реклама
Будівельна компанія надія

Володимир Гамалиця раніше був чи не найвідомішим журналістом Умані. У цьому місті він один з тих, хто формував свого часу редакцію «Вечірньої Умані» – відгалуження обласної газети «Вечірніх Черкас». Згодом каже, що соцмережі забрали рекламний ринок, тож довелося думати про інші способи заробітку.

І тут є дві думки щодо цього, вірніше, дві тези. Одна каже нам, що журналістика – один з видів бізнесу, і гроші тут будуть завжди, бо цінність інформаційного ринку в тому, що він впливає на думки, емоції і поведінку людей. Так говорить Сергій Лямець – секретар НСЖУ (м. Київ), колишній редактор «Економічної правди», засновник та редактор численних медіа, блогер. Інша теза висвітлює журналістську галузь більш з світоглядної, а не з економічної позиції. Вона каже про те, що перейти з журналістики в піар легко і завжди можливо, але важко потім повертатися у журналістику. Про це казав Євген Федченко – директор Могилянської школи журналістики, учасник команди проекту StopFake.

Фото ПРОЧЕРКУ: Володимир Гамалиця про журналістику, яку тепер може творити одна людина і без редакції: «Йде до того, що одна людина може змінювати багато чого»

Фото ПРОЧЕРКУ: Володимир Гамалиця про журналістику, яку тепер може творити одна людина і без редакції: «Йде до того, що одна людина може змінювати багато чого»


Визначальним у сьогоднішній журналістиці стає журналіст. Навколо нього починає все вибудовуватися. Хоча, може він вже й не журналіст, а редактор потоку новин, який повинен розподіляти новини відповідно до типів медіа: чи це газета, чи радіо, чи телебачення, чи інтернет-сайт. З кожним днем мобільність журналіста стає чи й не визначальним фактором. А як же бути з іншими професійними якостями? Як змінюється журналістське середовище в сучасному світі? Це треба розуміти, щоб знати, звідки черпати новини та на що звертати увагу при споживанні інформації, щоб потім не відчувати себе ошуканим.

Подаємо першу частину трилогії ЛЮДИ-ГРОШІ-НОВІ ФОРМАТИ. Матеріал підготовлений у рамках проєкту для українських журналістів і журналісток місцевих медіа «Стимул для незалежної журналістики в регіонах України», що реалізується Національною спілкою журналістів України у партнерстві з Центром Східно-Європейських студій (Вільнюс) та Литовською спілкою журналістів.

Як вмерла газета «Нова Доба»? Слід пригадати, що це була доволі успішна комунальна газета, яка насамперед орієнтувалася на сільського читача і робила навіть у сій час ряд додатків, а ще дитячу газету «Новачок».

image6

Бренд «Нової Доби» зараз відроджений в вигляді сайту після зникнення газети. Спершу газета «Нова Доба» була громадсько-політичним обласним виданням, згодом втратила державну підтримку і врешті її інвестором став тодішній нардеп Геннадій Бобов, який після того, як програв вибори, закрив газету…

Цікаво, що зникають в сучасному світі не лише газети, а й онлайн-медіа. Так, зникли вже і сайти, наприклад, «Інфоміст», сайт «Прес-Центр» (який був відгалуженням однойменної газети), live.ck.ua, Вчасно...

089674

01 

02

прес-центр обідились на одарича  

Журналісти зараз стоять перед викликами: гідна оплата праці, конкуренти-блогери, способи збуту інформації

Медіаексперт Віталій Голубєв зазначає, що журналістика це і маркетинг, а не гуманітаристика. Журналіст дійсно має нині думати про маркетинг.

Черкаський аграрний журналіст Василь Іванович Марченко пише не лише суто журналістські матеріали на аграрну тематику, а й пропонує фермерам та аграріям інформаційні платні послуги і приносить в газету «Черкаський край», де він працює рекламу. І ця частка реклами чи й не більша, ніж від всіх інших працівників разом взятих.

