Віп-персона: в кіпі хасида по вулиці Пушкіна відчуваєш себе людиною. З паспортом громадянина України – сміттям, що заважає міліції і «людям». Мабуть наступного року уманчанам доведеться обирати – або тікати з міста подалі від паломництва, або ж одягати кіпу
Написати цей матеріал мене змусила турботлива українська міліція, що присвятила своє життя боротьбі з тероризмом та захищає наші права. Під час паломництва відчув такий міцний захист мене, як українця і журналіста, що було важко зайвий раз підняти фотоаппарат...
Три кордони «оборони», які влаштувала міліція для захисту хасидів від місцевого населення, вимоги здавати ксерокопії журналістських посвідчень та абсолютне небажання правоохоронців дати відповідь, на підставі яких законів уманчан та журналістів змушують в примусовому порядку звертатись до міськвідділу міліції за перепустками, змусила шукати інші шляхи, як можна пересуватись в місці паломництва. З’ясувалось, альтернатива перепустці коштує… лише п’ять доларів і має вигляд хасидської кіпи…
Паломництво 2010 для мене розпочалось конфліктом з місцевою міліцією. Коли разом із журналістом правозахисного видання ми в неділю 5 вересня приїхали до місця паломництва, посвідчень журналістів і паспортів виявилось замало. У вихідний день нас відправили до міськвідділку міліції, що знаходиться десь за 5 кілометрів від КПП. Людини, що видавала перепустки, на місці не було і її довелось чекати майже годину. Потім з’ясувалось, що маємо здати копії своїх посвідчень. На запитання, згідно яких законів вони створюють такі перепони для журналістів, помічник начальника Людмила Поліщук порадила не влаштовувати скандали, бо вони захищають права місцевих жителів і іноземців, оберігають їх від терактів… Отримавши перепустки, знову довелось їхати до місця паломництва. Пройшовши усі 3 кордони міліції, ми так і не позбавились пильного погляду міліціянтів – нас уже на території перевіряли кілька разів. Тим часом хасиди вільно співали, пересувались, займались торгівлею та стріляли із пневматичних пістолетів пластиковими кульками…
Нічого своїм, усе – людям
Ідею переодягання підказав один із уманчан, що ходить на роботу в район паломнитцва. Він не захотів купувати в міліції за 150 гривень «робочу» перепустку і придбав кіпу. Як з’ясувалось – це універсальний пропуск. Проконсультувавшись із англомовними хасидами, я теж вирішив – якщо посвідчення журналіста й паспорт українця не допомагають, потрібно перевтілюватись. Коли паломники про це дізнались, проконсультували куди мені не слід заходити щоб не образити віруючих і подарували кіпу та плащ…
Чотири дні я заростав. Не голився, щоб обличчя прийняло вигляд паломника. Бо у них вважається, чим більша в людини борода, тим більше в людини доброти. У середу вдень, коли був проміжок в ритуалах і паломники відпочивали після молитви, я натягнув кіпу й окуляри, намотав на животі шарф, що імітував пояс шахіда, одягнув хасидський плащ, взяв сумку із фотоаппаратом і пішов…
У шкурі хасида: мене змогли впізнати тільки продавці і журналісти
Перші кроки у вигляді хасида зробив у центрі міста. Мене тут відразу впізнали жінки, що торгують печивом та квітами й почали жартувати. Поруч якраз був один із працівників МНС. Я помітив, що він пішов за мною та почав кудись телефонувати. Ховаючись від нього, заскочив у дворик міського суду, де курили двоє суддів. Знаючи, що за їх спинами вихід на іншу вулицю, пішов до них і протягнув руки, зобразивши обличчям питання «куди?». Вони мені вказали на двері, а проходячи повз почув «вообще обнаглели»… У дечому судді були праві.
В район паломництва заходив з боку Мегометрівського ставу. Коли підходив до першого посту, там стояло чоловік сім беркутівців та міліціянтів. Вони на мене навіть не підняли очі, хоча вигляд у мене був відверто пузатий, а в руках була чорна сумка. Відразу згадав, як йшов на місце паломництва журналістом. Тоді мене зупиняли, перевіряли документи й ще доводилось чекати старшого на посту, щоб отримати дозвіл йти далі…
Другий пост теж пройшов спокійно. Уже доходячи до центру паломництва, побачив знайомих журналістів. Довелось відвернутись, щоб не впізнали. Попрохав перехожого мене пофотографували й пішов гуляти місцем паломництва. Три рази заходив і виходив через центральний пост, де мене «українця» завжди зупиняли. Жодного разу не було ніяких претензій, ніхто не перевіряв ніяких документів, ніхто не спитав чому я фотографую і взагалі – було відчуття повної демократії і гармонії, немов ми живемо у країні, де поважають людей… Щоправда, така ілюзія зникла, щойно кіпа й плащ були залишені у шафі на поличці. А я знову пішов до місця паломництва із посвідченням журналіста…
Вдалось дізнатись у шкурі хасида
Що:
- якщо показати міліціонеру язика чи з дурнуватим виглядом підійти щоб помацати зброю, то нічого не буде.
- «боротьба з тероризмом», про яку говорять міліціянти журналістам та місцевим жителям – пустий звук. Пронести в район паломництва можна все – від наркотиків до бомби. Досить одягнути кіпу.
- частину землі дитячої інфекційної лікарні… віддали під пункт харчування для хасидів. А під стінами будівлі, де лежать хворі діти уманчан, зберігається півсотні газових балонів, звалених на купу… Хасиди розповідали, що головний лікар… в долі…
- паломники обурюються, бо на місці перебування немає… жодної урни. А тому навіть будучи ввічливими американцями чи вихованими французами, сміття доводиться кидати по-свинськи просто під ноги…
- хасиди-бізнесмени, які влаштували продаж харчів та поселення, поділяються на «милих» та «немилих» для міської влади. У них обох немає відповідних дозволів. Але перші працюють, а другим перекривають дорогу і чатує податкова міліція. Розповідали, що «милість» купується за долари…
- вода в районі паломництва дорожчає з 6 гривень за куб до 12. Про це розповіла пенсіонерка з вулиці Белінського, сказала що приходили з водоканалу й сказали платити дорожче. Хоча у неї є лічильник… Як пояснили – ви приймаєте хасидів, значіть платіть більше.
- податківців перетворили на «попрошайок», замість того щоб змінити систему й зробити туристичний збір. Вони ходили від дому до дому, питаючи чи проживають тут паломники. Місцеві жителі їх виганяли.
- якби ввели реєстрацію паломників і пропускний режим, то вони б боялись створювати безпорядки. Про це розповідали хасиди-американці.
- Умань перетворюється з місця релігійного туризму на місто розваг – цього року тут було чимало молоді, що приїхали не молитись, а відпочивати…
- навіть якщо вчинив правопорушення, то це не страшно – можна купити «індульгенцію», давши гроші постраждалому або ж… працівнику міліції. Доказ – побиття людей минулих років – усі справи закриті, хасиди щасливі, знову в Умані і знову моляться…
- у «Беркутівців» чешуться руки навести лад в районі паломництва. Підслухавши їх розмову, почув що кажуть – от розслабили цих чурок. Дати б їм…., по струнці б ходили. Але начальство наказало, треба терпіти…
Джерело - ХайВей
Цікаві новини звідусіль
