Журналістика сьогодні
Що взагалі відбувається?
Автор: «Працюючи у ЗМІ досить багато часу, сам помітив зміни, які відбуваються у професії. Редакції зменшуються, немає економічної стабільності (тут варто навіть звернути увагу на ринок праці і перетікання робочої сили з регіонів у столицю). Як наслідок ми втрачаємо якісну журналістику, але звинувачувати в цьому лише журналістів не можна. Змінюється структура ринку. І ми маємо про це говорити, це повинно розуміти суспільство, яке споживає місцеві новини. Люди зацікавлені в якісних новинах, і ми маємо знати, чи є в людей доступ до якісної інформації? Чи реалізовується функція підзвітності влади суспільству? А може влада всуціль контролює місцеві ЗМІ? Чи може журналіст в умовах трансформації нашої галузі виступати контролером влади?»
Кому це треба?
Сьогодні журналіста, як кажуть, образити може кожен. Він в очах одних пропагандист, в очах інших піарник, для когось він продажний, для когось необ'єктивний. Та що собою сьогодні являє ця галузь – галузь ЗМІ? Про це говоримо з фахівцями, які, ще й дають поради учасникам інформаційних процесів. Тож хтось тут може взяти ручку і законспектувати поради, хтось просто почитає і збагне, як все влаштовано і чому сьогодні достойний журналіст на вагу золота.
Цей текст може зацікавити і журналістів, і простих громадян. Витоки журналістики йдуть від гарного розповідання історій. Але у випадку з журналістикою, історія повинна бути суспільно-значущою. Тобто у своїй роботі журналісти орієнтуються на запити суспільства.
Визначальним у сьогоднішній журналістиці стає журналіст. Навколо нього починає все вибудовуватися. Хоча, може він вже й не журналіст, а редактор потоку новин, який повинен розподіляти новини відповідно до типів медіа: чи це газета, чи радіо, чи телебачення, чи інтернет-сайт. Як змінюється журналістське середовище в сучасному світі? Це треба розуміти, щоб знати, звідки черпати новини та на що звертати увагу при споживанні інформації, щоб потім не відчувати себе ошуканим.
Подаємо трилогію ЛЮДИ-ГРОШІ-НОВІ ФОРМАТИ. Матеріал підготовлений у рамках проєкту для українських журналістів і журналісток місцевих медіа «Стимул для незалежної журналістики в регіонах України», що реалізується Національною спілкою журналістів України у партнерстві з Центром Східно-Європейських студій (Вільнюс) та Литовською спілкою журналістів.
Подаємо трилогію ЛЮДИ-ГРОШІ-НОВІ ФОРМАТИ. Матеріал підготовлений у рамках проєкту для українських журналістів і журналісток місцевих медіа «Стимул для незалежної журналістики в регіонах України», що реалізується Національною спілкою журналістів України у партнерстві з Центром Східно-Європейських студій (Вільнюс) та Литовською спілкою журналістів.
Під запитанням до аудиторії «Без чого неможлива журналістика?» автор цих рядків отримав безліч зауваг. У переліку такі відповіді: без споживача, без ідеї, без спонсора, без суспільства, без сенсу, без грошей, без каналів комунікації, без читачів… Дехто порівнював журналіста з воїном, лікарем, священиком, що передбачають справді велику відповідальність, можливо, тому, часто звучать розмови про етичні норми журналістики.
Люди
Люди залежать від новин. Найкраще свідчення цього – події 11 вересня 2001 року (теракт в Америці), коли всі завмерли перед телевізорами. Наші нещодавні події в Україні, починаючи з 2014 року, також показали, що новини потрібні людям чи й не так само, як гроші, їжа, одяг. «Журналістика – це хліб для мозку. Голова завжди вимагає інформації, і журналістика має давати якісну поживу для мозку», – каже колишня черкаська журналістка Валентина Мозгова.
«Зараз сучасний журналіст може бути сам собі редактор, видавець і рекламний менеджер», – каже українська журналістка, головний редактор Центру журналістських розслідувань Валентина Самар.
«Кажуть, журналістів колишніх не буває. У суспільстві вони як лікарі – ті, хто не мають права помилятися. Але насправді ми повинні розуміти, що журналісти – це насамперед люди», – каже медіаекспертка Інституту масової інформації Ірину Земляна.
«Журналісти – це посередники між владою і суспільством, і на них лежить велика відповідальність, але водночас вони стоять перед викликами», – каже асистент проекту Eastern Europe Studies Centre Беатріче Нарбутайте.
«Кажуть, журналістів колишніх не буває. У суспільстві вони як лікарі – ті, хто не мають права помилятися. Але насправді ми повинні розуміти, що журналісти – це насамперед люди», – каже медіаекспертка Інституту масової інформації Ірину Земляна.
«Журналісти – це посередники між владою і суспільством, і на них лежить велика відповідальність, але водночас вони стоять перед викликами», – каже асистент проекту Eastern Europe Studies Centre Беатріче Нарбутайте.
Які б розмови про якість журналістики не велися, але, на думку американського професора Ендрюса Сізара, саме етичні норми є чи не найважливішими складовими професії журналіста.
