Закарпаття – терра інкогніта Найзагадковіший край України відкривається не відразу і не кожному

Дивовижний санаторій

Ми – група журналістів з декількох регіонів – їхали 15 березня під керівництвом голови Київської обласної організації НСЖУ Алли Малієнко на Закарпаття в інформаційний тур. Напередодні на Черкащині було тепло. У день від’їзду похолодало. Карпати зустріли снігом. Та проїхавши декілька тунелів, один з яких був понад кілометр довжиною, ми знову в’їхали у відносно теплу весну, в начебто теж український, але інший край. Потяг прибув до мальовничої Сваляви, де ми пересіли на мікроавтобус і поїхали до санаторію „Боржава”, що в Іршавському районі.

Карпати зустріли снігом

Для мене цікавим було все, адже приїхав на Закарпаття вперше. Вразили села, які абсолютно відрізняються від сіл Черкащини. Воно і не дивно – рівнинної території тут мало. Тож вільно розкинутися на території хатою, присадибними будівлями, господарством, як це звично у нас, можна хіба що в горах. Унизу переважно дво-триповерхові ошатні будинки туляться один до одного. Буває, що на відстані не більше метра… Можна подумати, що ти справді уже в Європі. Якби не одне „але”, котре міцно об’єднує всю Україну: засмічені узбіччя доріг і береги річок, а також – розбиті шляхи. Побачивши їх, я одразу згадав, що знаходжуся таки в Україні. Українською, на щастя, була і місцева гостинність. Тож у „Боржаві” нас зустріли відповідно – по-українськи.

Санаторій „Боржава” сучасний і дуже місцевий

Санаторій сподобався відразу. Важко і здогадатися, що колись то був затрапезний радянський пансіонат „Факел”. Гарна, на вигляд нова головна будівля медичного закладу дуже гармоніює з навколишніми горами. Вона розташована мовби у доглянутому парку, тож панорама з вікон просто фантастична. Окрім двох корпусів є ще п’ять елітних котеджів. Тому той, хто має гроші, прагне шику і хоче себе відчути загубленим у горах, може замовити номер у них. У головному корпусі розташовані не лише затишні кімнати, а й бювет з мінеральними водами, басейн, кабінети лікарів, діагностування, лікування, фізіотерапії. Тож із нього можна не виходити тижнями. Що вам, звичайно ж, не вдасться. Адже гори і річка Боржава, яка дала назву санаторію, притягують до себе мовби магнітом, кличуть у мандри…

На вершинах гір сніг лежить до літку

Та усе ж „Боржава” – це кліматобальнеологічний санаторій. Тож тут, насамперед, лікують. Не дивно, що у ньому нас зустрів і провів відповідну екскурсію керуючий і головний лікар закладу Михайло Гриневич. Він показав усе, чим славиться „Боржава”. Ми дізналися, що це сучасна оздоровниця на 150 місць. Територія санаторію займає понад 7 га. Мінеральні води „Боржавська”, „Олегівська”, „Кушницька” №12 і №876 ефективно лікують патології внутрішніх органів, порушення обміну речовин. А ванни з термальною і мінеральною водою допомагають тим, у кого є порушення опорно-рухового апарату, серцево-судинної та периферійної нервової систем. Не залишить нікого байдужим й іпотерапія, тобто їзда кіньми верхи. І це не просто слова. У санаторії я зустрів родину з Черкащини, яка вже втретє приїхала до цього чудового закладу.

Головний лікар санаторію Михайло Гриневич розповідає про мінеральні води оздоровниці

У кабінеті ЛФК

– Я просто в захваті від Закарпаття і санаторію, – поділилася своїми враженнями жвава Наталка. – У мене був хронічний коліт – усе минулося. У чоловіка боліли суглоби, зараз усе добре. А наша донька практично вилікувала на конях сколіоз. А які тут уважні і чуйні лікарі, обслуговуючий персонал!.. Ми були в „Боржаві” і влітку, і взимку, їздили на екскурсії в Ужгород, Мукачево, Берегово, побачили, як проходять різні свята. Вражень багато і всі позитивні. Зараз приїхали в міжсезоння. Так сталося, зате більше часу віддаємо оздоровленню. Перебування не таке й дешеве, але все-одно значно дешевше, як за кордоном. А умови не гірші. А ще коли ми порахували, скільки в нас ішло на лікування в Черкасах… А так ми оздоровлюємося на рік.

Чудовий басейн санаторію, який дуже люблять відпочивальники

Подібне мені говорив не один відпочивальник. Тож не здивувався, коли дізнався, що 2010 року санаторій „Боржава” було визнано кращим санаторним і лікувально-оздоровчим закладом України. А 2012 року його нагородили „Знаком якості”.