– Я знаю географію області, як свої п’ять пальців. Географію фронту трішки менше, та все ж. Об’їжджено багато. Я не напишу нісенітницю, бо орієнтуюся в галузях аграрного виробництва, з агрономом спілкуюся як з агрономом, з садівником як з садівником, з зоотехніком як з зоотехніком, з пасічником як з пасічником. У мене своя агентура, я телефоную і дізнаюся, не шукаю новини на сайтах, а їду в поле (і у прямому і в переносному значенні, кажучи сленгом журналістів). Також я приношу в редакцію і гроші. Раніше я не сприймав свою роботу як заробляння грошей. Нині ж ми всі розуміємо, що газета – це продукти. Тож інколи окрім чисто журналістських матеріалів доводиться писати і іміджеві. Цього не треба соромитися. Багато сільськогосподарських підприємств хочуть рекламуватися, і хтось має написати їм толковий матеріал зі знанням справи. Фахівці з підприємств ніколи не напишуть рекламу так, як журналіст. Матеріал людей від іншої галузі завжди буде сухим. Відповідно, люди хочуть, щоб матеріал зробив і подав на сторінку саме Марченко, – каже журналіст.

2b79d0d6890d8cf6b0411843d81370d5 – З професії йдуть донори (інвестори, рекламодавці), – каже голова Спілки журналістів України Сергій Томіленко. – Маємо бідність і маємо державу, які не створюють умов для економічної незалежності ЗМІ. Відповідно, фахівці-журналісти шукають інших можливостей заробити.

Віталій Голубєв пригадує, колись очолював видавничий дім ОГО в Рівному. Там була зарплатна відомість до 100 осіб. Зараз в редакції чи й не одна особа, яка приймає оголошення. Є ще є редактор, є бухгалтер. І все.

– Будьте готові до журналістики, а не до роботи в газеті чи іншому типі медіа, казав хтось з досвідчених, а я б ще додав: будьте готові до роботи з інформацією, а не до журналістики! – зазначає Віталій Голубєв, пояснюючи таким чином суть змін в галузі.

67375553_3132024433481172_4433206182835912704_n Колишній редактор «Економічної правди» Сергій Лямець каже, що приблизно з 2008 року журналістика в Україні не виходить з перманентної кризи. По журналістиці в Україні перший удар відбувся, коли журналістику лишили монополії на доставку інформації.

– Це зробили електронні ЗМІ, соцмережі. Вони зробили так, що будь-яка людина, яка хоче висловити свою думку і стати джерелом інформації, може це зробити. І нагадаю, що років 15 тому такого не було. Були деякі ЗМІ в інтернеті, але в основному інформацію доставляли телебачення, радіо і друковані ЗМІ. Тепер все інакше і ніколи не буде так, як раніше. Твої новини можуть бути гірше, але якщо маєш ринок збуту, будеш в виграші. Це збило нашу зарозумілість, – каже Сергій Лямець.

Він пригадує середину 2000-х років, коли в Україні були ЗМІ-монстри. Це редакції, де працювало мало не сотні людей, а телеканали взагалі були розгорнутими мережами. На все це знаходилися гроші, бо була монополія на доставку інформації. Як тільки з’явилися інші канали доставки інформації, плюс з’явилася криза, журналістика виявилася незатребуваною як професія. І багато достойних людей пішли зі ЗМІ, бо ця галузь не могла забезпечити гідний рівень життя.

– І сьогодні, якщо хочеш заробляти журналістикою, треба багато чого переосмислити, – каже Сергій Лямець.

Також на другий план, за його словами, відійшла роль контенту. Бо сьогодні на перше місце вийшла взаємодія з аудиторією і тому важливо замикати на собі аудиторію, тоді матимете вплив на неї і, відповідно, будете отримувати гроші від інформаційного ринку.

«Ті, що живуть за спонсорські кошти – майже всі з часом позакриваються»

Віктор Борисов відомий на сьогодні не лише як редактор чи не найстарішого черкаського сайту «Провінція», а й хрещений батько деяких черкаських журналістів і редакторів, які вийшли з його черкаського інформаційного агентства «Контекст Черкаси». Взагалі у 2000 мало хто усвідомлював, що можна за день готувати у не надто великому обласному центрі – Черкасах – до 30 новин в день.