– Тут треба дещо уточнити. І це важливо. У професії в нас є і журналісти, і ті, хто каже, що вони такі, але такими не є. Через те, що є не просто журналісти, а й ті, хто пише новини на аматорському рівні, і з'являється недовіра до ЗМІ. І тому критики до ЗМІ є не завжди лиш критикою до журналістів, а й до спільноти з аматорами в тому числі, до спільноти загалом... – акцентує на цьому увагу професор.
– Тут треба дещо уточнити. І це важливо. У професії в нас є і журналісти, і ті, хто каже, що вони такі, але такими не є. Через те, що є не просто журналісти, а й ті, хто пише новини на аматорському рівні, і з'являється недовіра до ЗМІ. І тому критики до ЗМІ є не завжди лиш критикою до журналістів, а й до спільноти з аматорами в тому числі, до спільноти загалом... – акцентує на цьому увагу професор.
Всього декілька років тому черкаські журналісти стояли біля спікера переважно з диктофонами, тепер всі з смартфонами, причому записують не аудіо, а відео
– Журналіст це зараз свого роду самовизначення, самоназва, етичний кодекс, як колись був етичний кодекс рицаря чи самурая. Тобто це виключно твоя особиста визначеність. Бути журналістом з принципами і дотримуватися стандартів чи ні. Вважаю, що фаховий журналіст таки має переваги перед тим, хто не дотримується норм і правил, але, на жаль, так вважають не всі. І ми не можемо заборонити діяльність тих, хто не дотримується так званого умовного «кодексу честі», – каже колишній редактор «Економічної правди», засновник та редактор численних ЗМІ, блогер Сергій Лямець.
Станіслав Журило, власник газети «Вечірні Черкаси», також починав свій шлях в журналістиці, в місцевій газеті «Молодь Черкащини», згодом перебрався на телебачення, а пізніше став видавцем.
– Я завжди міркував: журналісти – це вчителі чи надавачі інформаційних послуг? Журналісти чомусь пишуть те, що хочуть, а не те, що хочуть читати люди, журналісти пишуть, що їм цікаво! Це люди творчі, – каже Станіслав Журило.
Станіслав Журило, власник газети «Вечірні Черкаси», також починав свій шлях в журналістиці, в місцевій газеті «Молодь Черкащини», згодом перебрався на телебачення, а пізніше став видавцем.
– Я завжди міркував: журналісти – це вчителі чи надавачі інформаційних послуг? Журналісти чомусь пишуть те, що хочуть, а не те, що хочуть читати люди, журналісти пишуть, що їм цікаво! Це люди творчі, – каже Станіслав Журило.
– Хто є журналістом? У нас це штатні працівники традиційних медіа (телебачення радіо газета), також журналістом, відповідно до норм Кримінального кодексу, визнаються і ті, хто є членами творчих чи професійних спілок. Тож бажано бути членом творчого чи професійного об'єднання, – каже адвокат, виконавчий директор ГО «Платформа прав людини» Олександр Бурмагін. – А от в Європі перейшли на функціональний підхід. Там визначають журналіста тим, хто систематично постійно збирає обробляє та поширює інформацію. У нас проблема з журналістським регулюванням Як цех не сформувалося ще таке явище. Немає єдиної прескарти і певних етичних стандартів.
Сказати журналістам: «Ми бєз вас абайдьомся!» може тільки той, хто ніколи не чув фразу «Хто володіє інформацією – той володіє світом»
Відомий і за межами Черкас журналіст Андрій Кравець починав свою кар'єру у правоохоронній системі. Після завершення навчання у Київському університеті ім. Т.Шевченка приїхав у Канів, але у редакції «Дніпрової зірки» тоді не було вакансій. Тому «тимчасово змінив профіль» – пішов працювати в систему МВС і вже у 25 років став наймолодшим в області заступником начальника міськрайвідділу міліції. Працюючи в МВС, почав готувати публікації для газет «Дніпрова зірка», «Віка», «Молодь Черкащини», «Вечірні Черкаси»…
Зрештою, у День журналіста в 1999 році написав рапорт на звільнення з МВС і заяву на зарахування до штату редакції обласної газети «Нова доба» – редактором відділу права, паралельно став власкором столичного видання «Факти і коментарі». Пізніше – заступник головного редактора газети «Вечірні Черкаси», головний редактор газети «Прес-Центр». В часи «губернаторства» Олександра Черевка – очільник пресслужби ОДА, в часи Юрія Ткаченка – штатний радник голови облдержадміністрації. Викладав в університеті. Нині працює в управлінні інформаційної політики Черкаської міськради.
Зрештою, у День журналіста в 1999 році написав рапорт на звільнення з МВС і заяву на зарахування до штату редакції обласної газети «Нова доба» – редактором відділу права, паралельно став власкором столичного видання «Факти і коментарі». Пізніше – заступник головного редактора газети «Вечірні Черкаси», головний редактор газети «Прес-Центр». В часи «губернаторства» Олександра Черевка – очільник пресслужби ОДА, в часи Юрія Ткаченка – штатний радник голови облдержадміністрації. Викладав в університеті. Нині працює в управлінні інформаційної політики Черкаської міськради.
