Лівобережна Наддніпрянщина. Що зацікавить туристів? (фото)

Лівобережжя України не назвеш туристичним регіоном. І не тому, що там немає на що подивитись, а тому, що туристи туди не дуже їздять. Ще в більшій мірі це стосується окремих регіонів Лівобережжя, зокрема Лівобережної Черкащини. Але “Україна Інкогніта” доводить, що в Україні цікаво не лише на Галичині: “лівобережний Версаль” у Мойсівці (колись тут проводили найбільші бали та гульбища), похмура суперколоритна дерев’яна церква у Драбівцях (ніби перенесена із Прикарпаття), дерев’яний храм у Антипівці; козацький монастир на Красній горі (із шедевральним собором Григоровича-Барського), оригінальна архітектура повітового центру у Золотоноші (модернові адмінбудівлі, один із перших українських драмтеатрів, помпезний собор, синагога та ін.), оригінальний класицистичний храм у Гельмязові. Про це пише "Рідна Черкащина".

ukrainaincognita.com

Отож, Мойсівка (фото вгорі). Колись село належало родині Волховських, які звели цілий ансамбль будівель у романтичному стилі, які називали “Українським Версалем”. В ХІХ столітті сюди з’їзджалася знать з усієї України (Південно-Західної Русі). Бував тут і Тарас Шевченко, Мойсівка зіграла неабияку роль у його долі. Але нині від тієї розкоші залишилась лише Петропавлівська церква (1808). Це єдиний храм на Лівобережжі зведений у стилі французького романтизму.

У селі Драбівці чекає зустріч із храмом, який багато хто називає найгарнішим дерев’яним храмом Наддніпрянщини. Це дуже суб’єктивно, можливо комусь подобаються інші церкви, але до найколоритніших Троїцька церква відноситься точно – особливе захоплення викликає рідкісний для регіону гонтовий дах. Ним церкву укрила “Укрреставрація”, надавши будівлі прикарпатського колориту. Троїцька церква у Драбівцях навіює полярні думки: дехто вважає, що гонт – це красиво, навіть називає церкву найгарнішою у Наддніпрянщині; інші кажуть, що церква бутафорська, й більше нагадує експонат музею архітектури та побуту, ніж справжній храм.

ukrainaincognita.com

В Антипівці варто оглянути дерев’яний храмСвятої-Параскеви, зведений у 1890-ті роки у єпархіальному стилі. Варто зазначити, що  храм вирізняється прекрасними різними елементами декору.

Наступний пункт подорожі  – легендарний козацький монастир на Красній горі. Легенда про заснування монастиря каже, що у XVI столітті одному константинопольському ченцю явилась у сні Діва Марія й вказала місце, де варто заснувати монастир. Це місце виявилося на Красній горі. Невідомо яким чином, але монах приїхав на вказане місце й викопав тут печеру. Про відлюдника почув власник земель – багатий козак. Він виділив кошти на заснування монастиря. Новина про появу монастиря облетіла весь край. Чисельність монахів почала стрімко зростати. Перший храм звели із очерету й присвятили Георгію Змієборцю.

Монастир тривалий час фінансувався козаками. Відповідно він був шпиталем для поранених та притулком для старих і немічних. Але крім того він був осередком поширення козацького духу та козацької військової науки. Монастирі у XVIІ- XVIІІ століттях були своєрідними козацькими інститутами. Межигірський, Трахтемирівський, Мотронинський, Лебединський, Жаботинський та інші монастирі існували за рахунок козаків, але й були джерелом поширення козацтва. Таким монастирем був і Красногірський.

Справжньою гордістю монастиря є Спасо-Преображенський собор – шедевральна споруда, зведена геніальним Іваном Григоровичем-Барським у стилі українського бароко у 1771 році.

Золотоноша. У провінційному 30-тисячному містечку збереглася  купа пам’яток архітектури – потенційних туристичних об’єктів. Багато житлових будівель ХІХ століття, повітовий театр, синагога, чоловіча та жіноча гімназії, собор зведений у стилі історизму (схожий на візантійські храми Константинополя), старовинні модернові корпуси заводу “Златогор”…

Більшу частину будівель Золотоноші, зведених на початку ХХ століття, проектував технік місцевого земства, інженер Африкан Балавенський.

У  ХІХ столітті Гельмязів був досить заможним поселенням. Тут розміщувались два великих маєтки панів польського походження – Левицьких і Терлецьких. У радянські часи містечко зробили районним центром. Але в 1963 році під час територіальної реформи район “розформували” і Гельмязів перетворився на село.

Зараз від маєтку Левицьких, який стояв у центрі села нічого не збереглося, окрім залишків парку. В маєтку Терлецьких, який розміщувався на північно-східній околиці, в радянські часи обладнали психоневрологічну лікарню. Лікарню фотографувати забороняється, але є у Гельмязові і варті уваги об’єкти, які фотографувати дозволяється. В першу чергу, це збудована у 1841 році класицистична мурована Троїцька церква. Ктитором (засновником) храму був багатий місцевий козак Федір Савенко. Правда ще з тих часів дійшли перекази про не дуже чесні прийоми заробітку грошей цим козаком. Але не нам вже його судити. Після себе він залишив чудову велику церкву, яка нині є пам’яткою архітектури національного значення.