Біографічний роман черкаського письменника Андрія Химка презентували у Києві

21 лютого в Музей Максима Рильського презентували біографічний роман Андрія Химка (Хименка) «У пазурах вампіра». Захід відбувся у форматі проєкту «Родинний портрет української історії» і був приурочений до 100-річчя письменника.

Про це пише Віктор Ціон на сторінці музею в «Фейсбуці»

Лариса Шевченко, донька Андрія Хименка (1919 – 1991), демонструє присутнім унікальну сімейну реліквію: портрет батька, намальований на сірій табірній наволочці. На зворотному боці напис: «На пам'ять сестрі. Печора. 15.4.48 р.». Лунають припущення, чим саме невідомий в'язень-художник міг намалювати в нелюдських умовах ГУЛАГу цю унікальну картину – сажею, вугільною порохнею чи якоюсь невідомою саморобною фарбою?.. Далі пані Лариса демонструє давні світлини з родинного архіву. Привертає увагу фото ще молодого Андрія Хименка з промовистим підписом: «Сестрі єдиній від брата мороку й снігів. 22.X.53. 5-й день на волі».

Хтось може здивуватися: чому саме сестрі, а не брату чи мамі з батьком адресовано ці артефакти? Та тому, що з великої родини Хименків (10 чоловік!) після Голодомору 1933-го вижили лише двоє: 14-річний Андрій і його молодша сестричка – 11-річна Наталка. Моторошний епізод з тих часів подає автор у своїй біографічній книзі. Спочатку Петрик Янчук, головний герой роману (чиїм прототипом є сам Андрій Хименко), думав, що його сестричку з’їли божевільні від голоду люди! Тому то й подався він з рідної Адамівки (1959-го це село в Чигиринському районі на Черкащині було затоплено водами Кременчуцького водосховища) аж на Кубань. Там зійшовся з юними злочинцями, а згодом пристав до німецького колоніста. Коли більшовицька влада розірвала угоду з німцем і дала йому час на виїзд з країни, той хотів узяти з собою беручкого до праці хлопця. Але владці цього не дозволили...

Андрія Хименка спровадили до дитячої колонії в Ростові-на-Дону. З 1935-го він навчався в Черкаському педінституті, а після першого курсу перевівся до місцевого медтехнікуму. Паралельно працював, аби якось заробити на сяке-таке прожиття. В книзі є епізод, коли хлопець став свідком страшної картини: посеред ночі на цвинтар приїхали машини, завантажені розстріляними людьми, і енкаведисти закопували їх у заздалегідь вириті траншеї.

В 1939-му, отримавши диплом фельдшера, Андрій Хименко вступив на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету. Та закінчити виш не вдалося – юнака призвали до війська і разом з тисячами інших червоноармійців відправили упокорювати Фінляндію.

Парасковія Нечаєва, ініціаторка презентації, в минулому директорка чернівецького музею Володимира Івасюка, зауважує, що радянсько-фінська війна її безпосередніми учасниками в художній формі майже не описана. В кожному разі, їй раніше нічого подібного читати не доводилося. Пані Парасковія наводить цитату з роману «У пазурах вампіра»: «...Під лінією Маннергейма їх (червоноармійців – В.Ц.) косили кулемети так, що із наступаючого батальйону залишилися ледве два взводи відступаючих, яких часом стріляли свої. (...) Годі було второпати, де ти, де фронт, де білофіни...».

- Янчук був важко поранений, - переказує своїми словами подальші події Парасковія Нечаєва, - Якби не друг, що витягнув його з поля бою й поклав у санітарну машину, був би загинув...

У 1943-му, перебуваючи на окупованій території, Андрія Хименка заарештували гестапівці. І хоча з-під варти вдалося втекти, та вже у 1944-му знову отримав (на цей раз від радянської влади) десять років таборів ГУЛАГу і 5 років ушкодження прав. На Півночі потоваришував з Григорієм Кочуром, Дмитром Паламарчуком, Михайлом Івасюком (батьком Володимира Івасюка), Юрієм Шкрумеляком та іншими відомими згодом людьми. Сидів у одній камері з Олександром Солженіциним...

Після звільнення жив у Черкасах, дружив з Василем Симоненком, підтримував тісні зв’язки з табірними побратимами...

На екрані музейного монітора демонструється фрагмент відеофільму 1991-го року «Роман, писаний у сталінських таборах». Подвір’я письменникової садиби у Черкасах. Андрій Химко курить, сидячи у шезлонзі, і неквапливо розмовляє з друзями: письменником і політв’язнем Василем Захарченком і викладачем філософії Віктором Вахнієм (у ті часи очолював Черкаський осередок Руху), а також відповідає на запитання Олександра Марченка, автора фільму.

- ...Я тричі сидів у німецькій тюрмі, - говорить з екрану Андрій Іванович, - тікав... В своїй книзі я хотів провести аналогію між фашистами німецькими і фашистами радянськими...Першу ж книгу про Сірка у мене вилучили ще в Печорі... В таборах знав литовського письменника Коліотіса, митрополита Йосипа Сліпого, митрополита Тернопільського Чернецького, протоотця Снятинського Самойловича, колишнього ректора Харківського університету Сулиму (досить довго жив з ними). Знав 82-річного протоігумена Почаївського монастиря Гордона. Знав багатьох репресованих радянських офіцерів, академіків і членкорів... Знав, дружив і навіть спав на сусідніх нарах з професором Московського університету Василенком... Рік жив разом з гітлерівським послом у румунського короля Михая – він мене вчив французької... У 1958-му купив кусочок хати в Черкасах, закопав рукописи у дворі...

Слухаєш цього дивовижного чоловіка, і не віриться, що жити йому залишається якихось півроку. 1 грудня 1991-го, вже важкохворим, він ще встигне проголосувати за незалежність України, а 18 грудня назавжди відійде у кращий світ... За життя, в 1990-му, він потримає в руках лише одну свою надруковану книгу – «Засвіти» (це перша частина історичної трилогії про козацтво). Друга частина «Між орлами і півмісяцем» вийде 1992-го, а третя «Під Савур-могилою» - 1993-го. І лише в 1995-му Андрія Химка приймуть до Спілки письменників – посмертно. Упродовж усього життя після звільнення з ув’язнення він працював звичайнісіньким скромним бухгалтером...

У 2016-му році провулок Пролетарський у Черкасах перейменовано на провулок Андрія Химка.