– Черкаси тоді жили в інформаційному режимі - одна газета на тиждень. Наприклад, газета друкувалася в четвер. У п’ятницю газетярі відпочивали, субота-неділя-вихідні. З понеділка заходили вже якось на роботу, і щовівторка – ночували фактично в редакції, бо - дедлайн. А у нас був інший підхід, який зараз здається нормальним, коли журналіст перебуває постійно в тонусі. Та в 2003 році так ще ніхто не працював. І тоді Станіслав Журило, власник газети «Вечірні Черкаси», першим сказав: «Хто думав про те, виявляється в Черкасах можна робити 20-30 новин на добу!» – каже Борисов.

Досвідчений редактор вважає: зараз журналіст, якщо хоче мати ім’я та гроші, має займатися своїм промоушеном особисто. Він вважає, що сайти, яких зараз повно, частково закриються.

– Ті, що живуть за спонсорські кошти – майже всі з часом позакриваються. Інтерес того, хто дає гроші, – мінливий. Менш за все такі люди думають про матеріальне благополуччя журналістів. Журналіст, якщо хоче мати ім’я та гроші, має займатися своїм промоушеном особисто. На політиків, бізнесменів чи інших людей, що вирішили викинути певну частку грошей на інформаційні проекти, не варто покладати ні крихти сподівань. На мою думку, молоді колеги це розуміють сьогодні дуже точно. Мало хто з покоління до 30-ти сьогодні ходить на роботу і чекає на зарплату. Всі шукають підробітків, активно себе пропонують в різні місця, міста, країни, – каже Віктор Борисов.

263349789_1599411330409125_4124083577125141532_n У ЗМІ катастрофічно бракує грошей. Тож або будь бідний і незалежний, або будь багатий і залежний, – каже власниця інтернет-видання «Про все», інформагентства «Сова» та обласної газети «Сім днів» Анна Турська.

– Наш вибір завжди був за неупередженістю. Але свобода творити, писати не «під дудку», залежати від читача, а не «спонсора» має свою ціну. Або правильніше сказати її не має, адже український читач не звик до того, аби платити за якісний, перевірений контент. Тим паче, коли навколо багато джерел інформації, а чи не кожен «блогер» вважає, що він «журналіст від Бога», – зазначає Анна Турська.

За її словами, галузь втратила правила гри і елементарні стандарти за які і цінується справжня журналістика. Адже це не лише хайп, це в першу чергу, інтелектуальна праця. А вона заслуговує і на відповідну винагороду. Це розуміють за кордоном, де читач оплачує підписку видань, і мова не лише про друковані ЗМІ, тут і багато авторитетних сайтів, і телебачення.

– В українських медіа зараз починається чергова спроба (перші провалились) також піти цим сценарієм. Як те робить, наприклад, НВ, і мені хочеться вірити, що рано чи пізно це нам вдасться. Що інформаційне поле таки врегулюється нормальним законом про медіа, а люди почнуть обирати «зерна від полови». А поки в українських реаліях залишатись «класичним ЗМІ» і вижити дуже складно. Нам, у свій час, для цього довелось диверсифікуватись. Крім, класичної реклами надавати ряд інших інформаційних послуг: копірайтингу, консультування, smm і т.д., – каже Анна Турська.

«…сьогодні молоді журналісти часто сприймають редакції навіть великих газет і телерадіокомпаній лише як проміжну зупинку на шляху до нібито вищих журналістських вершин і їх важливість недооцінюють, проте останнє стосується також ставлення видавців до оплати», – читаємо у книзі «Влада і злиденність преси» німецького автора Карла-Германна Флаха, проте це повністю стосується і наших реалій.

«А ти йди зараз на базар і продай свої новини і статті? Скільки вторгуєш?»

Ситуацію в журналістиці сьогодні досить гарно демонструє Черкаська обласна газета «Вечірні Черкаси». Її редакція колись мала велике приміщення в центрі міста, яке нині власник газети здає в оренду аграрній компанії. Сама ж редакція переїхала в набагато тісніше приміщення. Частину матеріалів нині редакція готує у співпраці з іншими редакціями, частину інформації завжди можна взяти з інтернету. Наприклад, принаймні одну сторінку в газеті закриває інтернет-видання «Прочерк», яке ніяк не пов’язане з газетою, але, співпрацюючи, онлайн-видання дає на сторінку в газету свої кращі матеріали. Окрім того, журналісти газети працюють і на інші ЗМІ, заробляючи таким чином собі гонорари. Ще раніше власник цієї ж газети Станіслав Журило купив інші обласні газети – «Прес-Центр» і «Акцент», які не витримали конкуренції з іншими. Згодом «Прес-Центр» був поглинутий «Вечірніми Черкасами» і зник.

