Для 31-річної Тамари Підгорної з Геронимівки, що на Черкащині, кожен день розпочинається зі свята: чашечку ароматної кави, як у рекламному ролику, їй подають просто в ліжко.
– Мені зазвичай дуже важко прокидатися рано-вранці, не можу розплющити очей, – розповідає молода жінка. – Тільки ковток кави здатен підняти мене з постелі. Її люблю всіляку: заварну, розчинну.
Олександр розгортає оранжевий пакет, на якому латинськими літерами виведено відому назву напою. Засипає порцію в кавоварку й натискує на кнопку.
– Я прокидаюся близько сьомої й перше, що роблю, вмикаю кавоварку по дорозі до ванної кімнати. Я миюся, голюся, а в цей час вариться кава, – зауважує чоловік. – Я й сам зранку п’ю каву, хоча іноді й чаю хочеться.
Чоловік наповнює невеличку філіжанку й підносить дружині. Каже, що Тамара, буває, прокидається від самого аромату. Ідею кави у ліжко вичитав років три тому в інтернеті. Досі пам’ятає поради про те, що налаштовуватися на позитив треба зранку. Та ж чашечка вранішньої кави може запобігти конфлікту чи навіть сварці вдень.
– Обов’язково Томочку цілую ще в ліжку. Вона прокидається, мило усміхається мені, бере з моїх рук чашку, а я біжу на роботу, – розповідає чоловік. – Та й цілуємося з дружиною протягом дня не один раз. Це здебільшого милі цьомки в щічки, носик, лоб. Ми можемо проходити повз один одного і, раптом обійнявшись, зізнатися в коханні. Такі моменти не дають нашим почуттям згаснути чи потонути в щоденних буднях.
За словами Тамари Підгорної, її чоловік надзвичайно романтичний. Таким був і 7 років тому, коли побралися. Пригадує, як перед одруженням коханий обіцяв дарувати квіти. Слова дотримав. Два роки поспіль щоп’ятниці, в день зарплати, дарував Тамарі троянду. Статки були невеликі, тому радувати серйозними букетами не міг.
– Я й досі пам’ятаю червоні троянди по п’ятницях. Мило було й приємно. За таких сюрпризів я не перестаю відчувати себе жінкою – ніжною, потрібною, коханою, – хвалить вчинки свого Сашка його половинка. – Знаю точно, що так любов ніколи не мине й не перестане, бо її щодня підживлюють.
Подружжя показує невеличкий білий конвертик з написом від руки. Виймають таку ж крихітну листівку й читають уголос. Усміхаються один одному. Кажуть, що це любовні послання, які придумали дарувати один одному кілька років тому. Підписують папірці фразами, типу «найкращій», «дякую Богові за тебе», «найніжнішому» тощо. Ховають конвертики в шухлядах поміж білизни, в документах і навіть серед посуду.
– Буває, відчиняю дверцята, щоб узяти миску, а на полиці листівка. Розгортаю, читаю, і в серці тепло, прямо гаряче стає. Дзвоню Саші й цілую в слухавку, – додає Тамара. – Не можу без нього. Він неперевершений романтик. Мені біля нього так затишно, безпечно й тепло. Він робить моє життя солодким і терпким, як вранішня ароматна кава.