– Кажуть, що справжній юрист або адвокат – це не той, хто всі закони знає «до буковки», а той, хто знає, де знайти ці закони, щоб вчасно й доречно апелювати до них у своїй роботі. Те саме – у випадку професійного журналіста чи журналістки. Він (вона) не може однаково добре розбиратися в політиці й економіці, у правильності нанесення макіяжу і дотриманні технології укладки асфальту, у всіх партіях і всіх релігійних течіях чи культурі й традиціях усіх народів світу. Професійний журналіст має знати, де й від кого в будь-яку секунду може роздобути необхідну інформацію про все це, знати, як переконатися у її правдивості і як цікаво і незаангажовано донести цю інформацію читачам-слухачам-глядачам. Фактично, це – грамотний і надійний посередник між джерелом інформації і його споживачем, – каже Андрій Кравець.
Ритас Стаселіс – журналіст, редактор, викладач Вільнюського університету, розповідає, що статусу литовським ЗМІ нині додає те, чи мають вони команду журналістів-розслідувачів.
Про те, що в свої матеріали треба додавати складову особистості, висловлювати своє бачення, або навіть ставати на чийсь бік, каже Скірмантас Малінаускас – литовський журналіст, який у минулому був радником прем'єра Литви. Нині має свій відеоблог, де з командою знімає коментарі на новини. Це більше схоже на розслідувальну журналістику.
Про те, що в свої матеріали треба додавати складову особистості, висловлювати своє бачення, або навіть ставати на чийсь бік, каже Скірмантас Малінаускас – литовський журналіст, який у минулому був радником прем'єра Литви. Нині має свій відеоблог, де з командою знімає коментарі на новини. Це більше схоже на розслідувальну журналістику.
Зараз бракує на Черкащині журналістки Валентини Мозгової. Валентина Олександрівна працювала, окрім «Молодіжки», в газеті «Факти», у газеті «Прес-Центр». Її матеріали були олюднені, глибокі, аналітичні. Сьогодні каже, лиш стежить за новинами, бо самій за домашньою роботою ніколи писати.
Журналістка з досвідом наголошує, що люди читають новини, але їм також хочеться більшого, а їжу для роздумів дають саме публіцистичні матеріали. Проте, визнає, що кожен репортер таке писати не зможе. Тут треба індивідуальний стиль, талант, великий досвід. Тож не дивно, що публіцисти – це вже сформовані особистості. Мозгова каже, що новини скоро навчаться писати й роботи, й тоді, якщо журналісти цього не збагнуть, професія буде приречена. Саме тому, попри новинність, має бути і аналітичність, розслідування, публіцистика.
Журналістка з досвідом наголошує, що люди читають новини, але їм також хочеться більшого, а їжу для роздумів дають саме публіцистичні матеріали. Проте, визнає, що кожен репортер таке писати не зможе. Тут треба індивідуальний стиль, талант, великий досвід. Тож не дивно, що публіцисти – це вже сформовані особистості. Мозгова каже, що новини скоро навчаться писати й роботи, й тоді, якщо журналісти цього не збагнуть, професія буде приречена. Саме тому, попри новинність, має бути і аналітичність, розслідування, публіцистика.
Сьогодні завдяки новим сучасним технологіям, втраті рекламних коштів, втраті монополії на доставку інформації журналістика переживає зміни. З викликами приходять і можливості.
Методи роботи черкаських провінційних журналістів під час технологічного прогресу змінилися так само, як і методика журналістської роботи в будь-якому іншому регіоні країни і в Києві також. Додалася візуалізація, стало менше коштів на рекламу, бо з'явилися нові конкуренти у вигляді тематичних груп в соцмережах. Дехто став балансувати на межі журналістики і підприємництва, оформився як ФОП, і тепер готує чи поширює матеріали вже по договорах та угодах. Хтось пішов у рекламу.
Загалом, професійні журналісти, як бачимо, чітко знають свої завдання і розмежовують журналістику від пропаганди чи піару. Адже розуміють, що фахова журналістика – насамперед, як казав той самий Сергій Рахманін, люди в білих халатах, незаплямовані, які дійсно реагують на суспільні запити, а не працюють паралельно на деякі політсили. Схрещення журналістики з політичним активізмом, про яке казав литовець Ритас Стаселіс, дійсно присутнє в нашій країні. І тут важливо, як поведе себе сама людина. Сергій Рахманін, можливо, тому й пішов з аналітичної журналістики, щоб бути чесним перед аудиторією, адже став нардепом, людиною політики. На його місце стало багато нових журналістів, які пишуть новини, але не продукують смисли і не часто творять аналітику й публіцистику. Хоча інколи вони відходять від журналістики як такої і переходять в розряд блогерства на сучасних платформах. Це вже така собі колумністика по-сучасному.
Методи роботи черкаських провінційних журналістів під час технологічного прогресу змінилися так само, як і методика журналістської роботи в будь-якому іншому регіоні країни і в Києві також. Додалася візуалізація, стало менше коштів на рекламу, бо з'явилися нові конкуренти у вигляді тематичних груп в соцмережах. Дехто став балансувати на межі журналістики і підприємництва, оформився як ФОП, і тепер готує чи поширює матеріали вже по договорах та угодах. Хтось пішов у рекламу.