Жити можна і в окремому котеджі

Як уже мовилося, хоч у санаторії чудові умови і навіть чотириразове якісне харчування, у номерах ви довго не всидите. Тож обов’язково підете в гори. І не будете розчаровані. А ще для вас проведуть майстер класи з приготування страв місцевої кухні, зокрема булі і бограчу. Енергійна і завжди усміхнена культорганізатор Надія Гринюк зцілюватиме винотерапією і запросить на традиційне місцеве весілля. А ще ви обов’язково підете в село Довге, на околиці якого, власне, і розташований санаторій.

У кожному котеджі є камін

Дивовижне село

Для людини з центральної України село Довге здаватиметься швидше невеликим містечком. Та й проживає у ньому майже сім тисяч жителів. Майже всі вони українці, однак непроста історична доля Закарпаття відбилася і на його мешканцях. Тож тут ще є залишки словацьких, угорських, німецьких громад. І мова, якою спілкуються між собою його жителі, – це, по суті, мішанина різних мов. Тому вона мало зрозуміла переважній більшості українців. Хоча з приїжджими місцеві люди спілкуються цілком пристойною українською, а то й російською, мовами. Змішання народів викликало не лише змішання в мові, а й у побуті, культурі, архітектурі, оздобленні будівель. А зручне розташування на перетині шляхів породило безліч торговців. Лише крамниць тут понад півсотні. Таке враження, що їх більше, як у моїй рідній 60-тисячній Смілі…

Та все це зовнішнє враження. Щоб зрозуміти місцевих людей, їхній характер, треба просто поцікавитися історією села, поговорити з його мешканцями. І тоді вам відкриється цікаве, дивовижне поселення, перша писемна згадка про яке датується ще 1383 роком. До речі, за легендою, колись воно було високо в горах. Однак потужний землетрус зруйнував його і люди змушені були переселитись в долину річки Боржава. Ймовірно, описані в легенді події цілком могли мати місце, оскільки Довге розташоване в сейсмоактивній зоні.

Отже, село засновано наприкінці XIII – на початку XIV століття на розвилці шляхів, що вели на Верховину, долину річки Тиси й на Велику Тисо-Дунайську низовину. У ті часи то була зупинка для відпочинку купців на торговельному шляху, а згодом тут почали селитися люди. Довге заснували місцеві українці, хоч вперше воно згадується під угорською назвою Госсумезо. Невдовзі розпочинається „волоська колонізація” території сучасного Закарпаття. Волохи, яких витісняли тюркські племена, поступово просувалися на північ і асимілювались з русинським (давньоукраїнським) населенням, яке їх слов’янізує. Саме в XIV столітті Довге стає частиною володінь сім’ї волоських магнатів Долгаї, життя яких тісно переплітається з історією села. Долгаї входили в число найбільш знатних і багатих феодальних сімей Мараморошу (історична адміністративно-територіальна одиниця (жупа) в північно-східній частині колишнього Угорського королівства), тримаючи в підпорядкуванні більшість поселень Боржавської долини.

У 1703 – 1711 роках закарпатці, які тоді були підданими австрійського монарха, взяли участь у визвольній війні проти Габсбургів. На початку червня 1703 року повстанська армія на чолі з Томашем Есе зібралася біля села Довге. Тут їх наздогнало дворянське ополчення на чолі з Шандором Карої. Темної ночі, коли повстанці не чекали, озброєні до зубів прихильники австрійського імператора (лабанці) напали на їхній табір. Розпочався кривавий бій. Це була перша битва між повстанцями-куруцами та лабанцями. У ній загинуло від 150 до 200 куруців, серед яких були і мешканці Довгого. Довжанська битва, попри невдалий перебіг, стала іскрою, яка запалила полум’я визвольного руху угорців. На братській могилі 50-ти загиблих повстанців у 1903 році на кошти жителів Довгого та прилеглих сіл було споруджено пам’ятник на честь 200-ліття пам’ятної битви – колона, увінчана турулом (орлом). Її і зараз можна бачити в центрі села.

