Freel – одна з головних персон україномовного репу, половина гурту «На Відміну Від», авторів вірусного «Я боюся Чебурашку».
19 листопада Фріл випустить перший сольний альбом «Спалах», а наразі презентує кліп на перший сингл з альбому, яким перезапускає свою музичну кар'єру, пише «Bit.ua». Видання зробило інтерв'ю з Фрілом – поговорили, звісно, про «На Відміну Від», «Чебурашку», сонграйтинг і, зокрема, як за ніч можна заробити пару тисяч доларів, ніч на Майдані в оточенні «Беркута», пісні для Кіркорова, український реп і багато іншого.
– Першим поштовхом до репу був гурт «Вхід у змінному взутті». Я дивився «Територію А», там постійно рекламували альбом «Планове засідання» – я дуже хотів купити собі цю касету і збирав на неї півроку. Я з бідної сім'ї – в 90-ті ми жили на ті гроші, які заробляв мій дід – він під будинком продавав цигарки поштучно, картоплю та гарбузи, вирощені в селі. Бабуся платила мені зарплатню: 1–2 копійки в день за те, що допомагав діду носити столик і цигарки. Так поступово я збирав на «Планове засідання».
Щодня після школи заходив у магазин, мене там вже знали, питав, чи не привезли альбом. А потім заходжу одного разу – і відразу бачу цю касету. Тоді усі касети коштували по 1,50, а «Планове засідання» було аж 2 гривні. Я так злякався, що у мене в скарбничці не назбирається двох гривень! Але грошей вистачило, я приніс цілу купу монеток, а потім відразу побіг додому записувати тексти – мені подарували на день народження блокнот, і я його спеціально відклав, щоб записувати туди тексти «ВУЗВ».
Якби тоді мені сказали, що у мене буде спільний трек з ними, та ще й з Віктором Павліком — я однозначно вмер би від щастя.
Я був першим, хто прийшов у широких штанях в школу. Розборки були щодня. Життя в Черкасах у ті часи — це кожного дня пояснювати, чому в мене накладні кишені на штанах. Виходиш на вулицю, а тобі: «Стаять! Шо такоє? Ти шо, нєфор?» Зараз це смішно згадувати, а коли тебе оточують п'ятеро гопніків, не дуже весело. Бійки були лиш пару разів. Один раз нас «вимкнули» дуже швидко, ми йшли вночі з другом, бачимо — попереду біля бару величезний натовп. Потім мені розповідали, що нас по черзі бив якийсь чемпіон чи то країни, чи то області з кікбоксингу. У мене струс мозку, другу взагалі в м'ясо кастетом розбили обличчя.
Перші треки ми з Бєляєвим записали, бо хотіли взяти участь у легендарному харківському фестивалі In da House. Для заявки треба було відправити CD-R з декількома треками.
Щоб заробити на студію, я пішов працювати, влаштувався розклейщиком оголошень та афіш. Заробляв 10 гривень на день, тобто з понеділка по п'ятницю отримував рівно стільки, щоб на вихідних піти на студію. Не витрачав ні копійки, нічого не міг собі дозволити, тільки записувати реп. На вулиці температура десь -20, а я йду і клею ці оголошення, перчатки повністю в клею, не рука, а шмат льоду. Відморозив собі пальця, тиждень його не відчував, але подумав, що палець, в принципі, не надто велика ціна за те, щоб записати кілька пісень і подати заявку на In da House.
«На Відміну Від» має точну дату створення — 12 лютого 2005-го. В той день в Черкасах проходив поетичний фестиваль. Тоді я планував, що література буде справою мого життя, а реп так, сайд-проектом. На цьому фестивалі треба було виходити на сцену і, перш ніж читати вірші, розповісти, хто ти такий. Бєляєв прийшов мене підтримати. Я запропонував йому: давай я скажу, що у нас є гурт? А він мені: «Давай, заявимо про себе!» (Сміється.) І ми прямо перед моїм виходом на сцену вибрали з купи варіантів саме «На Відміну Від».
