ТЕХНОЛОГІЇ у ЗМІ: «Соцмережі стали ключовим джерелом новин для журналістів»

Журналіст Артур Пріхно жив у Сватовому на Луганщині, де починав знайомство з журналістикою у газеті «Сватівські відомості». Там він знайомився з такими жанрами як інтерв’ю, замітка, кореспонденція. Він застав ще той час, коли в редактора хоч і був комп’ютер, але не було інтернету. І Артур на велосипеді привозив в редакцію флешку зі своїми матеріалами. Тоді вже матеріали йшли в друк. Часу на написання тієї самої замітки вистачало, адже газета виходила не щодня і текст можна було коригувати, вичитувати, переробляти.

Згодом редакція почала заходити в інтернет. Першою спробою диджиталізації стало створення сторінки в інтернеті, зокрема, у соцмережі «ВКонтакті», яка до 2014 року була популярна. Пізніше Артур Пріхно переїхав до Черкас, де почав працювати у інтернет-виданні «Прочерк» і де швидкість написання новин і публікування їх на сайті відрізнялася від темпу роботи в газеті.

Фото Артема Ківака

Визначальним у сьогоднішній журналістиці стає журналіст. Навколо нього починає все вибудовуватися. Хоча, може він вже й не журналіст, а редактор потоку новин, який повинен розподіляти новини відповідно до типів медіа: чи це газета, чи радіо, чи телебачення, чи інтернет-сайт. З кожним днем мобільність журналіста стає чи й не визначальним фактором. А як же бути з іншими професійними якостями? Як змінюється журналістське середовище в сучасному світі? Це треба розуміти, щоб знати, звідки черпати новини та на що звертати увагу при споживанні інформації, щоб потім не відчувати себе ошуканим.

Подаємо другу частину трилогії ЛЮДИ-ГРОШІ-НОВІ ФОРМАТИ. Це блок ТЕХНОЛОГІЇ - про нові формати. Матеріал підготовлений у рамках проєкту для українських журналістів і журналісток місцевих медіа «Стимул для незалежної журналістики в регіонах України», що реалізується Національною спілкою журналістів України у партнерстві з Центром Східно-Європейських студій (Вільнюс) та Литовською спілкою журналістів.

Першу частину трилогії – ГРОШІ – читайте ТУТ.

Інтернет набув статусу домінантного засобу пошуку інформації.

Що таке конвергенція?

– Передусім, будь-який новинний сайт відрізняється від газети швидкістю роботи. Наприклад, на сайті «Прочерк» мені потрібно було із сесії міської ради написати новину і одразу ставити на сайт, тобто онлайн-видання не чекає певного дня тижня для публікування. Також новину можна було надиктувати редактору стрічки, а можна було самому поставити зі смартфона. Інколи публікував з телефона новину просто перебуваючи на події, бо не було кому надиктувати інформацію в редакції. З одного боку, це добре, коли ми стаємо універсальними і можемо робити все, а з іншого – це така особливість регіональної журналістики, адже коштів у редакціях мало, і тому мало кадрів. Очевидно, у той момент, коли я був на події, інший колега був на іншій події, і в редакції не було кому прийняти новину, – каже Артур Пріхно. – Зрештою, це вимога часу. Сайт втілює поєднання різних типів медіа. Тут ти маєш бути і телевізійником, знімаючи відео, і газетярем, пишучи текст, і верстальником, ставлячи все сам на сайт. Це конвергенція. Згодом я перебрався у Київ, то вже в столиці я лиш скидав редактору тексти, а не виставляв сам на сайт, бо в Києві все ж більше людей в редакціях. Там я зосередився більше на текстах...

Сьогодні журналіст повинен приймати правила конвергентної журналістики. Наприклад, журналісти Суспільного стримлять новини з подій на сайт, а же потім приходять і готують сюжет, також з відео можуть брати звук для підготовки матеріалу на радіоефір. Приблизно так само працюють і невеличкі сайти. Нині журналіст не лише діє в межах рамок газети чи телебачення. Він сам може і відео зняти, і текст написати, і зверстати його, наприклад, у форматі лонгріду.