index Загалом, «Вечірні Черкаси» досить відомі в місті і області, це газета, що пережила не одну владу, публікувала досить резонансні матеріали. Успішність Журила як видавця визначає хоча б автопарк – «Мазераті» і «Крайслер» під вікном. Тобто це далеко не аутсайдер ринку. У часи регіоналів за критику до видавця приходили з великою перевіркою, яка завершилася опломбуванням розетки. Але повернімося до ЗМІ і фінансів.

Станіслав Журило чітко відчуває зміни часу. Ще раніше він попереджав, що буде конкуренція серед онлайн-ЗМІ і пабліками в соцмережах. Говорив про конкуренцію між блогерами та журналістами:

– Давно колегам в редакції казав, що багато журналістів, які не відбулися в житті, ходять серед нас на вулиці, казав 20 років тому. І от як з’явився «Фейсбук», ці журналісти і засвітилися, їх стали дослухатися, а не реально фахових журналістів. А ти йди зараз на базар і продай свої новини і статті? Скільки вторгуєш? А ці блогери створюють пабліки і самі собі беруть рекламу, продаючи, можливо не суто свої тексти, але увагу своєї аудиторії. Тож журналісти можуть лишитися як глашатаї колись були при дворах, які виходили і оголошували на ринку розпорядження імператора чи когось ще. Незалежної журналістики насправді дуже мало, – каже Станіслав Журило.

Як видавець, він зауважує, що є правило: якщо легко увійти в економічний простір, то легко і повторити. Тобто, якщо легко створити сайт, то потім його легко повторити.

– Можливо це пояснює, чому в нас раптом на Черкащині стало багато сайтів, водночас, по газетах такого буму немає. Газету так легко не повториш, там і ліцензія і розповсюдження. Це я кажу як видавець а не як журналіст, тобто як представник засобу масової комунікації, – наголошує Станіслав Журило.

Таким чином видавець не особливо розвиває сайт, а зосереджується саме на традиційному медіа – на газеті, тобто на тому, де дійсно можна продати рекламу, обрахувати прибуток, скласти економічний план.

«Треба повернутися редакторам до основ, до джерел, щоб почати робити дійсно якісний контент»

Підписка на ЗМІ в Литві стала трендом. Про це каже Дайніус Редзявічус голова Литовської спілки журналістів, експерт Internews, викладач Європейського гуманітарного університету (м. Вільнюс).

Різні типи медіа, якісні медіа починають працювати саме так.

– Я не кажу про різний ширпотреб. Але коли ти читаєш дійсно хорошу цікаву статтю, то буквально за півхвилини тобі вискочить пропозиція оформити спершу недорогу, а потім більш дорогу підписку з якіснішим контентом, і як правило без реклами, – каже Дайніус Редзявічус.

Фото Н. Вівчарика, сайт "Прочерк"

Фото Н. Вівчарика, сайт "Прочерк"


Спікер каже, для журналістів така ситуація стала певним викликом. Бо врешті дехто розучився робити якісний контент.

– У новинах кажуть, хто, де, з ким зустрічався, хто посварився, кого як назвав… За це гроші не платять. Так само не платять гроші за зірок, які десь в інстаграмі щось розказують. Тож тут треба було повернутися редакторам до основ, до джерел, щоб почати робити дійсно якісний контент. Торік рекламний ринок впав на 15 мільйонів євро. Найбільше втрачають друковані ЗМІ, зокрема, маленькі ЗМІ. Біля половини рекламних грошей, згідно з дослідженнями, зараз все ж отримує телебачення.

