30 липня виповнилося 100 років від дня заснування Канівського заповідника, одного з найстаріших заповідників України.
Про це у фейсбуці повідомляє заступник директора з наукової роботи Канівського природного заповідника КНУ ім. Т.Шевченка Віталій Грищенко.
30 липня 1923 р. вийшла Постанова №156 Наркомзему УРСР, у якій пропонувалося Всеукраїнському управлінню лісами та Наркомату освіти розглянути питання про організацію заповідника в районі могили Т.Г. Шевченка. Звичайно, реальна робота його почалася пізніше, ще деякий час тривали організаційні заходи, та й бюрократичної тяганини і безладу теж вистачало. Але точка відліку – саме ця дата.
Ініціатором організації заповідника на Канівських горах був видатний український геолог В.В. Різниченко. 27 липня 1923 р. він звернувся до Секції охорони природи Сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УРСР із пропозицією створити навколо могили Т.Г. Шевченка “заповідний парк” площею близько 10 кв. верст, аналогічний тим, що існували в Західній Європі та Північній Америці. Одним із головних аргументів була загроза Чернечій горі з могилою поета через шалений розгул ерозії після вирубування лісів. Яри, які швидко росли, могли її поглинути. Необхідні були відновлення й захист лісів на пагорбах. На засіданні Колегії Наркомату пропозицію Різниченка підтримав ботанік О.А. Яната. Доклали зусиль до становлення заповідника М.Ф. Біляшівський, С.О. Єфремов, П.А. Тутковський, М.В. Шарлемань та інші відомі вчені. 17 квітня 1924 р. Київським губбюро по влаштуванню держземфондів був затверджений проект Державного заповідника імені Т.Г. Шевченка площею 1042,5 десятин (згодом його стали називати Лісостеповим). 29 червня 1939 р. Постановою Раднаркому УРСР заповідник був переданий Київському державному університету ім. Т.Г. Шевченка. З того часу він став базою для проведення наукових досліджень та навчальної практики студентів.
Сторіччя, яке минуло, не було легким для заповідника. Неодноразово змінювалися його назва і площа.
1923-1933 – Державний лісостеповий заповідник ім. Т.Г. Шевченка,
1933-1939 – Середньодніпровський заповідник,
1939-1951 – Канівський біогеографічний заповідник,
1968-1992 – Канівський державний заповідник,
з 1992 р., згідно українського законодавства, це Канівський природний заповідник. Незмінним, як бачимо, залишалося лише одне слово – заповідник. Це природоохоронна установа, основне завдання якої – збереження природних комплексів.
Але й заповідною ця територія була не завжди. 29 серпня 1951 р. вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР "Про заповідники" за підписом Й.В. Сталіна. Вона констатувала, що мережа заповідників "необґрунтовано розрослась", багато їх не мають наукової та культурної цінності і є зайвими. А далі покотилася руйнівна хвиля по владній вертикалі. 15 вересня 1951 р. міністр вищої освіти СРСР підписав наказ "скасувати як непотрібні" 5 заповідників, підпорядкованих університетам. Аналогічну Постанову "Про заповідники" прийняла Рада Міністрів УРСР. З 1952 р. Канівський біогеографічний заповідник був реорганізований у навчально-дослідний лісгосп у складі Київського університету. Відновити заповідник удалося лише після тривалої боротьби в 1968 р. – 12 листопада вийшла Постанова Ради Міністрів УРСР, якою було створено 4 заповідники – Карпатський, Поліський, Канівський, Луганський. Цю дату можна вважати другим днем народження заповідника.
реклама