До речі, пошук форматів спричинив формування стримерів, тобто журналістів, які у реальному часі показують події глядачеві через камеру. Поширилося це явище після Майдану 2014 року, але в Черкасах лиш в останній час це набрало масового поширення. Тут важливо, що стример повинен сам бути досвідченою особистістю, володіти знаннями, щоб за кадром коментувати події.

Багато стримів з подій робив черкаський журналіст Вадим Комаров, проте після скоєння на нього нападу він помер від завданої травми. Винних досі не знайдено.

Пошук форматів спричинив формування стримерів, тобто журналістів, які у реальному часі показують події глядачеві через камеру

Ось наприклад, як діє Суспільне︱Черкаси з розповідей шеф-редактора Ніни Волощук. Журналіст готує матеріал відразу для декількох платформ – спершу шукає тему, погоджує її, знімає з оператором, раптом немає оператора, то знімає сам! (усі знають, як правильно знімати, щоб була розкадровка: загальний, середній, крупний), фотографує героя для сайту.

Для ТБ робить класичний сюжет, для радіо ж усі лайфи і все відео потрібно пояснити, тому змінює текст і синхрони, чистить шуми, «екання-акання», усі паузи; для сайту адаптує текст (дієслова пише у минулому часі), робить “живе” фото, частину лайфів переписує у текст. Коли готує  публікацію диджитальник (фахівець, який працює з сайтом і соцмережами), він пише коментарі телефоном, кадрує їх, ділиться хрипами, фотографує, знімає. Також цей підрозділ стримить, адаптує відео для соцмереж (монтує короткі відео – кепшени). Дехто ще й може вести новини на ТБ чи радіо.

Новий банер при вході в редакцію Суспільного: його теж використовують в медійних цілях - роблять фото з спікерами, а тоді виставляють в соцмережі

Що крутиться навколо сайту?

У редакції «Прочерк» Артур Пріхно також зрозумів, що різну інформацію можна візуально по-різному оформляти для кращого сприйняття. Вивчаючи спеціальність «Видавнича справа і редагування» і маючи хист до верстки, він став використовувати онлайн-інструменти для верстки сторінок, наприклад, Tilda Publishing. І створив ряд гарних лонгрідів, наприклад, як ось ця візуалізована історія про переселенців.

– Суть роботи в «Тільді» – це твій смак. Там можна інтуїтивно верстати текст блоками, трішки розбираючись у верстці. У ті роки не було ще великої кількості оригінально зверстаних матеріалів, тому я і сам здобув досвід такої роботи, і видання отримало гарні матеріали. Окрім того, подавали матеріали у програмі Prezi, створили презентацію про Холодний Яр, тощо. Кожному з цих мультимедійних інструментів треба навчатися, але за браком часу, коштів, ми самі розбиралися, навчалися і намагалися збагачувати сайт такими інструментами. Також пробували робити прямі трансляції, – пригадує Артур Пріхно.

Зараз новими інструментами не здивуєш читачів навіть в регіонах. Інтернет набув статусу домінантного засобу пошуку інформації. І за читача борються як всеукраїнські, так і регіональні онлайн-медіа. Для привернення уваги використовують як соцмережі, так і різні способи подачі інформації: розсилки, застосовувати не лише тексту, а й візуалізації контенту за допомогою фото чи відео.

Гжегож Піхота, колишній редактор газети «Газети Виборчої», дослідник платного контенту, ще кілька років тому говорив:

– В Гарвардській школі у нас є дерево рішень. І наші дослідження говорять, що можна мобілізувати існуючих користувачів, а також залучити нових. Щоб збільшити частоту відвідувань, потрібно використовувати розсилки. Також потрібно використовувати Facebook та Google, щоб мобілізувати наявні канали. Але найголовніше – використовувати різноманітні соціальні мережі і месенджери. Дуже багато читачів вже саме там, – зазначає Гжегож Піхота.