Регіональне телебачення, крім двох каналів, він би назвав таким, що взагалі перебуває в комі…

– Згідно з дослідженням, молодь дивиться взагалі не загальнонаціональне телебачення. І в 20-тку популярних програм не входять ті, які робляться суто журналістами. Виходить, телевізійна журналістика зараз неперспективна для фахівців… Я вже не кажу, що молодь не читає газет. Водночас, журналістика є на радіо, бо слухають новини люди в основному від 25 років. Водночас в інтернеті люди зараз в нас проводять мало не 8 годин, раніше було 6 годин. Тобто, чітко видно, що все, що поміщається в екрані телефону, може бути цікавим для аудиторії, – каже Дайніус Редзявічус.

Він також наводить цікаву статистику, що 13% осіб в маленькій Литві вважають себе лідерами думок.

Скірмантас Малінаускас – литовський журналіст, у минулому був радником прем’єра Литви. Нині має свій відеоблог, де з командою знімає коментар на новини. Це більше схоже на розслідувальну журналістику. Каже, що є підписка, і люди жертвують гроші на проект. Це схоже чимось з нашим українським аналогом передачі з Майклом Щуром. При тому, команда литовців робить не саркастичну передачу, а більше розслідувальну.

«Може треба давати новини рідше, але якісніше. Ми міркуємо про суть контенту. Пишемо не про все на світі, а беремо конкретні якісь факти з політики абощо. І розбираємо по частинах», – каже литовець.

Сьогодні ми опинилися в ринку, який рухається з величезною швидкістю. І блогер на мільйон підписників може замінити велику редакцію, яка коштує великих грошей, але часто не мати аудиторії навіть на сто тисяч осіб. Так каже Сергій Лямець.

– Я б сказав, що сьогодні головний гравець інформаційного ринку це не журналіст, а лідер думок, це вільний журналіст, власник якогось нішевого каналу. Тобто журналіст – це зараз свого роду самовизначення, самоназва, етичний кодекс, як колись був етичний кодекс рицаря чи самурая. Тобто це виключно твоя особиста визначеність бути журналістом з принципами і дотримуватися стандартів чи ні. Вважаю, що фаховий журналіст таки має переваги перед тим, хто не дотримується норм і правил, але на жаль, так вважають не всі. І ми не можемо заборонити діяльність тих, хто не дотримується так званого умовного «кодексу честі».

«Споживач не готовий платити за інформацію»

12140123_940377832750260_6329173982656392134_o При функціонуванні будь-якого підприємства важливе питання заробітку грошей. Так вважає комерційна директорка черкаського інформаційного агентства «ПРОЧЕРК» Ірина Хроменко.

Фахівець зазначає: при функціонуванні будь-якого підприємства важливим є питання заробітку грошей. По суті, ЗМІ – це підприємство з виробництва контенту: новин, аналітики, інформаційних повідомлень.

– А контент – це продукт, який ми пропонуємо споживачу. Водночас спробуйте цей контент продавати і побачите, що люди не готові його купувати, проте отримувати якісні новини вони хочуть, – каже Ірина Хроменко. – Наше інформаційне агентство певний час робило розсилку новин на установи та організації у вигляді зведеного щоденного бюлетеня, і поки ми це робили безкоштовно, отримувачі новин були задоволені. Та коли постало питання про передплату цих новин, не погодився жоден. Споживач не готовий платити за інформацію. Через те газет і телеканалів стає все менше.

– Але зростає кількість сайтів, діяльність яких ніяк не врегульована законодавством. Вони позиціонують себе як ЗМІ, проте не є суб'єктами господарювання, юридичними структурами. Як вони заробляють і виходять з положення? Деякі ЗМІ зараз реєструються як ФОП і як громадська організація. На ФОП приходить оплата за рекламу, а на ГО – беруть гранти. Формально виходить, що вони є громадськими діячами, які вирішили, що вони журналісти. Ми ж зареєстровані як ПП і маємо статус інформаційного агентства, тобто є повноцінним суб'єктом інформаційного простору, який сплачує всі податки і збори. Тому питання заробітку - актуальне завжди, – зазначає Ірина Хроменко.

Редактор сайту «Кропива» Олександр Безпрозванний розповідає: зареєстрований як ФОП, раніше реєстрував громадську організацію. Сайт «Кропива» є сайтом громадської організації.

