Вранці  22 листопада, дорогою на роботу,  я не помітив на обличчях зустрічних людей якихось перемін.

 Все  ті ж заклопотані, непривітні  люди, явно стурбовані буденними проблемами, невпевнені у своїх сподіваннях та надіях. Розчаровані у всіх та всьому. Зрідка хтось скоса поглядав на шарфик помаранчевого кольору, який я пов’язав на шиї з нагоди Дня Свободи, народженого на Майдані 2004 року. Мені, як і  всім, шкода, що так і не здійснилися тодішні сподівання, мрії. А якими вони були світлими,  сповненими віри, надії й гордості  засвідчують ось ці фото світлини  того пам’ятного МАЙДАНУ-2004 року.


На жаль все вернулося назад, як і було до 2004 року. Україна  все так же страждає на  рецидив тоталітаризму: те ж  запровадження цензури та політичних репресій, позбавлення свободи виступів та зібрань… І у всьому тому  є  вина всіх: і тодішнього Президента Віктора Ющенка,  і його зрадливого оточення, більшість якого переманила до себе Юля Тимошенко, спрямувавши вістря своєї «канцлерської» піар-компанії проти Ющенка. І таких же  периферійних  панів-начальників, що оточили себе всякого роду холуями та пристосуванцями, як і політичних «бонопартиків-однопроцентників», що ворогували один із одним, діючи за принципом «принизь ближнього, щоб  відібрати собі його лекторат». Подібне в історії України триває вже століттями і, здається, триватиме вічно – на радість ворогам України, які знову ж таки діють за принципом «розділяй та  володарюй». Ось і володарюють розділяючи, в черговий раз створивши для себе режим найбільшого сприяння для фальсифікації виборів: на цей раз до Верховної Ради осінню 2012 року.

Степан Вінярський, журналіст,

у 2004-му році – активіст помаранчевого Майдану у Черкасах

реклама