Медіатренер Денис Замрія говорить, що нині змінюється стиль роботи журналіста, і журналіст має не лише думати про написання статей, а й про те, як достукатися до читача в смартфон.

Денис Замрія малює черкаським журналістам сонце, у центрі якого сайт. А вже від сайту йдуть промінці-стрілки: публічна сторінка видання у «Фейсбуці», телеграм канал, Ютуб-канал тощо.

– Сайт треба вносити в каталоги дошок оголошень, слід зробити сторінку сайту в «Вікіпедії», слід робити сторінки сайту в соцмережах. Навіть якщо ви не розміщуєте на сайті багато фото, а пишете новини, вам треба сторінка і в інстаграмі. Бо це імідж. Ви лайкаєте когось, а хтось лайкає вас. Всі зараз в соцмережах. Більшість новинних сайтів використовують контент соцмереж для створення власних новин, тож як ви можете бути не присутніми у цих самих соцмережах? – каже Денис Замрія.

За його словами, він часто й сам як редактор і модератор деяких онлайн-медіа використовує соцмережі для збирання коментарів і інформації. Так, питав у спільноти кулінарні поради тощо.

Подібні новини, створені «завдяки соцмережам» з’являлися і на сайті «Прочерк». Наприклад, новина «За залишеного у квартирі собаку можна отримати штраф, – поліція» Це була порушена тема про те, що постійний гавкіт собаки заважав сусідам у багатоквартирному будинку.

До слова, такі формати як сайти інколи дивують журналістів старшого покоління. Адже на сайті завжди швидко можна побачити віддачу, тобто кількість заходів і рівень зацікавленості новиною.

– Наприклад, у газеті нагородження і вручення грамот вважалося сміттям, книга пише, що це не велика подія, а от тут, на сайті, це дуже читабельне. Ми зразу бачимо, як на такі новини зростає кількість читачів, – каже редактор інформагентства «Прочерк» Максим Степанов.

Зараз журналіст готує матеріал одразу для декількох платформ

«Конвергентність для нас – це можливість вчитися чомусь новому», – каже шеф-редакторка Суспільне︱Черкаси Ніна Волощук.

За її словами, спершу про цей термін у телерадіокомпанії дізналися близько п’яти років тому. І прийшло розуміння, що журналіст має бути універсальним. Змінювали штат, робили універсальний ньюзрум.

– У нас раніше був простий сайт, не особливо поширений, де ми ставили практично ті ж сюжети, що й на телебаченні. А нині все інакше. Є офіційний сайт філії, з онлайн ефірами (радіо і тб), новинами про роботу філії й Суспільного, контактами і документами, інформацією про працівників, телепрограмою і з окремою сторінкою для програм Суспільне Черкаси – саме сюди ми заливаємо випуски новин. А є сайт новинний, де ми адаптуємо публікації для читання. І кожен з колег сприйняв це по-своєму. Хтось злякався. Наприклад, в когось з радійників з’явився дискомфорт, що треба сідати в кадр і вести новини. А хтось зрадів, що є можливість навчитись новому, – каже Ніна Волощук.

За словами шеф-редакторки Черкаської філії Суспільного, в ідеалі журналіст для різних платформ має все адаптовувати, так, щоб сюжет не втратив.

– Кожен наш журналіст має вміти подати новину для радіо, телебачення, інтернету, вміти стримити і зробити пряме включення. Щоб зберегти ресурс, ми використовуємо сильні сторони колег. Тому хто краще стримить, той стримить, хто веде краще новини на телебаченні, той сідає в кадр. Є диджитал команда, яка відписує всі гарячі новини для сайту, – роз’яснює Ніна Волощук. – Окрім того, все ж на масштабну подію треба направляти декількох осіб. Бо з досвіду бачимо, що коли людина намагається зробити все, і відео, і фото, то в чомусь втрачає. Тому все ж оператор зосереджується на відео, а для стриму чи фото відряджаємо окрему людину.