218027315_3013079795589490_3313637465883039693_n – Чи журналіст я? Так, але ми маємо розуміти, що в сучасних умовах професія журналіста модифікується. 90% того, що подобається писати, коштів не приносить. Основний спосіб існування – це іміджева чи банерна реклама. Додаткові кошти зазвичай заробляються під час виборчої компанії і це не пов’язано з сайтом. Це може бути консультування, проведення соціологічних досліджень. Це дороговартісні послуги. Проте все рівно коштів бракує. І тому я фактично один зараз на сайті. Як казали в армії, це добре, бо всі плюси отримую, але й погано, бо всі негативні сторони також на мені. Доводиться і бухгалтерію вести, і тексти писати, – каже Олександр.

Нюанс сайту «Кропива» в тому, що він часто знаходить цікаві і важливі судові рішення, тендерні закупівлі.

– Часто працюю з відкритими базами даних, але такими, що не оприлюднюють прес-служби установ та організацій. І на пошук інформації витрачається мабуть 60-70% всього робочого часу. А на написання і оформлення новини набагато менше часу. Така інформація є ексклюзивною і відповідно колеги передруковують та піднімають рейтинг сайту, – каже Безпрозванний.

Редактор зазначає, навчився всьому цьому на тренінгах, також завдяки власному досвіду.

– Буває, щоправда прикро, що витратив багато часу, а не завжди знаходиш корисну і цікаву для читача інформацію. Проте з іншого боку, коли знайшов гарну інформацію, яка не актуалізована ще для читача, то це зразу дає трафік на сайт оживляє сайт краще ніж прості прес-релізи, – каже Олександр Безпрозванний. – Так само немає сенсу кожне питання сесії обласної чи міської ради висвітлювати. Адже потік новин йде постійний і з кожним роком він збільшується. 90% новин, як на мене, не впливають на читача. Тому стараюся давати читачу найбільш важливі, актуальні, навіть суперечливі в плані майна комунального новини.

«У вільний час залишаюся журналістом і пишу, що приносить задоволення»

– Зараз ми сервісна компанія, яка створює ролики, тексти. Тобто все, що потрібно іншим компаніям, щоб достукатися до людей. Можна сказати іміджева компанія. Втілюємо в реальність те, що хочуть маркетологи компаній, які до нас звертаються, – розповідає уманський журналіст Володимир Гамалиця.

Наприклад, Caterpillar може робити замовлення (корпорація, що займається виробництвом, продажем та обслуговуванням машин, двигунів, енергетичних систем, запчастин до них по цілому світу через розвинену дилерську мережу – ред.) Володимир з командою їде, все знімає, повертається і робить ролик.

– Насамперед працюємо в аграрній сфері, гірничо-добувній і в сфері будівництва доріг. Водночас я лишаюся журналістом, але, мабуть, тепер коректніше сказати блогером. Тобто, журналістика - це як активна громадська позиція, пишу, коли бачу якусь несправедливість. В основному пишу зараз колонки на Лігу, на Кореспондент. Та це в основному взимку… Окрім Caterpillar працюємо такими компаніями як Binfield, Agrilab, Digital Field, Zeppelin, Claas, USAID.

60789609_431912914273185_6099715491536830464_n

– Грошей в цій сфері більше?

– Звісно, маю чотири комп’ютери, купу відеокамер. У нас працює 8 осіб. Але типово українська проблема. Мало фахівців. А терміни виконання по роботі тут як і в журналістики – горять. Водночас, у вільний час залишаються журналістом і пишу, що приносить задоволення. І тепер мені легше, бо де немає незалежного доходу, там немає незалежної журналістики. У цьому плані я тепер незалежний.

Також на його думку, журналістика мала б трансформуватись. Тобто менеджери відділу реклами видань мали б краще працювати і шукати виходи з положення.

– Йде до того, що одна людина може змінювати багато чого. Разом з тим, скажу, що бачу журналіста як розвідника. Він має йти і дізнаватися, а що там, потім туди ж має йти рекламний менеджер. Ми так і розкрутили уманський додаток «Вечірніх Черкас» до 16 друкованих сторінок….