У Бєляєва був комп'ютер, і він намагався писати музику. Hip-Hop Ejay ми не експлуатували, бо в нас були старші друзі з Черкас, які за допомогою звичайних, паперових листів переписувались із Владі з «Касти», і він їм написав, що працювати треба лише у Fruity Loops.
Тоді якраз починав з'являтись Інтернет. У моєї тодішньої дівчини Інтернет був, і я думаю, що ми зустрічались не в останню чергу саме з цієї причини. Я у неї качав марш «Прощание славянки» — хотів засемплувати вступ. Тиждень качав цей грьобаний марш, позичив у людей в університеті дискети, розбив його на 3 архіви і на трьох дискетах приніс до Бєляєва, щоб він міг його порізати.
«Перший всеукраїнський україномовний хіп-хоп r`n`b фестиваль "Макро Мікро"» 2006 рік
У цей час ми вже готувалися до переїзду в Київ. Ми розуміли, що тільки тут можна просувати свою творчість, що тусовка сконцентрована в одному місці. В травні 2006-го ми провели фестиваль у Черкасах, організовували його утрьох: я, Бєляєв і той друг, якого кастетом били. Це, до речі, не відобразилось на його організаторських здібностях.
Фестиваль мав пишну і довгу назву: Перший всеукраїнський україномовний хіп-хоп r`n`b фестиваль «Макро Мікро».
Тоді ми читали журнал X3M, зі сторінок якого знали, що найкрутіші реп-шмотки в світі продаються в Києві, в магазині Stuff. Мама нашого друга була проти того, щоб ми дзвонили з домашнього телефона в Київ, кричала: «Не наговорюйте на мєжгород!», але ми все-таки додзвонились до керівництва Stuff і домовились, що повісимо їх банер на сцені, а вони нам за це дадуть 3 реглани для переможців фрістайл-конкурсу, який мав бути на фестивалі.
Реглани ми планували забрати собі, тому одразу попросили: «Нам, будь ласка, один чорний S і два червоних L!» Керівництво магазину дивувалося: а як ви ще до проведення фестивалю знаєте, які розміри у переможців конкурсу? «Все просто, — казали ми, — ми просто знаємо трьох найкрутіших фрістайлерів у місті й одразу беремо реглани потрібного розміру».
Нам не вистачало фінансів на переїзд у Київ, і ми вирішили виграти реп-фестиваль «Голос вулиць», який проводився в Тернополі в серпні 2006-го. І, уявіть собі, виграли! Забрали приблизно півтори тисячі гривень — тепер нам вистачало, щоб зняти першу маленьку квартиру на Виноградарі.
Той фестиваль організовував чувак із Тернополя, Стас Чорний, — він також того року переїздив у Київ на навчання, але мріяв відкрити в столиці студію звукозапису. Студію він відкрив, і з тих пір ми писалися тільки в нього. Зараз Стас — дуже крутий саундпродюсер, на мою думку, один з кращих в країні. Якщо думаєте, що я перебільшую — послухайте «Крила» Джамали.
«Я боюся Чебурашку» ми написали буквально за 20 хвилин. Ми не планували її навіть записувати, це був просто жарт — ніхто не знав, що це так вистрілить.
Взимку 2007-го, за день до Нового року, ми зібрали пісні, які нам подобались, в архів, зробили з новорічної листівки обкладинку, назвали все це альбомом і виклали в інтернет. Це історія на кшталт «прокинулись відомими» — пісні з альбому ставали вірусними, архів качали з торентів і файлообмінників, а невдовзі з'явився ВКонтакте, в якому у нас була дуже велика аудиторія. Був період, коли в нас була найбільша група у ВК, присвячена музиці, у нас було перше місце за кількістю учасників, а у Kiss FM друге.
На Відміну Від. Я боюся Чебурашку (2007 рік)
У 2009 році ми закріпили успіх мікстейпом «Врубайся» — там теж було довольні багато вірусних треків. Головні — «Я аренбі» та «Вгашений». Ми самі надрукували 500 дисків, думали, що більше не продамо. Продали за один вечір після концерту в Черкасах — торгували на центральній площі прямо з багажника авто.