Ніна Волощук визнає, що зараз дуже важлива складова робота редакції – робота з соцмережами. Звідти черпають теми, туди поширюють власні новини. Також ми маємо телеграм-канал, ютуб-канал, вайбер-групу, інстаграм-сторінку. До слова, за соцмережами також зручно завжди визначити, яка реакція читачів і глядачів на новини. Тобто йде гарний зворотній зв'язок.

Те, що інтернет-версія газети не має бути копією газети, куди б звантажували ПДФ-сторінки, а має бути адаптованою онлайн-версією під потреби читача, редактори зрозуміли давно. Але нині контент ще більше модифікується: під потреби телеграм каналу, інстаграму, фейсбук сторінки новинного сайту тощо. Окремо на сайтах часто роблять і прямі трансляції подій. І це не те саме, що відео в телевізорі. До стриму потрібно також готуватися, хоч це й, здавалося б, не завжди можливо, зважаючи, що часто під час стриму доводиться діяти експромтом. Водночас, якщо ви знаєте принципи журналістики, а також етичні стандарти та ще й перебуваєте «у темі», то ваш стрим завжди буде набагато якіснішим. Про репортерську роботу та стандарти журналістики в часи цифрових медіа розповідала політична журналістка української служби Радіо Свобода Власта Лазу.

Тисячі глядачів спостерігають за стримами Власти на Радіо Свобода з кулуарів Верховної Ради, різних масових політичних та інших подій.

– Одразу скажу, що я говоритиму, в основному, про стрим в прямому ефірі. Бо якщо ми говоритимемо про класичний репортаж для телевізора чи ютуба (вже немає різниці, куди ви його публікуєте в сучасних умовах), якщо це репортаж підготовлений, вам його вичитає редактор, якщо бракує котроїсь зі сторін, ви допишете вже після події, яка закінчилася. Таке теж буває. І тут все зрозуміло, там все має бути збалансовано. Коли ж мова про прямий ефір, маємо дещо інші умови для роботи, – розповідає Власта Лазур.

Водночас вона наголошує, що стрим дорівнює інтерактиву, бо все ж на телебаченні стрим не передбачає миттєвої реакції читачів, а в інтернеті журналіст може миттєво обмінюватися повідомленнями з глядачами.

– Дискутуйте зі своїми глядачами, спростовуйте фейки, інформуйте їх персонально, – радить Власта Лазур.

Всього декілька років тому черкаські журналісти стояли біля спікера переважно з диктофонами, тепер всі з смартфонами, причому записують не аудіо, а відео

Загалом стримінг – це онлайн-трансляція чого завгодно – від приготування борщу на власній кухні до інавгурації президента та спортивних ігор. Останнє найбільше асоціюється чомусь з стримінгом, бо спортивні події часто транслювали вживу. Але зараз вживу стали транслювати майже все і це дійсно стало складовою журналістики, не лише спортивної, а й політичної тощо. І тут захований секрет – журналіст транслює подію, кінець якої достеменно не знає ніхто. Та й загалом, що відбудеться наступної хвилини не знає ніхто.

– Це таке собі реаліті шоу, де немає сценариста. І робота в форматі стримінгу ставить до журналіста набагато більше вимог, аніж до класичного репортажу. Чому? Бо тут подача має бути легкою, немов від блогера. Водночас, тут ви несете повну відповідальність як за сказане вами слово, так і за сказане слово від спікера. А я повторюся, що ми не знаємо, що за хвилину скаже спікер, той, хто виступає чи мітингує… Пригадується літак з Китаю, пасажири якого мали прибути в Нові Санжари. І журналістка, ведучи стрим, запитала в чоловіка, хто розбив машину, яка була якраз у кадрі. Чоловік висловився некоректно на адресу правоохоронців. Журналістка миттєво зреагувала і попросила висловлюватися коректно, пояснивши, що триває прямий ефір, – розповіла Власта Лазур. – І це, насправді, ще досить безневинний приклад, бо інколи в прямому ефірі звучать тяжчі образи, які ґрунтуються на релігійному, національному ґрунті, чи щодо дискримінації секс-меншин.

