Виповнюється 100 років від дня народження відомого краєзнавця Михайла Пономаренка

28 жовтня минає 100 років від дня народження відомого краєзнавця, педагога та громадського діяча Черкащини Михайла Федоровича Пономаренка (1920-2010).

Про це повідомляє голова Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор ЧНУ Василь Мельниченко.

До цієї дати підготовлена до друку книга «Михайло Пономаренко: з любов’ю до Черкащини», яка незабаром побачить світ за програмою книговидання облдержадміністрації. До неї включено статті, спогади про М.Ф. Пономаренка та його вибрані праці.

Пропонуємо спогади Василя Мельниченка із з цієї книги.

«З великою приємністю згадую сьогодні Михайла Федоровича і горджуся тим, що довелося не один рік разом з ним брати участь у громадській роботі на ниві краєзнавства, багато чого навчитися і перейняти у  нього, а сьогодні – працювати з людьми, яких він навчав і виховував.

Не кожному випадає таке наповнене невтомним пошуком і вагомими справами життя. Та саме так склалася доля відомого на Черкащині і в Україні краєзнавця, педагога, громадського діяча і палкого патріота України Михайла Федоровича Пономаренка, 100-річчя від дня народження якого цієї осені відзначає громадськість нашого краю. З метою справедливого поцінування його невтомної дослідницької та патріотичної діяльності від широкої краєзнавчої громадськості і від себе особисто хочеться сказати щире і вдячне слово про найсуттєвіше і найбільш вагоме у його здобутках.

Народився М.Ф. Пономаренко 28 жовтня 1920 року у селі Підставки на Золотоніщині. Ще у дитячі і юнацькі роки відзначався допитливістю і схильністю до пізнання своєї малої батьківщини. У 1935 році закінчив Горобіївську неповну середню школу (7 класів) Гельмязівського району Київської області, вступив до Золотоніського педагогічного технікуму (1935–1938 рр.). У 1938 році вступив на мовно-філологічний факультет Черкаського учительського інституту, а у жовтні 1940 року був призваний до Червоної армії.

У роки радянсько-німецької війни 1941–1945 рр., як і мільйони його ровесників, М.Ф. Пономаренко – на фронті: командир взводу розвідників (автоматників). Проявив мужність і відвагу у кровопролитних боях на Сандомирському плацдармі, Одері, при штурмі Берліна та звільненні Праги. У нагородному листі-поданні до нагороди медаллю «За бойові заслуги» записано: «Тов. Пономаренко, будучи командиром взводу автоматників, в ніч на 5-е травня 1944 року із сімома розвідниками проник через передній край оборони противника, непомітно обійшов вогневу точку німців – будинок, наполовину обнесений окопом, оточив його, знищив з розвідниками вартового чергою з автомата і гранатами у вікно будинку – групу солдат з фельдфебелем. По них відкрили вогонь сусідні точки противника, і це дало можливість точно виявити усі вогневі точки, які знаходилися в західній частині с. Білосток, уточнити на карті обстановку переднього краю оборони противника».

Це був не єдиний епізод з воєнних буднів і не єдина нагорода лейтенанта М.Ф. Пономаренка. Він був поранений, закінчив війну у Празі. Нагороджений орденами  Червоної Зірки і Вітчизняної війни, медалями «За бойові заслуги» «За здобуття Берліна», «За визволення Праги» та іншими нагородами.

Повернувшись після війни до мирної праці, М.Ф. Пономаренко здобув вищу освіту – закінчив у 1946 році факультет української мови і літератури Черкаського державного педагогічного інституту, а згодом – факультет французької мови Київського державного педагогічного інституту іноземних мов (1954 р.). Відтоді колишній фронтовик пов’язав усе своє життя з освітою і краєзнавством, повністю віддаючись улюбленій справі. Вів аскетичний спосіб життя, жив у власноруч збудованій у повоєнні роки хаті на березі заплави річки Золотоношка.

Працюючи у Золотоніській школі № 4, він у 1946 році організував краєзнавчий гурток, а наступного року – учнівське краєзнавче товариство «Слідопит»  і  музейну кімнату, на базі якої згодом було створено шкільний музей. З 1954 року під його керівництвом у школі діяв клуб інтернаціональної дружби.