Моя подруга Апельсина, яка зараз виконує обов'язки директора гуртів O'Torvald та Fontaliza, познайомила нас з Ділею (український співак і колишній учасник ТНМК Едуард Приступа. — Ред.). Ми зробили трек «Обійми мене», зняли на нього простенький кліп, і нас безкоштовно взяли на М1. Тоді це здавалося нереальним — блін, україномовний реп на М1! Ну, окрім Вови зі Львова — він на тому М1 практично жив.
На Відміну Від. Дурнєв +1 (2012 рік)
У 2012 році багато хто чекав у тому чи іншому вигляді кінця світу. Ми простібалися і написали один з найвідоміших наших треків «2012» — про те, що помруть всі, навіть євреї та японці.
Через місяць ми списалися з Льохою Дурнєвим. Діалог був приблизно таким:
– Чувак, ми твої фанати! – Та це, блін, я ваш фанат! Хочете написати саундтрек до нашої передачі?
Звісно, ми хотіли.
Нам часто пропонували різні контракти, але ми відмовлялися. У 2012-му нас знайшов продюсер репера Серьоги та Б'янки. Він розумів наш гумор, нашу музику, і взагалі він кльовий мужик — але в першу чергу він хотів просувати нас в Росії і казав, що скоро ми будемо сидіти у Пугачової на «Голубому вогнику». Пропрацювали ми десь з рік — хоча контракт був на 7 років.
Вважаю нашою найбільшою помилкою, що ми почали читати російською — слухачі нас тоді ледве не повбивали. Зате ми відповіли треком «Продались москалям», який швидко став хітом.
Пару років тому мені писав «деенерівець», який не зрозумів сарказму цієї пісні — мовляв, пацани, класний реп, покажу нашим, давайте, ми всі разом за Росію! Сподіваюся, показав.
До речі, до Пугачової нам по теорії рукостискань було зовсім трохи — ми активно продавали пісні різним «зіркам» і навіть примудрились один трек написати для Кіркорова.
Заробляли ми на цьому реально непогано, писали багато кому — від Сєдокової до Ёлки. Думаю, був час, коли ми були одними з топових сонграйтерів на пострадянському просторі — за пісню ми отримували по кілька тисяч доларів.
У Бєляєва виходило писати на продаж краще, ніж у мене, — він викладався повністю, на всі 100, у мене ж, якщо чесно, лишалося відчуття огиди, коли я комусь писав. Пам'ятаю, одного разу ми продали цілий альбом якійсь співачці, мені привезли величезний конверт, забитий доларами, і я подумав — все, я більше не писатиму на продаж. В принципі, так і вийшло — потім я ще кілька разів писав, але це швидше була допомога друзям, ніж бізнес.
У 2013-му, за два місяці до Революції Гідності, Бєляєв покликав мене на зустріч із продюсером і сказав, що буде писати сольні пісні російською. Я відповів — ОК, тоді я буду писати сольні пісні українською.
Євромайдан — переломний період у моєму житті, він дав мені відповіді на всі мої питання.
Ми сиділи у Ділі і писали музику. Бачимо у Фейсбуці — на Майдані щось починається. Я кажу: треба їхати, як це — революція — і без нас?
Ми викликаємо таксі, слідкуємо за стрімами.
Там Мустафа каже — мовляв, не їдьте сьогодні, давайте зберемося на вихідних, треба 20 000 людей.
Ми відмінили таксі — але наступного ранку я вже був на Майдані і дивився, як під дрібним дощем з пікапа виступає сумна вчителька української мови, яку оточують чуваки в шоломах.
Єдина причина, чому я вночі 30 листопада 2013-го разом з усіма не потрапив під кийки «Беркута» на Майдані — «На Відміну Від» запросили в Чернівці, і ми вирішили, що дамо останній концерт.
Ми зібрали повний зал і повертались в Київ через Тернопіль. Зранку в мене починає розриватися телефон: «Чувак, ти живий?», «Майдан весь в крові!», і т. д. Я поїхав усього на день, але повернувся в іншу країну.