Загалом, професійні журналісти, як бачимо, чітко знають свої завдання і розмежовують журналістику від пропаганди чи піару. Адже розуміють, що фахова журналістика – насамперед, як казав той самий Сергій Рахманін, люди в білих халатах, незаплямовані, які дійсно реагують на суспільні запити, а не працюють паралельно на деякі політсили. Схрещення журналістики з політичним активізмом, про яке казав литовець Ритас Стаселіс, дійсно присутнє в нашій країні. І тут важливо, як поведе себе сама людина. Сергій Рахманін, можливо, тому й пішов з аналітичної журналістики, щоб бути чесним перед аудиторією, адже став нардепом, людиною політики. На його місце стало багато нових журналістів, які пишуть новини, але не продукують смисли і не часто творять аналітику й публіцистику. Хоча інколи вони відходять від журналістики як такої і переходять в розряд блогерства на сучасних платформах. Це вже така собі колумністика по-сучасному.
Гроші
Володимир Гамалиця раніше був чи не найвідомішим журналістом Умані. У цьому місті він один з тих, хто формував свого часу редакцію «Вечірньої Умані» – відгалуження обласної газети «Вечірніх Черкас». Згодом каже, що соцмережі забрали рекламний ринок, тож довелося думати про інші способи заробітку.
Зараз ми сервісна компанія, яка створює ролики, тексти. Тобто все, що потрібно іншим компаніям, щоб достукатися до людей. Можна сказати іміджева компанія. Втілюємо в реальність те, що хочуть маркетологи компаній, які до нас звертаються
уманський журналіст Володимир Гамалиця
І тут є дві думки щодо цього, вірніше, дві тези. Одна каже нам, що журналістика – один з видів бізнесу, і гроші тут будуть завжди, бо цінність інформаційного ринку в тому, що він впливає на думки, емоції і поведінку людей. Так говорить Сергій Лямець – секретар НСЖУ (м. Київ), колишній редактор «Економічної правди», засновник та редактор численних медіа, блогер. Інша теза висвітлює журналістську галузь більш з світоглядної, а не з економічної позиції. Вона каже про те, що перейти з журналістики в піар легко і завжди можливо, але важко потім повертатися у журналістику. Про це казав Євген Федченко – директор Могилянської школи журналістики, учасник команди проекту StopFake.
Журналісти зараз стоять перед викликами: гідна оплата праці, конкуренти-блогери, способи збуту інформації
Медіаексперт Віталій Голубєв зазначає, що журналістика це і маркетинг, а не гуманітаристика. Журналіст дійсно має нині думати про маркетинг.
Черкаський аграрний журналіст Василь Іванович Марченко пише не лише суто журналістські матеріали на аграрну тематику, а й пропонує фермерам та аграріям інформаційні платні послуги і приносить в газету «Черкаський край», де він працює рекламу. І ця частка реклами чи й не більша, ніж від всіх інших працівників разом взятих.
– З професії йдуть донори (інвестори, рекламодавці), – каже голова Спілки журналістів України Сергій Томіленко. – Маємо бідність і маємо державу, які не створюють умов для економічної незалежності ЗМІ. Відповідно, фахівці-журналісти шукають інших можливостей заробити.
Віталій Голубєв пригадує, колись очолював видавничий дім ОГО в Рівному. Там була зарплатна відомість до 100 осіб. Зараз в редакції чи й не одна особа, яка приймає оголошення. Є ще є редактор, є бухгалтер. І все.
– Будьте готові до журналістики, а не до роботи в газеті чи іншому типі медіа, казав хтось з досвідчених, а я б ще додав: будьте готові до роботи з інформацією, а не до журналістики! – зазначає Віталій Голубєв, пояснюючи таким чином суть змін в галузі.
Колишній редактор «Економічної правди» Сергій Лямець каже, що приблизно з 2008 року журналістика в Україні не виходить з перманентної кризи. По журналістиці в Україні перший удар відбувся, коли журналістику лишили монополії на доставку інформації. Це зробили електронні ЗМІ, соцмережі.
Він пригадує середину 2000-х років, коли в Україні були ЗМІ-монстри. Це редакції, де працювало мало не сотні людей, а телеканали взагалі були розгорнутими мережами. На все це знаходилися гроші, бо була монополія на доставку інформації. Як тільки з'явилися інші канали доставки інформації, плюс з'явилася криза, журналістика виявилася незатребуваною як професія. І багато достойних людей пішли зі ЗМІ, бо ця галузь не могла забезпечити гідний рівень життя.
– І сьогодні, якщо хочеш заробляти журналістикою, треба багато чого переосмислити, – каже Сергій Лямець.
Також на другий план, за його словами, відійшла роль контенту. Бо сьогодні на перше місце вийшла взаємодія з аудиторією і тому важливо замикати на собі аудиторію, тоді матимете вплив на неї і, відповідно, будете отримувати гроші від інформаційного ринку.
Черкаський аграрний журналіст Василь Іванович Марченко пише не лише суто журналістські матеріали на аграрну тематику, а й пропонує фермерам та аграріям інформаційні платні послуги і приносить в газету «Черкаський край», де він працює рекламу. І ця частка реклами чи й не більша, ніж від всіх інших працівників разом взятих.
– З професії йдуть донори (інвестори, рекламодавці), – каже голова Спілки журналістів України Сергій Томіленко. – Маємо бідність і маємо державу, які не створюють умов для економічної незалежності ЗМІ. Відповідно, фахівці-журналісти шукають інших можливостей заробити.
Віталій Голубєв пригадує, колись очолював видавничий дім ОГО в Рівному. Там була зарплатна відомість до 100 осіб. Зараз в редакції чи й не одна особа, яка приймає оголошення. Є ще є редактор, є бухгалтер. І все.
