Між Чернігівщиною і Черкащиною є щось спільне. І справа не лише в перших трьох літерах назви областей. І там, і там свого часу були Гетьманські столиці. В обох областях є номінанти загальнонаціональної акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци.» – Палац Кирила Розумовського у Батурині та Чигиринська фортеця – Резиденція Хмельницького. В обох областях є такі дороги, по яким просто страшно їхати…
Качанівка. Палац серед парку
Перлина, яка потребує допомоги
Щоб потрапити в Качанівку, потрібен автомобіль, якого не шкода, залізна витримка і впертість. Адже доведеться їхати по вузькій заміській дорозі, минаючи поля та села. Дорога ця досить погана і, здається, що забута. Лише вряди-годи назустріч проїжджає одне-два авто. Невже ми їдемо в національний історико-культурний заповідник? У колишній маєток меценатів Тарновських?
Ловлю себе на думці, що, можливо, це якась помилка і по такій дорозі можна потрапити хіба що в Качанівську виправну колонію, що в Харкові, де сидить екс-прем’єр Юлія Тимошенко…
Розслабитися можна вже тоді, коли ви на території цієї перлини садибної архітектури – в «Качанівці», що знаходиться в однойменному чернігівському селищі на березі річки Смош. Тут і палац, і мальовничий пейзаж з вікна палацу, альтанки, сквери, гарні галявини, човнова пристань. Людей – небагато.
Викладеною доріжкою йдемо до палацу попри охайні лавочки і урни. «Реставрація центральної алеї парку стала можливою завдяки дієвій підтримці фонду «Рідна країна», – повідомляє невелика табличка на камені поперед клумби. Справа в тому, що палац в Качанівці став номінантом загальнонаціональної акції «7 чудес України», яка й була започаткована вже згаданим фондом нинішнього нардепа з Черкащини Миколи Томенка.
Очевидно, не лише алейка потребує реконструкції. Дивлячись на палацовий комплекс, око вихоплює з-поміж мальовничої архітектури тріщини і шматки облупленої штукатурки. А Георгіївська церква, що на території заповідника, світить ззаду цеглою, немов ребрами. Немає чому дивуватись, адже палац старий. Заповідник був створений 1981 року (до цього за радянських часів тут були різні лікувальні установи) на основі палацового ансамблю та парку дворянської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі.
В одній з залів палацу розміщена виставка самоварів. Поряд на одному з фото видно господарів і гостей Качанівки, які п’ють чай. На задньому фоні видно палац. Здається, він в набагато кращому стані, ніж зараз.
Зараз сюди з задоволенням приїжджають фотографуватися молодята. Колись багато митців знаходили своє творче натхнення, перебуваючи в Качанівці: Т.Шевченко, М.Костомаров, М.Максимович, М.Гоголь, М.Глінка, Марко Вовчок, Д.Яворницький, І.Рєпін, М.Ге, М.Щепкін та інші.
Тут був наш земляк Шевченко...
Зараз натхнення тут черпають відпочиваючі з України та закордону.
Вид з балкону палацу
Зокрема, я зустрів тут росіян, які, судячи з усього, вже не перший день тут відпочивали. (Деякі приміщення комплексу переобладнані у гуртожитки, де можна спинитися на ночівлю).
– А чеченці вже виїхали? – запитав загорілий хлопець іншого, що переносив постіль з однієї будівлі в іншу, поближче до своїх.
На березі Великого озера містяться руїни дивної цегляної споруди.
Є кілька переказів щодо її походження та призначення. Одні кажуть, що то замок польських магнатів. Інші запевняють, що то рештки козацької фортеці, спорудженої ще тоді, коли річка Смош була судноплавною. Та все це лише легенди. Зараз унікальна пам’ятка потребує насамперед догляду, консервації, бо перетворилася на руїну руїн.
Заповідник є доступним для перегляду у Google Street View.
Гетьманська столиця: з яблуками і велосипедами
Звісно, будучи на Чернігівщині, гріх не побувати в Батурині, де розташований національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».
Окраса заповідника - палац Розумовських
Місто розташоване практично на трасі Київ-Москва. Тож під’їзд до пам’яток не такий ускладнений, як в Качанівці.