В ніч з 10 на 11 грудня 2013-го я пізно прийшов додому, вмикаю стрім — а там Майдан в оточенні. Я подзвонив друзям — і от ми вже на машині мчимо туди. Приїздимо — там наші знайомі зосереджено примотують до рук дрова скотчем. Зустріли Ділю — і тоді я пообіцяв собі, що, якщо з нами нічого не станеться, ми напишемо пісню про ту ніч. Написали — вона називається «Скоро відкриється метро» і закриває мій альбом «Спалах». Присвячена Ірі Цілик, дружині мого ліпшого друга Артема Чеха. Ми відстояли ніч на тоді ще імпровізованому блокпості, дочекалися ранку, побачили, що людей достатньо, і з відчуттям виконаного обов'язку поїхали додому.
Я пам'ятаю, що в ту ніч я зрозумів своє головне завдання в житті — працювати на розвиток української, україномовної культури. Помаранчева будівельна каска з тієї ночі лежить у мене вдома. На всяк випадок.
В останню ніч Революції Гідності ми з другом працювали на продуктовому складі Майдану в Михайлівському. Я й досі не видаляю відео з того складу, залите на мій канал — рука не здіймається.
Я пам'ятаю цей момент, коли я зрозумів, що ми точно переможемо: ми виходимо вночі на Михайлівську площу, і з усіх сторін люди несуть сумки: «Хлопці, не підкажете куди? Я гарячого принесла для дітей!» А зранку ми вже були в Межигір'ї.
Трек «Чорний дим» я написав у квітні. Я розумів, що маю щось написати. Писав його дуже швидко, плакав і писав — такою і вийшла пісня. Після Євромайдану зрозумів, що тепер я зобов'язаний повернутися в реп.
У 2014-му мені здавалося, що моє життя лежить у руїнах.
Гурт, справа всього мого життя, розпався, я розійшовся з дівчиною після тривалих стосунків, той самий конверт з доларами спорожнів, в країні починалася війна. Я розумів, що маю щось зробити.
Спершу я, як, думаю, і багато хто тоді, хотів піти добровольцем на фронт. Спиняв зір — моє ліве око бачить 2 відсотки зі 100, праве — 4. До того ж я усвідомлював, що просто хочу померти, і щоб не дарма.
Відкинувши ідею про фронт, я на повному серйозі хотів летіти в Африку розвозити воду в тих регіонах, де її нема. А потім сказав собі: досить, врешті, брехати собі. Кожен має робити те, що в нього виходить найкраще, так що давай!
І я задумав «Спалах».
Заважали кляті гроші — довелося йти на кілька робіт, грошей інколи було так мало, що ледве вистачало на квартиру та їжу.
Після часів, коли ти за ніч за 8 римованих рядків можеш отримати пару тисяч доларів, було тяжко і сумно — але я знову писав.
А Чех, до речі, потім пішов на війну. Я через це вважаю його людиною як мінімум десятиліття. Уяви — на передовій сидить письменник, автор 11 книжок, шмаляє з автомата кудись у темряву, а зранку розтоплює трохи снігу, щоб вмитися та почистити зуби.
Чех після повернення з війни написав дуже круту книжку «Точка нуль» — я вважаю, що кожен, хто хоче зрозуміти, що відбувається на Донбасі, має її прочитати.
Я дуже давно працюю в медіа, і, напевно, мене можна назвати затребуваним працівником. Були періоди, коли в мене реально було 5 робіт, — і, чувак, маю сказати тобі, що це смерть. Я заробляв багато, але розумів, що ці гроші не приносять мені ніякого задоволення. Це просто папірці, які я або відношу в банк, або вкладаю вдома в книжки. Будь ласка, не треба мене грабувати — я місяць тому перед весільною подорожжю відніс все в банк!
Минулого року я вирішив йти з робіт і займатись альбомом. Я розумію, що можу взяти одну роботу, іншу, отримувати ще більше грошей, але що далі?