– Будьте готові до журналістики, а не до роботи в газеті чи іншому типі медіа, казав хтось з досвідчених, а я б ще додав: будьте готові до роботи з інформацією, а не до журналістики! – зазначає Віталій Голубєв, пояснюючи таким чином суть змін в галузі.
Колишній редактор «Економічної правди» Сергій Лямець каже, що приблизно з 2008 року журналістика в Україні не виходить з перманентної кризи. По журналістиці в Україні перший удар відбувся, коли журналістику лишили монополії на доставку інформації. Це зробили електронні ЗМІ, соцмережі.
Він пригадує середину 2000-х років, коли в Україні були ЗМІ-монстри. Це редакції, де працювало мало не сотні людей, а телеканали взагалі були розгорнутими мережами. На все це знаходилися гроші, бо була монополія на доставку інформації. Як тільки з'явилися інші канали доставки інформації, плюс з'явилася криза, журналістика виявилася незатребуваною як професія. І багато достойних людей пішли зі ЗМІ, бо ця галузь не могла забезпечити гідний рівень життя.
– І сьогодні, якщо хочеш заробляти журналістикою, треба багато чого переосмислити, – каже Сергій Лямець.
Також на другий план, за його словами, відійшла роль контенту. Бо сьогодні на перше місце вийшла взаємодія з аудиторією і тому важливо замикати на собі аудиторію, тоді матимете вплив на неї і, відповідно, будете отримувати гроші від інформаційного ринку.
Віктор Борисов відомий на сьогодні не лише як редактор чи не найстарішого черкаського сайту «Провінція», а й хрещений батько деяких черкаських журналістів і редакторів, які вийшли з його черкаського інформаційного агентства «Контекст Черкаси». Досвідчений редактор вважає: зараз журналіст, якщо хоче мати ім'я та гроші, має займатися своїм промоушеном особисто. Він вважає, що сайти, яких зараз повно, частково закриються.
– Ті, що живуть за спонсорські кошти – майже всі з часом позакриваються. Інтерес того, хто дає гроші, – мінливий. Менш за все такі люди думають про матеріальне благополуччя журналістів. Журналіст, якщо хоче мати ім'я та гроші, має займатися своїм промоушеном особисто. На політиків, бізнесменів чи інших людей, що вирішили викинути певну частку грошей на інформаційні проекти, не варто покладати ні крихти сподівань. На мою думку, молоді колеги це розуміють сьогодні дуже точно. Мало хто з покоління до 30-ти сьогодні ходить на роботу і чекає на зарплату. Всі шукають підробітків, активно себе пропонують в різні місця, міста, країни, – каже Віктор Борисов.
У ЗМІ катастрофічно бракує грошей. Тож або будь бідний і незалежний, або будь багатий і залежний
Власниця інтернет-видання «Про все», інформагентства «Сова» та обласної газети «Сім днів» Анна Турська
За її словами, галузь втратила правила гри і елементарні стандарти за які і цінується справжня журналістика. Адже це не лише хайп, це в першу чергу, інтелектуальна праця. А вона заслуговує і на відповідну винагороду. Це розуміють за кордоном, де читач оплачує підписку видань, і мова не лише про друковані ЗМІ, тут і багато авторитетних сайтів, і телебачення.
Підписка на ЗМІ в Литві стала трендом. Про це каже Дайніус Редзявічус голова Литовської спілки журналістів, експерт Internews, викладач Європейського гуманітарного університету (м. Вільнюс).
Різні типи медіа, якісні медіа починають працювати саме так.
– Я не кажу про різний ширпотреб. Але коли ти читаєш дійсно хорошу цікаву статтю, то буквально за півхвилини тобі вискочить пропозиція оформити спершу недорогу, а потім більш дорогу підписку з якіснішим контентом, і як правило без реклами, – каже Дайніус Редзявічус.
Різні типи медіа, якісні медіа починають працювати саме так.
– Я не кажу про різний ширпотреб. Але коли ти читаєш дійсно хорошу цікаву статтю, то буквально за півхвилини тобі вискочить пропозиція оформити спершу недорогу, а потім більш дорогу підписку з якіснішим контентом, і як правило без реклами, – каже Дайніус Редзявічус.
Фахівець каже, для журналістів така ситуація стала певним викликом. Бо врешті дехто розучився робити якісний контент. Тож тут треба було повернутися редакторам до основ, до джерел, щоб почати робити дійсно якісний контент.
«Може треба давати новини рідше, але якісніше. Ми міркуємо про суть контенту. Пишемо не про все на світі, а беремо конкретні якісь факти з політики абощо. І розбираємо по частинах», – каже литовець, каже Скірмантас Малінаускас – литовський журналіст, у минулому був радником прем'єра Литви.
Сьогодні ми опинилися в ринку, який рухається з величезною швидкістю. І блогер на мільйон підписників може замінити велику редакцію, яка коштує великих грошей, але часто не мати аудиторії навіть на сто тисяч осіб. Так каже Сергій Лямець.
Сьогодні ми опинилися в ринку, який рухається з величезною швидкістю. І блогер на мільйон підписників може замінити велику редакцію, яка коштує великих грошей, але часто не мати аудиторії навіть на сто тисяч осіб. Так каже Сергій Лямець.
