реклама
Будівельна компанія надія

Чи можете ви однозначно визначити національну приналежність гітари? Чи можете ви відчути в ній щось винятково національне? Мабуть, ні. Гітара давно стала міжнаціональним, наднаціональним струнним інструментом, який втратив свою колишню латинську ідентичність, вже не кажучи про своїх ще більш давніх предків. Натомість про банджо цього не скажеш.

244179413_1011494972985194_2220353103700749167_n

Банджо, незважаючи на популярність цього інструменту — це звуки Америки, прерій, дух ковбоїв, дух бунтарів, шукачів пригод. Банджо не сплутати ні з чим іншим: ані ззовні, ані за енергетикою. Вона схожа на бубон з мембраною зі шкіри, який виштовхує різкий звук зокрема за допомогою спеціального медіатора — плектра — на пальцях музиканта. Найближчим родичем банджо вважають відому нам мандоліну, хоча мистецтвознавці назвуть вам аж декілька десятків інших національних інструментів, які можуть претендувати на спорідненість з банджо. У Західній Африці, куди прообраз нинішнього банджо прийшов з Близького Сходу, цей інструмент вважався священним, торкатися до нього будь-кому зі смертних було зась. Однак коли він потрапив до Америки разом з чорношкірими рабами й вільними переселенцями, то втратив сакральну приналежність і з часом став «білим», сподобавшись іншим громадянам Нового світу як своєю невибагливістю, демократичністю, так і недорогою ціною. Виготовити його на місці з дерева або навіть зі звичайного гарбуза не становило великих проблем. Тому банджо швидко завоювало симпатії всіх переселенців, наповнивши іскрометними запальними джаз-ритмами північноамериканський континент.

244681917_1015070325960992_1409352583662388035_n

В Україні теж є музиканти, яких торкнувся дух цього ковбойського інструменту, і вони практикують гру на ньому: хто професійно, а хто — як от Ігор Мешалкін зі Сміли — аматором, хоча рівень його майстерності аж ніяк не назвеш аматорством, він досить високий. Принаймні кожен публічний виступ Ігоря перед публікою — це завжди подія, це завжди щось таке, що вражає. От і нещодавно його виступ прикрасив програму альтернативного рок-фестивалю, який був організований активістами смілянського андеграунду під назвою Summer Stage — «Літня сцена». Він проходив у середині вересня під час святкування Дня Сміли. А чому альтернативний? Тому що з якось причини Ігорю та деяким іншим місцевим виконавцям, захопленим рок-музикою і джазом, чомусь не знайшлося місця в офіційних заходах.

244505956_1015070579294300_8236982692712220034_n

— Я цьому давно перестав дивуватися, — зізнається Ігор. — «Совок» іще доволі міцно сидить у психології багатьох людей, у багатьох сферах нашого життя, у тому числі в культурі, де все робиться за планом, а подекуди й за вказівкою. Спробуйте втиснути туди банджо, музикантів з незалежним репертуаром, з незалежною манерою виконання — нічого не вийде.

Ігор Мешалкін — корінний смілянин, однак мало не з пелюшок він поїздив теренами колишнього СРСР. У його ранніх спогадах — життя на Сахаліні, де іще малюком оселився в близьких родичів. Мабуть, саме тоді, у ті далекі роки, йому прищепилася любов до музики. Ігор пригадує, як гарно, як зворушливо грав на гітарі чоловік рідної тітки його мами.

— Не знаю чому, але в роду моєї мами було багато талановитих музикантів і художників, — каже Ігор. — Мій рідний дід був справжнім віртуозом гри на багатьох музичних інструментах, у тому числі на скрипці та на балалайці. Його часто запрошували пограти на весіллях, на різноманітних, як тепер прийнято говорити, «корпоративах».

244480594_1015070412627650_7587014107820991215_n

Коли родина Мешалкіних повернулася із Сахаліну назад до Сміли — а це сталося у 1982 році — мама віддала Ігоря до навчання в музичну школу, щоправда по класу духових інструментів. Усім було помітне тяжіння хлопця до музики, в ній він вже бачив своє майбутнє. Одначе не так сталося, як здавалося…

Подальша музична освіта вимагала від Ігоря більш поглибленої роботи над вокалом, але як він зізнається сам, це його не приваблювало. Тому, щоби визначитися в подальшому житті, він здобув робітничу професію слюсаря, а захоплення музикою залишилося як самоосвіта. Одного разу настав період, коли музика тимчасово таки взяла гору: Ігор разом з декількома друзями вирішив вступити на навчання до культурно-просвітницького училища у містечку Олександрія, проте в офіційній культурі він протримався недовго з тієї ж причини, про яку ми вже згадали: «совковий» підхід до музикантів, які прагнуть до свободи творчості, до новаторства, до драйву.