Методи роботи черкаських провінційних журналістів під час технологічного прогресу змінилися так само, як і методика журналістської роботи в будь-якому іншому регіоні країни і в Києві також. Додалася візуалізація, стало менше коштів на рекламу, бо з’явилися нові конкуренти у вигляді тематичних груп в соцмережах. Через зменшення коштів в галузі журналістика стала втрачати професіоналів. Дехто став балансувати на межі журналістики і підприємництва, оформився як ФОП і тепер готує чи поширює матеріали вже по договорах та угодах. Хтось пішов в суміжні професії, наприклад, у рекламу. Але ж принципи і норми журналістики з плином часу не змінилися. Змінилися умови і навколишнє середовище.

– Як би ми не крутили, цінність інформаційного ринку в тому, що він впливає на думки, емоції, поведінку людей. Бо журналістика - один з видів бізнесу. Отже, гроші тут будуть завжди, але треба розуміти, хто за що платить і готовий платити, – зауважує Сергій Лямець і зазначає, що часто до ЗМІ дотичні так звані акціонери, які не хочуть, щоб все діяло за «кодексом честі» і щоб люди отримували об’єктивну інформацію.

Біда в тому, що ці акціонери якраз і готові платити і тримати редакцію в фінансовому тонусі, що вигідно працівникам ЗМІ з одного боку, та не вигідно для професії.

– Акціонер завжди хоче одного – щоб журналістика приносила конкретну вигоду йому, або це кошти, або вплив на процеси в країні. І ми можемо не погоджуватися з цим, але тоді це нам самим, журналістам, кидає виклик. Не хочемо бути продажними журналістами і  робити в таких ЗМІ під акціонерами? Добре. Можна ставати незалежними, бути лідерами думок. Нова реальність дає нам такий шанс, – каже Сергій Лямець. – Нагадаю, що динозаври вимерли, бо були дуже великі. Тож можливо журналістам треба йти в нішеві проекти, створювати свою аудиторію.

Приклад, як українські ЗМі пропонують допомогти їм фінансово і підтримати таким чином якісний контент:

89891

234

P.S. Після публікації ми отримали також коментар колишнього  редактора газет «Черкаський край» і «Акцент» Сергія Халупінського:

«ЗМІ – це чистої води бізнес, хоча й доволі специфічний. Особливо, якщо говорити про суспільно-політичні, а не «сегментні» медіа. Тому, якщо цей бізнес не приносить гроші, хоча б на своє існування (зарплата, видавничі/редакційні витрати тощо), він приречений. І не важливо, газета це чи закусочна. Це якщо говорити про гроші і ЗМІ. Але якщо говорити про журналістику як професію, то вона і так живе переважно без грошей, причому вже давно, адже сьогодні районні/регіональні журналісти отримують чи не найменшу заробітну плату, часто навіть меншу за мінімалку, бо працюють і на 0,75, і 0,5, і 0,25 ставки. І це не жадібність власників медіа, а результат того, що суспільство не готове платити за новини та інший журналістський контент. Це вже призвело до того, що в багатьох селах, селищах, містечках основним джерелом отримання інформації про місцеві/регіональні події є фейсбук. Причому весь, із його ботами, фейками і просто нездоровими дописувачами. Часто буває, питаю: «Де ти взяв цю єресь?» Відповідь майже завжди одна: «Так у фейсбуці ж писали». Так і живемо з чіпами в головах і металевими ложками, які прилипають до тіла після вакцинації».

Автор: Назарій ВІВЧАРИК

реклама

Коментарі  

 
-1 #5 івангай 05.01.2022 10:43
кожному журналісту окремо треба розвивати свій канал, наприклад в телеграмі
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+4 #4 podija.blogspot.com 13.12.2021 22:17
Чомусь вважається українська інтелектуальна праця має бути задарма, в тому числі журналістська. Блогери в ютубі на розпаковці іграшок для дітей заробляють казкові гроші. Тож питання в "майданчику" - він забезпечує оплату і випадок, а не якість матеріалу. Нажаль такі правила сьогодні.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-4 #3 ганс 10.12.2021 11:44
Почти ВСЕ СМИ за Очень редким исключением сыграли главную роль в раздувании истерии барановируса...Они же выполняют исключительно задания власти..тем, кто это не далает- мигом пришивается статья и тех вяжут по- быстрому....
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-2 #2 правда 09.12.2021 11:05
журналістика - професія небагатих людей
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+7 #1 Зінченко 07.12.2021 15:45
Або правда або вигода- все разом є рідкісний випадок...
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