Журналістка зазначає, що під час стриму завжди слід уважно слухати промовця. Бо журналіст на стримі – не ретранслятор, не підставка для мікрофону.

– Якщо ви приходите на подію, ви – провідник цієї події, і вам не достатньо вже просто ввімкнути камеру, а слід також розуміти: стримінг – це інформаційний продукт. Він має бути збалансованим, тут не повинно бути мови ненависті. Особливо це стосується подій з-під судів тощо. Якщо в ефірі з’являється радикальний спікер, який закликає вішати когось, вбивати когось, не варто вступати з ним в полеміку, йдіть до іншого учасника акції. Можна сказати: «Вибачте, ми перебиваємо розмову, бо не терпимо мову ненависті і ворожнечі!» та йдете далі, – каже Власта Лазур.

Телеграм-канали замість сайтів, опенспейс замість редакцій

Уже зараз набирає популярності і феномен телеграм-каналів, коли, наприклад, журналіст сам собою являє редакцію. Так, журналіст «Економічної правди» Микола Топалов створив в телеграмі канал TOP ENERGY, який читають навіть у комітеті Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.

Телеграм-канал «NEXTA» є найпопулярнішим у Білорусі. Це децентралізоване білоруське ЗМІ, що розповсюджується через соцмережі і месенджери. Через засновника каналу Романа Протасевича білоруська влада торік здійснила незаплановану посадку літака, щоб затримати засновника ЗМІ, про що говорили всі міжнародні медіа. Саме через телеграм та інші платформи зараз поширюються новини з Казахстану, до слова, хештег з назвою цієї країни зараз найпопулярніший в твітері.

У Черкасах віднедавна також з’явився новинний телеграм-канал, який діє фактично без сайту. Це канал «Актуально з Волошиним» освітянина Ігоря Волошина, де публікуються новини міста, області, країни.

Редактор київської «Трибуни» Олег Щербаков каже, що сьогодні дослідження показують, до них найбільше аудиторія йде в інстаграм, потім в телеграм, потім в фейсбук. Сьогодні редакція має купу сторінок в соцмережах. Всього 40! Це сторінки в фейсбуці, телеграмі, ютубі, твітері, тіктоці. Редакція соціальних мереж «Трибуни» становить близько 20 осіб. Хто креативний з фото чи відео, той іде робити в розділ ютуб і інстаграм. Хто більше пише, той робить сайт чи пише в телеграм-канал.

Тож Олег радить при малому бюджеті замість розвитку сайту створити телеграм-канал, або якщо є справді багато якісних фото з подій, просто робити інстаграм-сторінку.

До слова, технології увійшли і в обстановку редакцій. Так, змінився вигляд редакції, де нині працює уманський журналіст Володимир Гамалиця, один з героїв попереднього матеріалу про сучасні зміни в медіа. Зокрема, його редакція являє собою опенспейс (відкритий простір, іншими словами, там можна орендувати робоче місце і фактично у великій залі, де працюють інші колеги, створювати і вести ЗМІ) і розташована в Умані.

Цікаво, що редактор «Трибуни» Олег Щербаков порадив журналістам окремо моніторити соцмережі, а редакції сидіти в гугл-пошті чи гугл-чаті, тоді все унормовано, і журналіст не пропустить завдання редакції, бо всі дружно знають, що в пошті є редакційні завдання.

І ще поради щодо технічної сторони питання. Медіатренер Андрій Юричко каже, що, попри все, на сучасний сайт треба робити відео.

– Маєте можливість знімати відео – знімайте. Соцмережі вимагають два відео на тиждень. Це має бути герой, тема, експерт. Експерт має не розповідати статистику, а пояснювати, чому така статистика. Завжди при зйомці відео шукайте можливість стати перед лампою. Якщо її немає, ставайте навпроти вікна. Так ваше обличчя в кадрі буде краще освітлене. Не вдягайтесь у чорне, біле чи у клітинку.