Палац Розумовських, мабуть, найцінніша пам’ятка заповідника, свого часу був досить в плачевному стані. Колись його навіть хотіли знести військові, зробивши там полігон. Усі попередні реставрації палацу так і не закінчувались успішно. Лише остання реставрація за часів колишнього президента Віктора Ющенка надала палацу такого вигляду, яким він має зараз.
Фрагмент внутрішнього оздоблення палацу Розумовських
У палаці Розумовських, як і в палаці у Качанівці, охоче замовляють урочистості молодята
Картина черкащанина Данила Нарбута в палаці стоїть на чільному місці
Інша справа сам Батурин, який за часів Мазепи називали «містом сорока церков», а тоді зрівняли з землею. Потім відбудували і знову забули. Тож місцева окраса – цитадель Батуринської фортеці – постала практично з нуля. І знову ж за часів попереднього президента, який її і відкривав.
Батуринська цитадель
Перешкода для ворогів
Про те, що земля тут дихає історією, ми могли наглядно переконатися – просто під стіною однієї з дерев’яних башт фортеці сиділа дівчина-археолог і, дістаючи зі згортку, нумерувала кістки козака.
– Ось, відкопали тут неподалік. Коли дослідимо, то зберемо все і поховаємо як слід. А ось наріст на кістці. Тут в козака була зламана рука, – пояснює нам науковець.
Батурин. Майже Чигирин...
Зовсім неподалік від будинок генерального судді Кочубея в цей час група археологів також займалася розкопками.
Будинок генерального судді Кочубея
Саме оборонна цитадель, палац Розумовських, будинок генерального судді Кочубея, церква та інші пам’ятки і утворюють в комплексі заповідник, ознайомлюватись з яким можна цілий день.
Мені як черкащанину, стоячи на території колишньої гетьманської столиці і бачачи масштаби її відбудови, було прикро згадувати нашу Богданову гетьманську столицю, що в Чигирині. У той час, як Мазепинська цитадель сповнена туристами, Палац гетьмана Хмельницького та генеральну канцелярію в Чигирині роз'їдає грибок…
Читайте також: Що не встигли до Покрови, або Доля першої української столиці
Окремо, мабуть, варто прогулятися самим містечком Батуриним, яке, радше, нагадує село. Тут дуже багато людей їздять на велосипедах, а вздовж вулиць безліч яблунь. До речі, яблуками всіх охочих пригощають і в будинку генерального судді Кочубея, адже біля музею розташований садок і… пасіка ім П. Прокоповича, видатного українського бджоляра, життя якого також пов’язано з цим краєм.
Тут можна побачити вулики від найпримітивнішого – дуплянки, до втулкового (рамкового), винайденого Прокоповичем.
А Десна таки зачарована!
Потрапити в селище Сосниця, де розташований літературно-меморіальний музей О. П. Довженко, не можна, не перетнувши річку Десна.
Можливо, ще зі школи нам навіюють її чарівність твори Олександра Довженка, але річка здається справді зачарованою. «Свята, чиста рiка… Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя». Пам’ятаєте? Широка, тиха, з зеленими берегами і пляжниками на піщаних острівцях. Саме на цих пляжників скоса дивились в часи дитинства Сашка, вважаючи їх ледарями.
У самій Сосниці збереглася хата, де народився український письменник і кінорежисер. Музей важко не помітити. Від обгороджений тинком, як і відтворені хатинки Шевченка в Моринцях на нашій Черкащині.
У хаті Довженка музейні працівники намагались відтворити ту атмосферу, яка була за часів його дитинства. Серед цікавих експонатів особливо звернув увагу на… ложку, вистругану з дерева, з держальцем у формі рибини. Її робив ще дід Довженка.
«Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий. Тiло бiле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на травi». Пам’ятаєте?
Цікавим є сам музей, де всілякі документи і фотоматеріали розміщені на стінах по діагоналі, немов кадри кінострічки.
Нині в музеї готуються до святкування 120-річчя з дня народження Довженка і хваляться, що з фінансуванням проблем не мають.
Прощаємося з працівниками музею і запрошуємо їх до нас на Черкащину, адже у нас більший ювілей, – 200-річчя Шевченка. Вертаємося додому, сподіваючись, що грошей і в нашої області на все вистачить. Бо ми ж таки край Богдана і Тараса!
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису