло- та вологолюбна, віддає перевагу лужним і плодючим ґрунтам. Зростає на вологих та заболочених луках в заплавах річок, вологих піщаних дюнах, узліссях, галявинах, уздовж канав, по краях боліт. Розмножується насінням. Цвітіння відбувається у травні-липні. Квітки запилюються джмелями та ксилокопами. Плодоносить у липні-серпні. Відоме утворення гібридів із плодоріжкою болотною.

Основними ризиками існування обох видів плодоріжок є зміни гідрологічного режиму заплав, надмірне випасання худоби, збирання букетів та викопування бульб, заростання луків деревами та чагарниками.

Плодорі́жка сале́пова

Вид вперше описав в 1755 році Карл Лінней в своїй фундаментальній праці "Species Plantarum" (Види рослин). Тривалий час під назвою зозулинець салеповий він належав роду Orchis. За результатами сучасних молекулярних досліджень плодоріжку салепову відносено до роду Anacamptis. Нову назву вона отримала у 1997 році.

Українська видова назва походить від слова сале́п, яке було запозичене з турецької мови. Цей термін означає борошно, виготовлене з сухих бульб деяких видів орхідей. Плодоріжка салепова якраз і є одним з найвідоміших постачальників цієї сировини. Латинська видова назва morio походить з каталонської мови і означає різновид шолома доби Ренесансу. Таку назву рослині було надано через складну форму квіток.

Рослина 10-50 см заввишки. Квітконіс прямий, голий, у верхній частині фіолетовий. Суцвіття коротке (до 7 см заввишки), овальне або циліндричне, негусте, зазвичай складається з 9-15 квіток. Квітки зі слабким запахом, шоломоподібні. Зазвичай колір квіток фіолетово-пурпуровий. Втім плодоріжка салепова доволі мінлива і утворює декілька підвидів і форм з квітками лавандового, темно-фіолетового, рожево-бузкового, білого кольору, з добре помітною білою плямою на губі або з розмитим малюнком, з цятками та без них, з фіолетовими або зеленими смугами на бічних пелюстках.

Рослина світлолюбна і помірно вологолюбна, віддає перевагу слабокислим ґрунтам. Зростає на торф'янистих луках та узліссях. Розмножується насінням, іноді вегетативно (дочірніми коренебульбами). Цвітіння відбувається у травні-липні. Плодоносить у червні-липні. Відомі гібриди цього виду з іншими плодоніжками.

Окрім Червоної книги України плодоріжка салепова занесена до Червоних книг Литви, Латвії, Білорусі, Росії, Молдови. Щоб привернути увагу до цього рідкісного виду, в 1991 році в Німеччині його було оголошено "Орхідеєю року".

Як декоративну рослину плодоріжку салепову вирощують у Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка НАН України. Раніше, коли чисельність виду була високою, добували бульби цієї орхідеї. Висушені і перемелені на борошно молоді бульби (салеп), народна медицина застосовувала для лікування кашлю, запалення верхніх дихальних шляхів, як загальнозміцнюючий засіб, який давали слабким хворим. Ззовні рослину застосовували для лікування нагноєнь, пухлин.

Зозульки м'ясочервоні (пальчатокорінник м'ясочервоний)

Народна назва — курячі сльози. Рослина характеризується бульбами з 2-5-лопатями. Листки без плям. Суцвітття – густий багатоквітковий колос. Приквітки ланцетні, пурпурові. Квітки дрібні, бузково-рожеві або м’ясо-червоні, інколи бувають жовтуватими або майже білими. На губі – пурпурово-фіолетовий рисунок. Цвіте у травні-липні. Плодоносить у серпні-жовтні. Милуватися її яскравими суцвіттями серед лучних трав можна впродовж місяця. Після цвітіння на рослинах утворюються сухі плоди-коробочки з величезною кількістю насінин. Одна рослина може дати їх до 50 тисяч.

Зростає у лісах, на узліссях, на мохових болотах, вологих луках, лісових галявинах та схилах, серед чагарників.