Юричко: Соцмережі вимагають два відео на тиждень

Литовський фотожурналіст Віґмантас Балкунас, який багато працював у тому числі й в Україні, знімаючи реалії війни на Донбасі, підготував для тих журналістів-«письменників», які опановують основи фотожурналістики, низку порад. Зокрема, він радить «ловити емоції». Так, серед мітингувальників слід знайти людину, яка найбільше схильна їх проявляти, і тримати цю людину в кадрі, очікуючи вирішального моменту. Серед інших порад – постійно змінювати ракурс (не лише обличчя-в-обличчя, а й згори, знизу), використовувати візуальні й сюжетні контрасти (чорне-біле, старість-юність, офіцери-діти, той, хто спить – той, хто біжить тощо), приділяти в сюжетному фото увагу тому, що відбувається на другому плані.

Багато хто споживає новини саме через екран смартфону - фото з архіву

Переїхавши з Черкас в Київ, Артур Пріхно працював у виданні Інсайдер. Коли видання Інсайдер припинило роботу, він перейшов на інший медіапроект, який є частиною громадської організації. Поки редакція працювала над створенням сайту, журналісти писали в телеграм-канали, а також постили новини у Медіум чи Телеграф (безкоштовні майданчики, де можна журналісту без редакції опублікувати матеріали).

– Я там був кореспондентом, який писав новини і коментарі з судів. А був редактор, який адаптовував новини для телеграм-каналу як SMM-менеджер. Звісно, сьогодні кожен з нас смм-ник, але враховуючи наявність більшої кількості людей в редакції, це давало змогу мені не адаптовувати новини для іншої платформи, а просто зосереджуватися на наступній новині, редагуванням же займався редактор. Він писав підводку і ставив лінк на саму статтю. А стаття вже була на безкоштовних платформах, які я називав. У нас було таке поширення в умовах відсутності сайту. Сьогодні ж я працюю для видання «Східний варіант», яке інформує і по темі судів воєнних злочинів, порушує важливі теми для жителів підконтрольних і непідконтрольних Україні територій. Але люди на непідконтрольних територіях, які залишилися там з різних причин, також мають потребу читати незалежні українські медіа. Та окупант це розуміє і тому блокує українські сайти. Тож «Східний варіант» там виходить в вигляді телеграм-каналу, де передається суть новин. Тобто таким чином інформуємо там аудиторію про події, – роз’яснив Артур Пріхно.

За словами Артура, інколи навіть надійніше доставляти інформацію через телеграм канал, бо ти знаєш, що людина точно прочитає новину, адже візуально канал показує кількість нових непереглянутих повідомлень, а на сайт людина заходить, переглядає заголовки і може вийти та й покинути звичку заходити на сайт.

Коментар науковця, доцента кафедри журналістики, реклами і PR-технологій ЧНУ імені Богдана Хмельницького Олени Погрібної:

– Попри технологічне осучаснення і конвергенцію, суть журналістики залишається незмінною – всебічно і об’єктивно інформувати суб’єктів суспільного життя про соціальну дійсність. Ми бачимо, що є плюси в конвергентній журналістиці, бо вона всесторонньо показує картинку. Водночас через швидку подачу новин самі журналісти не встигають їх усвідомити. Є ризики, що картинка дня може бути схожою на вінегрет або пересмикування тих чи інших подій. Так, попри якісну новинну журналістику, нам бракує аналітики. Зокрема, немає зараз аналітики в Черкасах від Валентини Мозгової, Тетяни Єщенко, Андрія Лубенского, не так активно пишуть Сергій Халупінський, Олександр Полуянов. Але маємо гарну новинну журналістику. І, можливо, згодом з’явиться більше фахівців, які будуть підсумовувати і аналізувати картину дня, адже аналітика, це, по суті, журналістика рішень. Порад і роз’яснень зараз і бракує.

Автор: Назарій ВІВЧАРИК

ЧАСТИНА ПЕРША:

ГРОШІ у ЗМІ: «Чи треба незалежний дохід, щоб бути незалежним журналістом?»