«Так это я тогда на тебя заявление написала», – зізналася емігранту із Росії з ніком w_tomski його рідна мати. Про це чоловік написав у тредсі. Зараз «маман» наполягає на тому, щоб він повернувся додому, але w_tomski відмовляється. Він переконаний, що «никогда не знаешь, в какой момент ты в этом ё*нутом государстве становишься террористом и экстремистом».
Уже на цьому моменті в читачів «відпадає щелепа» (багато хто щиро зізнається). Але справжній шок настає, коли починаєш читати коментарі. Виявляється, синдром павликів морозових у нинішній Росії – доволі поширене явище.
Російські коментатори-емігранти описують власний досвід дуже особисто й болісно. Один із них розповідає, що мати, дізнавшись про його антивоєнну позицію, «написала донос, а потом истерично вопрошала, почему я перестал ей деньги перечислять». У відповідь на цю історію інша росіянка пише: «Я все жду, когда моя свекровь до этого додумается».
Далі-більше. Коментатор, який залишається в Росії, розповів, що мати, дізнавшись, що він планує виїхати з країни, написала в поліцію, і його «скрутил ОМОН на въезде в город».
«Моя мама нажаловалась на соцработника начальству, потому что та «за Навального» и «не любит Путина», – розповідає ще одна жінка. – Потом с гордостью мне по телефону об этом рассказала. Поэтому, когда она жалуется, что осталась в Москве одна, и мы (я и моя дочь) к ней не приезжаем, я сочувствую, но билеты не покупаю. Даже если в аэропорту не задержат, мама легко это сделает…»
«У меня мысль закралась слетать к родне, – згадує росіянка, яка преїхала в Грузію. – Но как только начинаю с мамой общаться, сразу желание отпадает».
«Ничего нового. Родители мужа тоже замусарились. И да, мы оба в списках», – додає чергова коментаторка.
«Если бы я уехал и начал писать, что думаю, моя мать, у которой в максе аватарка с z и лентой, думаю, сделала бы то же самое», – ділиться інший росіянин.
«Мать моего мужа пришла в ужас, когда он скинул ей мое фото в синем платье и с подсолнухами в руках. В вотсапе, – розповідає ще одна жінка. – Наврала всем родственникам, что ей товарищ майор звонил, велел везде это фото удалить! Моя версия: облучатели как у Стругацких там, все же, работают».
Повернення в Росію емігранти бачать у жахливих нічних кошмарах.
Російська емігрантка зізнається: «Мне раза два в неделю снятся сны, что я каким-то образом оказалась в Москве и не могу оттуда уехать. Просыпаюсь в холодном поту». Інший дописувач додає і свій досвід: «Я как-то прилетел в Казахстан, и подумал, ну можно же съездить в родной город в Россию. Даже билеты посмотрел, убедил себя, что ничего не будет. Но через пару дней проснулся в пять утра от сна, в котором проснулся в пять утра в России в отчем доме оттого, что в дверь по-классике ломились менты. Не поехал. Ну на*уй».
Схожі сни сняться багатьом. «Мне снился такой сон до отъезда, когда я только собиралась уезжать. Как уехала – отпустило», – згадує емігрантка, за освітою політологиня. «Один из кошмаров: пытаешься вылететь, и пограничник рвет твой паспорт», – розповідає ще одна емігрантка. «Хз-хз, – додає інший емігрант, – я как уехал, мне перестали сниться кошмары и ощущение что за тобой придут в любую секунду ушло. Я наконец-то смог думать о карьере».
Коротші коментарі («Аналогично», «То же самое», «Жиза» написали ще з десяток росіян-емігрантів).
Про це йдеться в гілці в тредсі.
Максим Степанов, журналіст
реклама