Найбільша популяція виду в Черкаській області виявлена у гідрологічному заказнику загальнодержавного значення "Шуляцьке болото" (долина річки Гірський Тікич). Невелика популяція виду зафіксована у гирлі річки Рось та у Трахтемирівському регіональному ландшафтному парку.

Основні загрози для існування виду – зміна гідрологічного режиму заплав, перевипас та заростання біотопів деревно-чагарниковою рослинністю.

Зозульки травневі ( пальчатокорі́нник травне́вий)

Народна назва — мокруха. Рослина до 40 см заввишки. Суцвіття колосоподібне, небагатоквіткове. Квітки коротші приквітників, пурпурові або фіолетові. Цвіте у травні-липні. Плодоносить у липні. Ступінь природного поновлення задовільний. Розмножується насінням.

Ростуть переважно на вологих луках.

Булатка довголиста

Назва з грецької означає "голова" і "пиляк" через своєрідно розташовані квітки, що стирчать догори пиляками. Рослина 15-60 см заввишки з коротким кореневищем. Суцвіття не густе, з 3-10 (20) великих білих квіток. Цвіте у травні-червні. Плодоносить у липні-серпні. Розмножується насінням і вегетативно.

Зростає у широколистяних лісах, до вологості та кислотності ґрунту рослина не вибаглива.

Булатка червона

Рослина 25-70 см заввишки з тонким, прямим або трохи звивистим стеблом. Негусте суцвіття складається з 2-9 великих, запашних, лілово-рожевих квіток. Квітне у червні-липні, плодоносить у серпні-вересні. Головний спосіб розмноження — насіннєвий. Крім того, рослина може розмножуватися вегетативно за допомогою тонких кореневищ, на яких утворюються нові пагони.

Зростає у хвойних та листяних лісах, переважно соснових, дубових та букових. Також поширена у чагарникових заростях, на узліссях. Невибаглива до вологості та кислотності середовища, проте полюбляє пухкі ґрунти з великим вмістом органічних речовин і вапна. Високий вміст вапна зумовлює більш яскраве забарвлення квіток. Ця рослина в однаковій мірі уникає як глибокої тіні, так і яскравих променів сонця. За недостатньої освітленості вона може до 20 років вести підземний спосіб життя.

Квітки не мають нектару, тому булатка червона приваблює запилювачів, імітуючи квітки дзвоників. Переважно її відвідують бджоли, також можливе самозапилення.

Відомо 2 форми, причому одна з них відрізняється білим кольором квіток. Також існують гібриди булатки червоної з близькими видами — булаткою великоквітковою та довголистою.

В Німеччині для того, щоб привернути увагу до рідкісного виду, в 2000 р. цю рослину було оголошено "Орхідеєю року". Занесена до Червоної книги Франції, Латвії та Естонії.

Булатка великоквіткова

Рослина 10-60 см заввишки з коротким горизонтальним, розгалуженим кореневищем. Зрідка квітконосних пагонів буває декілька (до 10 штук). Суцвіття колосоподібне, рідке, з 3-8 (зрідка до 20) квіток. Вид мінливий, зокрема відомі форми з жовтуватими, чисто-білими (без жовтих плям) квітками та безхлорофільні. Квітне у травні-липні. Плодоносить у липні-жовтні. Розмножується насінням і вегетативно.

Зростає у хвойних, мішаних та широколистяних лісах, на галявинах та узліссях. Віддає перевагу плодючим ґрунтам із середнім рівнем зволоженості та високим вмістом вапна. Квітки запилюються бджолами та джмелями, нерідко відбувається самозапилення. Від проростання насінини до появи першого листка проходить 9 років. Завдяки мікоризі доросла рослина не надто залежить від фотосинтезу, тому ця орхідея може зростати у дуже затінених місцях, з цієї ж причини можливе існування безхлорофільних особин.

У Черкаській області охороняється в заповідному урочищі місцевого значення "Великий ліс".

Коручка чемерникоподібна (коручка широколиста)

Рослина заввишки 30-100 см із зеленкувато-пурпурними квітками по 12-50 у густій китиці. Листки схожі на листки конвалії або чемериці, а квітки – на квітки чемерника зеленого, що й відображається в українських назвах. Квітує у червні-вересні, запилення відбувається за допомогою мух, мурах, жуків, джмелі та деяких ос. Плодоносить у липні-жовтні. В коробочках міститься близько 10 000 насінин. Розмножується насінням та кореневищами.

Зростає переважно у хвойних, мішаних та широколистих лісах, дуже зрідка на узліссі, на бідних і багатих ґрунтах різної вологості і кислотності, переважно багатих на вапно.

Коручка болотна

Рослина заввишки 20-70 см, суцвіття – китиця не щільна багатоквіткова, квітки до 2,5 см, звислі, зеленкуваті, зсередини зеленкувато-білі або червонуваті, внутрішні – довгасто-яйцеподібні, білуваті, з рожевими смужками.

Квітує у червні–липні, плодоносить у липні-серпні. Запилюється осами, джмелями, мурахами, рідше відбувається самозапилення. Для приваблення запилювачів квітка виділяє п'янкий нектар, властивості якого можуть бути зумовлені наявністю дріжджів. Комаха після відвідин декількох квіток не здатна до польоту, а лише повзає, переносячи пилок. Це забезпечує високий відсоток запилених квітів — близько 80 % у суцвітті.

Зростає на багатих торфових трав’яно-гіпнових болотах, на луках та серед вологолюбних чагарників.

Коручка темно-червона

Рослина 25-70 см заввишки. Суцвіття — довга (до 20 см), пряма, негуста, майже однобічна китиця; вісь суцвіття густо запушена. Квітки із запахом ванілі, темно-пурпурові, інколи з бурим відтінком. Листочки оцвітини та квітконіжки запушені.

Розмножується насінням, дуже рідко — кореневищем. Квітне у червні-липні. У природі запилюється бджолами та деякими іншими комахами з коротким хоботком. Плодоносить у серпні-вересні. Насіння поширюється за допомогою вітру.

Відомі гібриди цього виду з близькими видами коручки.

Рослина зростає у листяних, світлих хвойних та мішаних лісах, серед чагарників, на узліссях, кам'янистих схилах (переважно на вапняках). Трапляється в широколистяних лісах, а також в трав'янистих угрупованнях.

Гніздівка звичайна

Світло не має значення для живлення цієї рослини. Гніздівка — рідкісний приклад сапрофітів серед квіткових рослин. Знайти гніздівку в лісі непросто. Зазвичай вони ростуть поодинці і лише зрідка невеликими групами, далеко одна від одної. Її товсті корені, що відростають від горизонтального кореневища, утворюють кубло, схоже на пташине гніздо, тому й називається ця унікальна орхідея гніздівкою.

Рослина 20-60 см заввишки жовтувато-коричневого, наче б то воскового кольору з лускоподібними листками та жовтувато-бурими, досить великими, з медовим ароматом квітками, зібраними у довге китицеподібне суцвіття. Цвіте у червні — липні. Плодоносить у серпні — вересні. Розмножується насінням, рідше вегетативно (кореневищами). Насіння проростає під землею за участю гриба. Надземний пагін розвивається на 9-10-й рік і через два місяці після цвітіння всихає. Часом суцвіття не може пробитися на поверхню ґрунту і тоді квітки запилюються під землею. Іноді насіння проростає прямо в коробочці. Пагони зберігаються протягом всього року, лишаючись навіть взимку.

Зростає у тінистих листяних, мішаних, рідше соснових лісах, переважно в місцях з розрідженим трав'яним покривом серед опалих листків.

У Черкаській області поширена спорадично у корінних старих широколистяних лісах.

Щоб привернути увагу до цих дивовижних рослин та необхідності збереження, Національний банк України випустив пам’ятні монети. 1999 року — із зображенням любки дволистої, а 2016-го — із зозулиними черевичками справжніми. В серії "Червона книга України" вийшла поштова марка із зображенням зозулиних черевичків ( 1993 р.). У 2015 році було видано серію поштових марок з назвою "Орхідеї".