Завдяки власним дослідженням і неабияким організаторським зусиллям Михайла Федоровича у Золотоніському районі і на Черкащині, в період хрущовської «відлиги» велась плідна робота з формування краєзнавчих осередків, охорони пам’яток історії і культури, налагодження мережі громадських музеїв. Він став засновником і першим громадським директором (1960 – 1978 рр.) Золотоніського районного краєзнавчого музею – одного з кращих на той час на Золотоніщині і в Україні. Особисто зібрав і науково описав понад 5 тисяч музейних експонатів.

Як дослідник і збирач матеріалів з історії Черкащини, М.Ф. Пономаренко багато уваги приділяв розробці актуальних проблем минувшини рідного краю. На основі виявлених в архівах Москви, Ленінграда, Києва, Полтави, Черкас та інших міст документів, підготував і опублікував у наукових виданнях та пресі понад 3 тисячі матеріалів, створив краєзнавчу картотеку «Черкащина» на 10 тисяч одиниць. Серед друкованих праць своєю ґрунтовністю виділяються історико-документальні нариси «Золотоноша», «Золотоніський краєзнавчий музей», «Шевченко і Черкащина», «Письменники Черкащини», збірник документів «Золотоніщина у роки «Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.» (у співавторстві), біобібліографічний словник «Краєзнавці Черкащини».

Його перу належать оригінальні машинописні краєзнавчі альманахи «Супій» і «Златоград», праці «Межиріччя Сули і Супою», «Черкащина», «Словник топонімів Черкащини», «Словник гідронімів Черкащини», «Археологічні пам’ятки Черкащини».

Вагомими є археологічні здобутки М.Ф. Пономаренка. Він брав участь в археологічних експедиціях під керівництвом відомих археологів Д.Я. Телегіна, Є.В. Махна, М.Ю. Брайчевського, М.П. Кучери та О.В. Петрашенка. Очолював експедиції «Черкаси», «Сміла», «Золотоноша», «Звенигородка», відкрив понад 300 нових пам’яток археології. В палітрі історико-краєзнавчих уподобань М.Ф. Пономаренка особливе місце посідає дослідження історії міст і сіл Черкащини, що сповна проявилося під час роботи над томом «Черкаська область» фундаментальної 26-томної серії «Історія міст і сіл УРСР», що побачила світ у 1972 році. Ця колективна праця відіграла винятково важливу роль у відродженні українського краєзнавства, започаткувавши новий напрямок в українській історіографії. З сучасних позицій можна критикувати цю працю за зайву заідеологізованість, надмірну зосередженість на радянському періоді історії.

Водночас, не можна не визнати, що виконання такої величезної за обсягом багатопланової роботи стало своєрідним науковим подвигом сотень і тисяч безкорисливих дослідників історії рідного краю, більшість з яких згодом стали відомими краєзнавцями, активними учасниками відродження краєзнавчого руху в Україні. Серед них – одна з найпомітніших постатей – Михайло Федорович Пономаренко, який підготував історико-документальні нариси «Золотоноша», «Піщана» і став співавтором нарисів «Черкаська область» та «Чигирин», «Суботів», «Боровиця». Крім того на його рахунку – підготовка матеріалів з археології по 13 районах та складання довідок про села – центри сільських рад Золотоніського району. Він брав участь у редагуванні усього тому. За значний внесок у створення тому «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область» та високу педагогічну майстерність М.Ф. Пономаренко удостоєний почесного звання «Заслужений учитель УРСР».

З початком перебудовчих процесів другої половини 1980-х років М.Ф. Пономаренко разом з іншими подвижниками краєзнавства активно виступає на захист і збереження історико-культурної спадщини Шевченкового краю, бере участь у відродженні краєзнавчого руху в області.

На установчій конференції обласного краєзнавчого товариства 9 грудня 1989 року він рішуче виступив на захист пам’яток історії і культури. Його патріотична позиція знайшла одностайну підтримку краєзнавчої громадськості Черкащини і була зафіксована в рішенні установчої конференції краєзнавчого товариства, заступником голови якого було обрано М.Ф. Пономаренка.