«Накопиш на хату, злітаєш десяток разів у Європу, двічі в Тайланд,
А потім ти зробиш ремонт і замуруєш у стіну у спальні талант»
Як я написав в «Intro», який сьогодні презентував на bit.ua
До речі, про «Intro». Це останній з написаних треків для цього альбому, злий і агресивний. У зйомках кліпу брали участь 18 людей, режисером кліпу став Богдан Якименко. Я покликав друзів зніматися в кліпі — деякі навіть не відповіли на моє запрошення, а деякі, як, наприклад, Ярмак, сказали: «Просто скажи, коли і куди треба приїхати».
Окрема подяка — хлопцям з гурту кАчевники, Фейму та Ден да Фанку.
Дзвонить режисер: ало, Фріл, нам потрібні будуть баскетболісти!
Я згадую, що Фейм, з яким ми поруч живемо, постійно кличе мене грати в баскетбол: ало, Фейм! Треба допомога!
Фейм: район тобі допоможе!
І допоміг — знайшов локацію для зйомок, знайшов танцівницю, покликав друга-баскетболіста, який грав на професійному рівні і вміє лупити слемданки, сам зіграв в баскетбол і допоміг, чим міг. Це і є хіп-хоп — повага та взаємопідтримка.
Більшість пісень на альбомі про революцію і війну. Є стьобні пісні в дусі «На Відміну Від», але про війну. На альбомі 14 треків, 2 з них скіти. Один від Толіка ТТ для давніх фанатів гурту, а інший від Сергія Жадана. Єдиний фіт на альбомі — пісня з Ділею, про яку я вже розповів. Альбом — такий собі Рубікон. Я зараз щодня займаюсь своєю творчістю, ніби сам до себе на роботу влаштувався.
Останні півроку я не пишу — займаюсь менеджментом, зв'язками, зйомками, купою інших справ. Сьогодні, наприклад, одразу після інтерв'ю я їду на зустріч із режисером, будемо обговорювати кліп. Увечері зустрічаюсь із піарниками, будемо говорити про концепцію, і так постійно. Мені це подобається — правда, хотілося б, щоб хтось інший цим займався, а я просто писав реп і їздив на концерти.
Не знаю, чи вони праві, — трек вийде наступного тижня, і кожен зможе послухати та зробити свої висновки.
«Спалах» — це альбом про кохання і про війну. Перед випуском альбому я даю його слухати різним людям — переважно музичним журналістам, іншим музикантам. Вже кілька людей сказали, що трек «Спалах» — одна з головних україномовних пісень за останні роки.
Ця пісня писалась у дні останніх боїв за Донецький аеропорт. Уся країна слідкувала за тим, що там відбувалося. В мені знову пульсувало це «ти маєш щось зробити» — і вийшла така пісня, музику в якій робили аж 4 людини. Пізніше я виконував її вживу перед «кіборгами», які тоді тримали аеропорт, — підходили, казали, що їм дуже сподобалось. Для мене це, певно, найвища оцінка творчості, яку я отримував у житті.
Коли мені говорять, що реп скоро помре, я відповідаю – реп не помре ніколи.
Реп зараз — найпопулярніша музика, але водночас і музика, яку найпростіше робити: скачав мінус з інтернету, записався на телефон, на нього ж зняв кліп — і завтра ти зірка.
Після випуску альбому я хочу на пару днів злітати у Вільнюс, випити там пива, погуляти по Старому місту, повернутися додому і сісти за новий реліз. Чесно кажучи, я зараз налаштований на інше музло — зараз в планах робити агресивний реп з сучасним звучанням.
Сподіваюсь, вже до кінця весни я зможу випустити новий ЕР — планую зробити його треків на 5-6.
А «Спалах», думаю, може стати фундаментальним альбомом для україномовного репу — чимось на зразок «Громче воды, выше травы» «Касти».
Я пройшов дуже довгий шлях, і відчуваю, що саме зараз у мене все вийде, час настав: «клянусь половиною зуба, що я відбив мікрофоном в 2005-му». А в Африку я ще завжди встигну.
Текст: Женя Руденко, Фріл
Фото: архів Фріла, Анастасія Єрмоленко
рекламаЦікаві новини звідусіль
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису