До фестивалю «Фітнес-бомба» черкащанин готувався, аж у очах темніло

«Шварцнегери» з усієї України зібралися разом, аби довести, що тіло – витвір мистецтва. Cеред учасників фестивалю «Фітнес-бомба» свої рельєфні м’язи демонстрував і черкаський спортсмен.

 Микола Сікачина (відомий читачам «Прочерку» як ліквідатор потопу у тренажерному залі) займається бодібілдінгом уже третій рік. До цього мав практику занять пауерліфтигом, працював викладачем фізичної культури і силових видів спорту у Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького. Нині пан Микола проводить заняття у тренажерних залах «Спартак» та «Три-чотири», де і «виточує» свою спортивну фігуру. Публічно ж пан Микола «засвітився» лише цього року.

– Пригадую, коли приїхала з Корсуня мама. Поглянувши на мене, ледь стримуючись вона сказала: «О боже, кидай цю дієту. На кого ти схожий, Коля?!». У відповідь я подякував за підтримку: «Я два місяці так прожив, а ти на останніх тижнях кажеш «кидай»?!». «Нє, нє. Тоді терпи, синочку». На цьому і зійшлися. Насправді багато хто з мого оточення не підтримував моєї ідеї. По-перше, влітку у мене були два серйозних м’язових надриви. По-друге, не вірили, що у мене вистачить сили вийти на сцену. Проте слова мого тренера  Андрія Вейпана: «Позоритися не поїдемо» надавали сил витримати все, – розповідає черкаський атлет.

Підготовка до фестивалю була найскладнішим етапом. Оскільки у бодібілдингу, як відомо, всі зусилля може зіпсувати навіть склянка води. Для Миколи останні години та хвилини були «межею виживання».

– Почав «сушитися» з 112 кг. Близько 2,5 місяців перебував на безвуглеводній дієті. Основу раціону складали яйця без жовтків (45-50 йшли на день) та знежирений сир (750 г на день). На початковому етапі ще були якісь фрукти, потім вони майже вийшли із споживання. Викинув повністю все, де була фруктоза. Відмовився від солодкого, мучного. Були ще капуста, трішки помідорів, зелені, відвареної морської риби та курячої грудинки. За 2,5 місяці я «просох» до 95 кг, – зауважує пан Микола.

Разом із дієтою спортсмен намагався збільшити силові показники. Він зізнається, що у дні перед фестивалем навіть машину було важко водити.

– Мозок відмовлявся працювати. Ішов у зал, хитало тебе, практично бився плечима об стіни, тягнув спортивні сумки. Піднімав ті снаряди. Тренер не дозволяв поставити, поки не виконаєш потрібну кількість повторів. В очах темніло. В останні півтора тижні навіть пітніти перестав. Організм був знесилений. Я погано спав, ніч поділилася на три-чотири частини. Стабільно кожні дві години я прокидався, ходив по квартирі.

Тривога, яку черкаський атлет відчував під час підготовчого етапу, змінилася легкістю під час участі у змаганні. Пан Микола стверджує, що зовсім не боявся.

– Не було страху. Мозок отупів просто. Лише в останні три доби я відчув енергію. Аби  «підняти» м’язи я почав уживати мінімальну кількість вуглеводів та ізюму. Від ложки рису з’являлася енергія по всьому тілу. Я відчував, що таке їжа. Не від шоколаду, бананів, а від звичайного рису виділявся гормон радості ендорфін.

Сцена, прожектори, музика, сценічні костюми, чемпіони Європи, світу... Атмосфера драйвова. Енергія, за словами спортсмена, просто «фонила».

– Мене «рвало» на сцену. Я знав, що зробив, все, що міг. Я розумів, що в жодному виді спорту нічого подібного не відчував.

Тілобудова  Миколи Сікачини завоювати нагород не змогла. Оскільки він у спорті ще «новачок». Проте його рельєфні м’язи не залишили байдужими глядачів та журналістів. Світлини черкаського «шварцнегера» «красуються» у популярному виданні «Залізний світ».

У планах атлета – участь у весняному Кубку України з бодібілдінгу.

"Сцена, прожектори, музика, сценічні костюми, чемпіони Європи, світу... Атмосфера драйвова..."