Вівчарик: Скористаймося в новому році порадою Азарова?

Рік, що минає, був важкий. Принаймні для мене. Втрата багатьох близьких і знайомих людей, нервова робота під час виборів…

Серед тих, хто цього року відійшов у вічність, і пані Ніна Адаркіна, політичний в’язень радянських таборів, яку життя привело в Черкаси і з якою я мав честь бути знайомим. Її земний шлях не поміститься не те, що в цьому дописі, а й у цілій книзі. Проте один штрих до портрету доречно висвітлити зараз, напередодні Нового року.

Що відрізняє нас – молоде покоління – від таких, як пані Ніна? Ми спокійно росли і не здобували незалежності для тієї країни, у якій зараз живемо. Ми навчалися в університетах і нині працюємо або шукаємо роботу. Ми йдемо своїм шляхом, часто не помічаючи, що бар’єри на шляху до мети ставимо лише ми самі.

Пані Ніна не могла спокійно жити, бо не ті були часи, коли вона росла. За любов до Батьківщини вона була засуджена і відбувала десятирічне ув’язнення. Саме табірне життя за дротом і було її «університетом». Проте вона гостро відчувала життя. Побачивши вперше чорну ворону на засніженій ялинці в тундрі, привезена туди примусово пані Ніна сказала: «Якщо вже ти тут живеш, то і я виживу!» І вижила, бо мала віру, стійкість своїх переконань і силу духу.

Нещодавно я мав змогу побачити саморобні листівки, які писали в’язні радянських таборів одне одному для підтримки. Це справжні шедеври. Деякі листівки малювали неабиякі художники, адже серед політичних в’язнів комуністичного режиму значну частину складала творча інтелігенція. Пані Ніна з майбутнім чоловіком також малювали листівки одне одному, хоч і знали, що за це могли поплатитися: при знаходженні листівки під час обшуку в’язня охорона табору могла відправити людину в карцер. Але в’язні ризикували.

На щастя, нинішнє молоде покоління не пізнало такого важкого життя. Нині дехто не уявляє свята без олів’є, коньяку і купи подарунків. Для пані Ніни святом була отримана листівка!

До речі, у декого може виникнути запитання: а чому це українські патріоти підписували листівки російською мовою? Та це ще одне свідчення того, що націоналісти не ксенофоби і не расисти, як це хочуть показати вічновчорашні. А також наочне підтвердження того, що серед ворогів комуністичного режиму були й представники інших національностей, зокрема,  латиші, євреї, росіяни тощо.

Де суджений пані Ніни та інші в’язні брали олівці, фарби і натхнення?! Я не знаю цього. Але нині нам має бути соромно за наше скиглення, яке помітив навіть одіозний політик Азаров. Він так і сказав: не скиглити треба, а братися за лопати. Правильно сказав! Обурення викликає лише лицемірство, адже сам Азаров, мабуть, ніколи до лопати не брався…

Знаю, що пані Ніна ніколи не скиглила, хоч її життя нам би здалося пеклом. Вона була сильна духом, як і інші її побратими і посестри, що боролися за Україну. Може тому ми і слабші за попереднє покоління, бо прийшли на те, що для нас вибороли інші? Але перегляньте ще раз листівки! Особисто мене вони надихають! Як на мене, кожен штрих на малюнку зроблений акуратно і з любов’ю. З любов’ю, якої не могло бути у людей зневірених і занепалих духом.

Тож давайте у Новий рік входити з вірою, наснагою і любов’ю! Адже досвід попереднього покоління показує, що саме ці людські риси і почуття дають сили для всього, навіть для відродження держави.

Назарій Вівчарик, відповідальний редактор інтернет-видання «Прочерк»