— Мені важливо було реалізувати свої ідеї в умовах, коли ти затиснутий з усіх боків, — згадує Ігор про той час.

Відтак знову відправився у «вільне плавання», шукаючи вихід своїм творчим планам і натхненню. Саме тоді він зацікавився творчістю рок-групи «Кукурудза», у складі якої лунало банджо. Звуки цього екзотичного інструменту зачарували Ігоря. До речі, подібно ковбоям, Ігор навчився виготовляти цей інструмент власноруч. Основою одного з них стала звичайна гітара та… фанерка з ящику від письменного столу. Є в нього також особливе банджо: так званий «сигар-бокс» — інструмент, виготовлений з пустих пачок з-під цигарок. У цьому теж відчувається особлива любов до ковбойських традицій: під час громадянської війни між Півднем та Північчю придбати справжні банджо в Америці було неабиякою проблемою, тому ковбої навчилися робити їх з підручного матеріалу — тих самих коробочок з-під цигарок.

— Звуки банджо неможливо зняти ніякими технічними засобами, як, наприклад, гітару. Із гітари можна зробити електрогітару, однак із банджо — ні. Звуки цього інструменту можна посилити лише якісними мікрофонами, якщо він лунає десь у залі, а загалом банджо вимагає живого звучання, живого виконання. Це надзвичайно демократичний народний інструмент для музики «кантрі», яка об’єднала всіх, хто приїхав зі Старого світу до Нового — в Америку.

Попри те, що захоплення банджо в Ігоря народилося давно, серйозною грою він займається порівняно нещодавно.

— Річ у тому, що далеко не кожну пісню, не кожну мелодію можна швидко аранжувати під гру на банджо, — пояснює Ігор. — Особливо це стосується української пісні, де закладена своя енергетика. Тому тривалий час я намагався знайти особливий стрій, свій ключ для поєднання духу банджо з духом наших музичних традицій.

Сьогодні в репертуарі Ігоря Мешалкіна є європейські балади, «ковбойські» ритми, але родзинка його репертуару — це фольклорна українська музика, старі козацькі пісні.

Є й авторські композиції: Ігор пише власну музику, власні тексти і блискуче їх виконує.

— Люблю американський стиль гри, присутність джазових ноток, хоча далеко не всім це до вподоби, — ділиться Ігор. — Банджо на традиційних рок-фестивалях, на рок-тусовках байкерів має вигляд «білої ворони»: не всі здатні уловити дух цього інструменту, притаманний йому джазовий «присмак». Ця музика іще дуже специфічна для українського соціуму, а якщо в ній присутній ще й вокал, то він завжди звучить дещо з форсажем.

Між іншим, нелюбов до співу в Ігоря збереглася: особисто він співає зрідка, хоча, як на мене, його голос звучить потужно, енергійно, красиво.

Наразі він шукає можливість створити власний творчий колектив — після багатьох розчарувань і невдач, які переслідували його протягом життя.

Нині смілянському «ковбою» Ігорю понад 40 років, він сповнений творчих планів, хоча його основна робота — він працює слюсарем у вагонно-ремонтному депо станції ім. Тараса Шевченка — погодьтеся, далеко не творча. Утім, банджо — це теж не елітний інструмент: на ньому споконвіку грали руки справжніх роботяг, трударів, справжніх ковбоїв, справжніх романтиків. Ігор Мешалкін таким і є: у всьому справжній — і в роботі, і в творчості.

Олександр Слєпцовський, фото автора

реклама

Коментарі  

 
+4 #4 Ігор Мешалкін 14.10.2021 18:56
Цитую Леонардо:
Шикарний текст. Дякую! Читав із задоволенням!

Дякую Вам !
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-7 #3 Где-то в Смеле 11.10.2021 14:05
Несётся Ковбой!!! Гнездо в одной руке, яйца в другой.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+8 #2 Леонардо 11.10.2021 11:59
Шикарний текст. Дякую! Читав із задоволенням!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-6 #1 LATEXFAUNA 11.10.2021 11:16
Ковбої не сплять!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