Жителька села Скородистик Чорнобаївського району Любов Кропива за свої 55 років стільки напекла, наварила, натушкувала й насмажила, що всіма цими стравами можна було б нагодувати не одну столицю. Інша господиня давно б втомилася поратися без кінця і краю біля плити, проте цього не скажеш про Любов Василівну, яка на пенсії не тільки почала більше куховарити, а й випробовувати нові, як-то кажуть модні страви. Бо ж пиріжки пиріжками, а все-таки хочеться дізнатися, яке на смак те ж, скажімо, тірамісу чи профітролі.
З пані Любою зустрічаємося на подвір’ї її невеличкого господарства. Жінка проворно накриває на стіл і повідомляє, що сьогодні в неї – пиріжки і борщ. У повітрі приємно пахне смаженим салом і печеними яблуками. Нюх справді не підвів, бо пиріжки з яблуками тільки вийняли з духовки. Та й запашного борщу без сала тут не буває.
– Мамин борщ – найсмачніший у світі. Чужого борщу не люблю й не їм, – хвалить Любов Василівну її донька Юлія. – Вона як зварить, то від такого борщу за вуха не відтягнеш. А якщо ще й з пампушками, то взагалі шедевр. Мама й пампушки сама пече, бо магазинних не признає.
Як тільки господиня починає насипати борщ, на порозі літньої кухні з’являється Мося й тихенько нявкає. Коли розуміє, що на нього ніхто не звертає уваги, починає нявчати голосніше й треться об ноги. Щоб не пропустити найсмачнішого, кіт раптом міняє тактику й біжить, піднявши хвоста, просто до столу. Там довго муркотіти не доводиться, бо гості виявляються слабохарактерними, й під стіл по черзі падає картоплина з борщу, шматок пиріжка чи пампушки. Тут головне – не проґавити й встигнути схопити ласий шматочок поперед курей та індиків, які теж не проти підживитися з хазяйського столу.
– Мося в нас – міський житель, виріс на сухих кормах, – додає Юлія. – Та коли його привезли до батьків, кіт второпав, що втратив півжиття, мешкаючи в квартирі. Тут чи не цілий день щось варять, відповідно, і йому добреник перепадає. Через це Мося відмовився від кормів і почав наминати мамині пиріжки.
Любов Кропива розповідає, що в 17 років залишила рідне село й поїхала навчатися в Черкаси. Вступила на заочне відділення до технікуму радянської торгівлі. Водночас навчалася на технолога приготування їжі й працювала на фабриці-кухні, де був великий кондитерський цех, який обслуговував усі школи міста. Тут пропрацювала 5 років. Оволодівши професією, Любов Василівна повернулася в Скородистик, де звільнилося місце кухаря в дитячому садочку. Згодом жінку запросили працювати в приватний кондитерський цех. Там 15 років щодня пекла печиво, рулети, «воздушки», заварні тощо. Не тільки руку набила, а й наїлася на все життя усіляких тістечок. Каже, що солодке в її родині люблять усі, особливо чоловік Іван. Він, поки не з’їсть чогось «мучного», не насититься, хоча й подекуди нарікає, що від пиріжків занадто погладшав, мовляв, як так їстиме, то скоро в 68-ий розмір не влізе.
– Та то він для годиться так каже, а без моїх вареників та млинців і дня не проживе, – сміється Любов Василівна. – Вік прожила, то знаю, що таки шлях до чоловічого серця лежить через шлунок.
Миска з пиріжками одразу порожніє. Щедра господиня докладає ще. Над гарячими пиріжками підіймається ледь помітна пара. У роті повно слини, й рука мимоволі тягнеться за ще одним, може, останнім, а може, й ні.
– Мама за час роботи звикла до великих пропорцій, тому як замішує вдома тісто, то пиріжків виходить не менш як сотня. Самим таку кількість точно не подужати. Тому й пригощає ними чи не весь куток, – додає Юлія. – Мама в селі – перша господиня.
Коли була молодшою й у селі більше молоді жило, то тітку Любу обов’язково запрошували на весілля, вирядини чи похорони. Без її короваїв, шишок та усіляких смачних наїдків не обходилося жодного святкування. Жінка переконана, що сучасна молодь завдяки телебаченню й доступній літературі навчилася теж непогано куховарити. Якщо раніше святковою стравою вважалося олів’є чи оселедець під шубою, то зараз ці страви стали повсякденними. На свято ж готують щось надзвичайно вишукане.
– Ми свого часу все записували в блокноти, вклеювали туди вирізки з газет та журналів. І таких списаних зошитів у мене три, вже й аркуші від часу пожовкли, – пригадує Любов Василівна. – Та й знаю там майже все напам’ять, а воно мені дороге.
Свою маму в царині кулінарного мистецтва Юлія Кропива вважає справжнім асом. Коли, буває, разом дивляться кулінарні шоу по телевізору, то пані Люба частенько дає поради самим гуру ресторанної справи, як-от: що ліпше покласти до м’яса чи додати до тіста. Каже, що в новітніх рецептах із закрученими назвами ховаються давно забуті страви.
Наївшись пиріжків і пампушок, Мося застрибує на порожній стілець і, звернувшись клубочком, задоволено муркоче.
– Наш котик на маминих пиріжках помітно погладшав, – гладить за вухом свого улюбленця Юлія. – Якби ще моя донька Олександра з такою охотою наминала мамину випічку, а то худенька. Як приїздить до бабусі в гості, то самі торти загадує пекти, більше нічого й не їсть. Проте з тістом любить возитися. Мама їй дозволяє ліпити вареники, пиріжки, закручувати налисники. Тому Олександрі їсти не давай, а дай тісто помісити. Коли мами немає, то донька ліпить пиріжки з піску й начиняє їх травою.
Юлія розповідає, що коли мама приїздить до них у Черкаси, то дуже часто готує порцію пиріжків і на телекомпанію «ВІККА», де Юлія Кропива працює головним редактором. Каже, що весь колектив у захваті від маминого особливого тіста й начинки. Тільки Любові Василівні родина довіряє й приготування тортів на сімейні свята, бо навіть славнозвісний «Київський» багато в чому поступається фірмовому маминому. Жінка не звикла готувати абияк: у неї якщо обід, то це і перше, і друге, і компот.
– Ми хочемо її здивувати й приготувати для неї крамбл. Це – пиріг, який ще теплим подається разом із морозивом, – говорить Юлія. – Пиріжків вона і з заплющеними очима наліпить, а от над тим-таки крамблом ще треба пометикувати. Але, переконана, і моїй мамі крамбл буде під силу. Варто їй лише ознайомитися з рецептом.
реклама
Цікаві новини звідусіль
Коментарі
Уявляю, що у них буде на новорічному столі!
Інша річ - черкащанка, яка виїхала у Туреччину, відкрила там свою фірму і всі ресторани Стамбула тепер купують виліплені у неї вареники (про неї "Вечірка" писала). Ото приклад того, як столицю, хоч і чужу, годує. А про Кропиву - вибачте, "Прочерк", але це - "з пальця". Абсолютно звичайна господиня, тільки й того, що родичка журналістки.
Стрічка RSS коментарів цього запису