При функціонуванні будь-якого підприємства важливе питання заробітку грошей. Так вважає комерційна директорка черкаського інформаційного агентства «ПРОЧЕРК» Ірина Хроменко.
Фахівець зазначає: при функціонуванні будь-якого підприємства важливим є питання заробітку грошей. По суті, ЗМІ – це підприємство з виробництва контенту: новин, аналітики, інформаційних повідомлень.
Фахівець зазначає: при функціонуванні будь-якого підприємства важливим є питання заробітку грошей. По суті, ЗМІ – це підприємство з виробництва контенту: новин, аналітики, інформаційних повідомлень.
А контент – це продукт, який ми пропонуємо споживачу. Водночас спробуйте цей контент продавати і побачите, що люди не готові його купувати, проте отримувати якісні новини вони хочуть, – каже Ірина Хроменко. –Зростає кількість сайтів, діяльність яких ніяк не врегульована законодавством. Вони позиціонують себе як ЗМІ, проте не є суб'єктами господарювання, юридичними структурами. Як вони заробляють і виходять з положення? Деякі ЗМІ зараз реєструються як ФОП і як громадська організація. На ФОП приходить оплата за рекламу, а на ГО – беруть гранти. Формально виходить, що вони є громадськими діячами, які вирішили, що вони журналісти. Ми ж зареєстровані як ПП і маємо статус інформаційного агентства, тобто є повноцінним суб'єктом інформаційного простору, який сплачує всі податки і збори. Тому питання заробітку - актуальне завжди
комерційна директорка черкаського ІА «ПРОЧЕРК» Ірина Хроменко
– Як би ми не крутили, цінність інформаційного ринку в тому, що він впливає на думки, емоції, поведінку людей. Бо журналістика - один з видів бізнесу. Отже, гроші тут будуть завжди, але треба розуміти, хто за що платить і готовий платити, – зауважує Сергій Лямець і зазначає, що часто до ЗМІ дотичні так звані акціонери, які не хочуть, щоб все діяло за «кодексом честі» і щоб люди отримували об'єктивну інформацію.
Біда в тому, що ці акціонери якраз і готові платити і тримати редакцію в фінансовому тонусі.
– Можна ставати незалежними, бути лідерами думок. Нова реальність дає нам такий шанс, – каже Сергій Лямець. – Нагадаю, що динозаври вимерли, бо були дуже великі. Тож можливо журналістам треба йти в нішеві проекти, створювати свою аудиторію.
Біда в тому, що ці акціонери якраз і готові платити і тримати редакцію в фінансовому тонусі.
– Можна ставати незалежними, бути лідерами думок. Нова реальність дає нам такий шанс, – каже Сергій Лямець. – Нагадаю, що динозаври вимерли, бо були дуже великі. Тож можливо журналістам треба йти в нішеві проекти, створювати свою аудиторію.
Технології
Журналіст Артур Пріхно жив у Сватовому на Луганщині, де починав знайомство з журналістикою у газеті «Сватівські відомості». Там він знайомився з такими жанрами як інтерв'ю, замітка, кореспонденція. Він застав ще той час, коли в редактора хоч і був комп'ютер, але не було інтернету. І Артур на велосипеді привозив в редакцію флешку зі своїми матеріалами. Тоді вже матеріали йшли в друк. Часу на написання тієї самої замітки вистачало, адже газета виходила не щодня і текст можна було коригувати, вичитувати, переробляти.
Згодом редакція почала заходити в інтернет. Першою спробою диджиталізації стало створення сторінки в інтернеті, зокрема, у соцмережі «ВКонтакті», яка до 2014 року була популярна. Пізніше Артур Пріхно переїхав до Черкас, де почав працювати у інтернет-виданні «Прочерк» і де швидкість написання новин і публікування їх на сайті відрізнялася від темпу роботи в газеті.
– Передусім, будь-який новинний сайт відрізняється від газети швидкістю роботи. Наприклад, на сайті «Прочерк» мені потрібно було із сесії міської ради написати новину і одразу ставити на сайт, тобто онлайн-видання не чекає певного дня тижня для публікування. Також новину можна було надиктувати редактору стрічки, а можна було самому поставити зі смартфона. Інколи публікував з телефона новину просто перебуваючи на події, бо не було кому надиктувати інформацію в редакції. З одного боку, це добре, коли ми стаємо універсальними і можемо робити все, а з іншого – це така особливість регіональної журналістики, адже коштів у редакціях мало, і тому мало кадрів. Очевидно, у той момент, коли я був на події, інший колега був на іншій події, і в редакції не було кому прийняти новину, – каже Артур Пріхно. – Зрештою, це вимога часу. Сайт втілює поєднання різних типів медіа. Тут ти маєш бути і телевізійником, знімаючи відео, і газетярем, пишучи текст, і верстальником, ставлячи все сам на сайт. Це конвергенція.
Згодом редакція почала заходити в інтернет. Першою спробою диджиталізації стало створення сторінки в інтернеті, зокрема, у соцмережі «ВКонтакті», яка до 2014 року була популярна. Пізніше Артур Пріхно переїхав до Черкас, де почав працювати у інтернет-виданні «Прочерк» і де швидкість написання новин і публікування їх на сайті відрізнялася від темпу роботи в газеті.