Довге здавна славилося і розвинутою промисловістю. Нині тут працюють деревообробне підприємство ТОВ „ЕНО-Довге Лтд” (колишній лісокомбінат), власником якого є австрієць Герберт Фінк; ВАТ „Довжанський машинобудівний завод”, інші підприємства. Лісопильний завод угорська деревообробна фірма побудувала в Довгому ще наприкінці XIX століття. З метою вивезення продукції фірма клопотала перед урядом Австро-Угорщини  про будівництво залізниці Довге-Хуст, але було прийнято рішення про будівництво вузькоколійної залізниці Довге-Берегово. 23 грудня 1908 року залізничну колію на дільниці Берегово-Довге у присутності заступника міністра торгівлі Угорщини було офіційно здано в експлуатацію. Легендарна „Анця Кушницька”, як в народі і зараз називають вузькоколійку, пережила дві Світові війни, періоди Австро-Угорщини, Чехословацького Уряду, Радянського Союзу, але не витримала тотального розкрадання та руйнування за часів незалежної України. Її залишки і зараз можна бачити біля санаторію „Боржава”. Та відпочивальники переважно не звертають на неї уваги. Між тим, це історична реліквія. 2003 року в Іршаві навіть відбувся міжнародний форум „Карпатський трамвай” за участі гостей з Великобританії, Чехії, Росії, Латвії; представників чотирьох країн Карпатського єврорегіону – Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії, а також представників місцевих органів влади, основною темою якого стала Боржавська вузькоколійна залізниця, її збереження, відновлення та перспективи розвитку. Серед учасників форуму був Роберт Едвард Брінклі – Надзвичайний і Повноважний Посол Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії в Україні (2002–2006) та Девід Морган – Президент FEDECRAIL (Європейська Асоціація Історичних та Туристичних Залізниць), голова спеціальної комісії Ради Європи з питань збереження історичної технічної спадщини. Однак, і насьогодні пасажирське залізничне сполучення відбувається тут тільки на відрізку Іршава – Хмільник та Хмільник – Виноградів. Про це нам розповів екскурсовод від Бога Василь Німчук, який безмежно закоханий у рідний край. Як і ті місцеві жителі, котрі здійснюють активний спротив демонтажу історичної залізниці.

Унікальне Довге і своїми церквами. Вони стоять в ряд у центрі поселення ніби його охоронці. Такі храми варто пошукати і в великих містах. Однією з архітектурних пам’яток, є церква Успіння Пресвятої Богородиці, споруджена в 1911 році. Тоді це був греко-католицький храм, але 1949 року радянська влада передала його православним. Після війни вона шукала собі опору і в православ’ї. І не помилилася. Зараз цей храм належить московському патріархату з усіма його проблемами для України. На початку 1990-х років греко-католицька громада хотіла повернути собі будівлю церкви, однак зіткнулася з активним спротивом православних. Керівництво Довгого разом із церковними громадами почали вирішувати проблему. Спочатку йшлося про почергове служіння, однак останньої миті православні вирішили не пускати греко-католиків до церкви. Довелося їм будувати новий храм Святого Пророка Іллі. Його відкрили у 2002 році, а освятили у 2003. А перед цим, 17 жовтня 1999 року було освячено й новий Римо-католицький храм Зіслання Святого Духа.  Архітектура цієї будівлі дуже сучасна, з елементами модерну.

Храм Святого Пророка Іллі

Не можна не згадати і про відомих людей Довгого. Тут народилися видатні науковці, художники, політики. Фанати футболу пам’ятають знаних футболістів Івана Шопу і Івана Леднея, які теж походять з цього славного села. А ще у ньому жили і працювали такі видатні особистості як Йожеф Телекі – хранитель Святої Корони Угорщини, Василь Довгич – філософ, перший закарпатський академік, донька Івана Франка Ганна, поетеса Марійка Підгірянка, Йосип Тереля – український містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець, письменник і греко-католицький дисидент. Про нього написано бестселер Майкла Брауна „Труба Гавриїла”. Папа Римський Іван Павло II провів з українським пророком 36 аудієнцій. Він розпитував його про майбутнє.

Пам’ятник загиблим куруцам

У Довге закохався і жив тут свого часу загадковий композитор Михайло Машкін, який народився і виріс у Дніпропетровській області. У 16 років він був схоплений німецькими окупантами і відправлений до концтабору Маутгаузен. Там дивом уник смерті в газовій камері, записавшись на одній із перереєстрацій померлим Степаном Байдою. З 1954 року Машкін жив у Довгому. У жовтні того ж року створив тут Ансамбль пісні і танцю „Боржава”. Написав пісні „Верховино, мати моя”, „Вечір над Боржавою”, „Гуцульська застільна”, „Понад плаєм, плаєм”, які стали народними.

Отже, чимало цікавого можна дізнатися про давнє закарпатське село Довге, його історію і людей, якщо не лише оздоровлюватися у санаторії чи відвідувати щосуботи речовий ринок, який працює на території місцевого футбольного стадіону. Треба лише хотіти бачити і чути. Закарпаття для багатьох українців досі терра інкогніта. Але якщо бути допитливим і терплячим давня Срібна земля, як ще називають цей чарівний край за Карпатами, відкриє свої дивовижні таємниці і загадки. Наснажуючись духовно, ми стаємо здоровішими фізично. Цю аксіому вже підтверджують і науковці. Ну а нашу команду журналістів очікували на нові враження від мандрівок по Закарпаттю.

Вигляд села Довге влітку

Далі буде.

Олександр ВІВЧАРИК,

Фото автора і з відкритих джерел Інтернету