Прикладом творчої співпраці і побратимства була його дружба з першим головою краєзнавчого товариства, а потім – головою правління обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців Павлом Петровичем Сосою, таким же як і він, безкорисливим і безмежно відданим Україні дослідником історії рідного краю. Згуртувавши навколо краєзнавчої спілки однодумців, вони проводили активну роботу з розбудови її осередків на місцях, підготовці і редагуванні популярного серед громадськості збірника «Краєзнавство Черкащини», проведенні науково-практичних конференцій, докладали багато зусиль щодо висвітлення замовчуваних раніше сторінок історії краю. З великою приємністю і вдячністю згадую наші тогочасні справи, велику життєву мудрість старших товаришів.

Свої краєзнавчі студії М.Ф. Пономаренко поєднував з участю у політичному житті, ініціював у 1990 році створення в області і на Золотоніщині районних організацій Народного Руху України, Української Республіканської партії, блоку «Демократична Золотоніщина». Очолював Золотоніську організацію Народного Руху, був учасником його обласних та республіканських конференцій і з’їздів. Брав активну участь у заходах товариств «Меморіал» і «Просвіта», разом з однодумцями започаткував випуск позацензурної газети «Воля».

Самобутній талант М. Ф. Пономаренка розкрився й на літературній та поетичній ниві. Він – засновник і незмінний керівник літературних об’єднань Золотоніщини, поет, автор кількох поетичних збірок, серед яких – «Чорнії брови, карії очі», «Святиня». У його поезії – і власна біографія, і біографія всього трагічного покоління, яке пройшло через Голодомор 1932–1933 років і м’ясорубку світової війни, що перемолола мільйони ровесників, народжених на початку 1920-х. Покоління тих, що пройшли через повоєнні злигодні і скруту. Основною рисою поетичного стилю Михайла Федоровича є відчуття світу, свого місця в ньому, філософське осмислення сутності та сенсу людського буття, щирих людських стосунків.

Окрім усього, він ще був і знавцем літератури. Діапазон його літературних захоплень – від античних авторів до новітнього модерну і постмодерну. На рахунку Михайла Федоровича – численні переклади творів відомих європейських авторів з іспанської, італійської, німецької, португальської, французької, англійської, грецької, чеської, словацької, польської.

З позиції ювілейної дати і крізь призму часу сьогодні перед нами постає воістину «народний академік», людина енциклопедичних знань і вражаючої ерудиції, громадянин, патріот України і рідного краю. Про таких людей як М.Ф. Пономаренко голова Національної спілки краєзнавців України, академік П.Т. Тронько говорив: «Краєзнавці-дослідники – наш золотий фонд, це вчені і аматори, працівники різних професій, ветерани війни і праці, які за покликом серця і без будь-якої винагороди ведуть на місцях копітку роботу з дослідження історії рідного краю, з відродження історичної пам’яті нашого народу. Честь їм і слава!».

Пам’ять про Михайла Федоровича Пономаренка належним чином пошанована на його батьківщині. Його ім’я присвоєно Золотоніському краєзнавчому музею, вулиці у місті Золотоноші. Він – почесний громадянин міста Золотоноші. А кращих краєзнавців Золотоніщини відзначають щорічною  краєзнавчою премією імені Михайла Пономаренка.

На прикладі життя і невтомної діяльності Михайла Федоровича Пономаренка ще раз переконуємося, що на благословенній землі Черкащини завжди були, є і будуть чесні, сумлінні і працелюбні люди, які живуть і творять в ім’я України і передають нащадкам все гідне і світле в духовних надбаннях українського народу. Своє життєве кредо М.Ф. Пономаренко – краєзнавець і патріот рідного краю, висловив у таких простих, але проникливих поетичних рядках:

Скажу напівжартома, напівсерйозно:

Я пам’ятник собі склепав над Златокраєм

До нього стежку краєзнавці прокладуть,

Ми, літописці, рідний край всерйоз вивчаєм:

Адже він нашого життя становить суть.

Знав Михайла Федоровича понад три десятки років, спілкувався та  співпрацював з ним і дійшов висновку, що джерелом його здобутків на ниві краєзнавства була любов до Черкащини і України. Ця невичерпна сила рухала ним у всіх його справах. Його життя і діяльність, неспокій його серця – взірець і добрий приклад для наслідування нинішніми і прийдешніми поколіннями дослідників багатої своєю історією Черкащини.»