– Передусім, будь-який новинний сайт відрізняється від газети швидкістю роботи. Наприклад, на сайті «Прочерк» мені потрібно було із сесії міської ради написати новину і одразу ставити на сайт, тобто онлайн-видання не чекає певного дня тижня для публікування. Також новину можна було надиктувати редактору стрічки, а можна було самому поставити зі смартфона. Інколи публікував з телефона новину просто перебуваючи на події, бо не було кому надиктувати інформацію в редакції. З одного боку, це добре, коли ми стаємо універсальними і можемо робити все, а з іншого – це така особливість регіональної журналістики, адже коштів у редакціях мало, і тому мало кадрів. Очевидно, у той момент, коли я був на події, інший колега був на іншій події, і в редакції не було кому прийняти новину, – каже Артур Пріхно. – Зрештою, це вимога часу. Сайт втілює поєднання різних типів медіа. Тут ти маєш бути і телевізійником, знімаючи відео, і газетярем, пишучи текст, і верстальником, ставлячи все сам на сайт. Це конвергенція.
До речі, пошук форматів спричинив формування стримерів, тобто журналістів, які у реальному часі показують події глядачеві через камеру. Поширилося це явище після Майдану 2014 року, але в Черкасах лиш в останній час це набрало масового поширення. Тут важливо, що стример повинен сам бути досвідченою особистістю, володіти знаннями, щоб за кадром коментувати події.
Багато стримів з подій робив черкаський журналіст Вадим Комаров, проте після скоєння на нього нападу він помер від завданої травми.
Багато стримів з подій робив черкаський журналіст Вадим Комаров, проте після скоєння на нього нападу він помер від завданої травми.
Зараз новими інструментами не здивуєш читачів навіть в регіонах. Інтернет набув статусу домінантного засобу пошуку інформації. І за читача борються як всеукраїнські, так і регіональні онлайн-медіа. Для привернення уваги використовують як соцмережі, так і різні способи подачі інформації: розсилки, застосовувати не лише тексту, а й візуалізації контенту за допомогою фото чи відео.
За словами Дениса, він часто й сам як редактор і модератор деяких онлайн-медіа використовує соцмережі для збирання коментарів і інформації. Так, питав у спільноти кулінарні поради тощо.
Медіатренер Денис Замрія говорить, що нині змінюється стиль роботи журналіста, і журналіст має не лише думати про написання статей, а й про те, як достукатися до читача в смартфон.
Денис Замрія малює черкаським журналістам сонце, у центрі якого сайт. А вже від сайту йдуть промінці-стрілки: публічна сторінка видання у «Фейсбуці», телеграм канал, Ютуб-канал тощо.
– Сайт треба вносити в каталоги дошок оголошень, слід зробити сторінку сайту в «Вікіпедії», слід робити сторінки сайту в соцмережах. Навіть якщо ви не розміщуєте на сайті багато фото, а пишете новини, вам треба сторінка і в інстаграмі. Бо це імідж. Ви лайкаєте когось, а хтось лайкає вас. Всі зараз в соцмережах. Більшість новинних сайтів використовують контент соцмереж для створення власних новин, тож як ви можете бути не присутніми у цих самих соцмережах? – каже Денис Замрія.
Денис Замрія малює черкаським журналістам сонце, у центрі якого сайт. А вже від сайту йдуть промінці-стрілки: публічна сторінка видання у «Фейсбуці», телеграм канал, Ютуб-канал тощо.
– Сайт треба вносити в каталоги дошок оголошень, слід зробити сторінку сайту в «Вікіпедії», слід робити сторінки сайту в соцмережах. Навіть якщо ви не розміщуєте на сайті багато фото, а пишете новини, вам треба сторінка і в інстаграмі. Бо це імідж. Ви лайкаєте когось, а хтось лайкає вас. Всі зараз в соцмережах. Більшість новинних сайтів використовують контент соцмереж для створення власних новин, тож як ви можете бути не присутніми у цих самих соцмережах? – каже Денис Замрія.
Подібні новини, створені «завдяки соцмережам» з'являлися і на сайті «Прочерк». Наприклад, новина «За залишеного у квартирі собаку можна отримати штраф, – поліція» Це була порушена тема про те, що постійний гавкіт собаки заважав сусідам у багатоквартирному будинку.
До слова, такі формати як сайти інколи дивують журналістів старшого покоління. Адже на сайті завжди швидко можна побачити віддачу, тобто кількість заходів і рівень зацікавленості новиною.
– Наприклад, у газеті нагородження і вручення грамот вважалося сміттям, книга пише, що це не велика подія, а от тут, на сайті, це дуже читабельне. Ми зразу бачимо, як на такі новини зростає кількість читачів, – каже редактор інформагентства «Прочерк» Максим Степанов.
До слова, такі формати як сайти інколи дивують журналістів старшого покоління. Адже на сайті завжди швидко можна побачити віддачу, тобто кількість заходів і рівень зацікавленості новиною.
– Наприклад, у газеті нагородження і вручення грамот вважалося сміттям, книга пише, що це не велика подія, а от тут, на сайті, це дуже читабельне. Ми зразу бачимо, як на такі новини зростає кількість читачів, – каже редактор інформагентства «Прочерк» Максим Степанов.
За словами шеф-редакторки Черкаської філії Суспільного Ніни Волощук, в ідеалі журналіст для різних платформ має все адаптовувати, так, щоб сюжет не втратив.
– Кожен наш журналіст має вміти подати новину для радіо, телебачення, інтернету, вміти стримити і зробити пряме включення. Щоб зберегти ресурс, ми використовуємо сильні сторони колег. Хтось краще стримить, хто веде краще новини на телебаченні, той сідає в кадр. Є диджитал команда, яка відписує всі гарячі новини для сайту, – роз'яснює Ніна Волощук.
Ніна Волощук визнає, що зараз дуже важлива складова робота редакції – робота з соцмережами. Звідти черпають теми, туди поширюють власні новини. Також ми маємо телеграм-канал, ютуб-канал, вайбер-групу, інстаграм-сторінку. До слова, за соцмережами також зручно завжди визначити, яка реакція читачів і глядачів на новини
– Кожен наш журналіст має вміти подати новину для радіо, телебачення, інтернету, вміти стримити і зробити пряме включення. Щоб зберегти ресурс, ми використовуємо сильні сторони колег. Хтось краще стримить, хто веде краще новини на телебаченні, той сідає в кадр. Є диджитал команда, яка відписує всі гарячі новини для сайту, – роз'яснює Ніна Волощук.
Ніна Волощук визнає, що зараз дуже важлива складова робота редакції – робота з соцмережами. Звідти черпають теми, туди поширюють власні новини. Також ми маємо телеграм-канал, ютуб-канал, вайбер-групу, інстаграм-сторінку. До слова, за соцмережами також зручно завжди визначити, яка реакція читачів і глядачів на новини
Уже зараз набирає популярності і феномен телеграм-каналів, коли, наприклад, журналіст сам собою являє редакцію. Так, журналіст «Економічної правди» Микола Топалов створив в телеграмі канал TOP ENERGY, який читають навіть у комітеті Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.
У Черкасах віднедавна також з'явився новинний телеграм-канал, який діє фактично без сайту. Це канал «Актуально з Волошиним» освітянина Ігоря Волошина, де публікуються новини міста, області, країни.
У Черкасах віднедавна також з'явився новинний телеграм-канал, який діє фактично без сайту. Це канал «Актуально з Волошиним» освітянина Ігоря Волошина, де публікуються новини міста, області, країни.
Редактор київської «Трибуни» Олег Щербаков каже, що сьогодні дослідження показують, до них найбільше аудиторія йде в інстаграм, потім в телеграм, потім в фейсбук. Сьогодні редакція має купу сторінок в соцмережах. Всього 40! Це сторінки в фейсбуці, телеграмі, ютубі, твітері, тіктоці. Редакція соціальних мереж «Трибуни» становить близько 20 осіб. Хто креативний з фото чи відео, той іде робити в розділ ютуб і інстаграм. Хто більше пише, той робить сайт чи пише в телеграм-канал.
До слова, технології увійшли і в обстановку редакцій. Так, змінився вигляд редакції в Умані. Наприклад, там, де нині працює Володимир Гамалицяч, редакція являє собою опенспейс (відкритий простір, іншими словами, там можна орендувати робоче місце і фактично у великій залі, де працюють інші колеги, створювати і вести ЗМІ).
Медіатренер Андрій Юричко каже, що, попри все, на сучасний сайт треба робити відео.
– Маєте можливість знімати відео – знімайте. Соцмережі вимагають два відео на тиждень. Це має бути герой, тема, експерт. Експерт має не розповідати статистику, а пояснювати, чому така статистика.
– Маєте можливість знімати відео – знімайте. Соцмережі вимагають два відео на тиждень. Це має бути герой, тема, експерт. Експерт має не розповідати статистику, а пояснювати, чому така статистика.
Коментар науковця, доцента кафедри журналістики, реклами і PR-технологій ЧНУ імені Богдана Хмельницького Олени Погрібної:
– Попри технологічне осучаснення і конвергенцію, суть журналістики залишається незмінною – всебічно і об'єктивно інформувати суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність. Ми бачимо, що є плюси в конвергентній журналістиці, бо вона всесторонньо показує картинку. Водночас через швидку подачу новин самі журналісти не встигають їх усвідомити. Є ризики, що картинка дня може бути схожою на вінегрет або пересмикування тих чи інших подій. Так, попри якісну новинну журналістику, нам бракує аналітики.
– Попри технологічне осучаснення і конвергенцію, суть журналістики залишається незмінною – всебічно і об'єктивно інформувати суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність. Ми бачимо, що є плюси в конвергентній журналістиці, бо вона всесторонньо показує картинку. Водночас через швидку подачу новин самі журналісти не встигають їх усвідомити. Є ризики, що картинка дня може бути схожою на вінегрет або пересмикування тих чи інших подій. Так, попри якісну новинну журналістику, нам бракує аналітики.
Видання "Прочерк"
- Цитати фахівців та експертів збиралися автором на фахових семінарах, тренінгах та в особистих розмовах.
- Текст Назарій Вівчарик.
- Верстка Назарій Вівчарик.
- Фото Назарій Вівчарик, Максим Степанов, Артем Ківак, також залучені фото з відкритих джерел інтернету.
- Технічна підтримка Олександр Тьорло.
Зворотній зв'язок
E-mail: [email protected]