«Ми повинні берегти те, що маємо», – староста села Залізнячка закликає до збереження козацького спадку

Старе козацьке кладовище у селі Залізнячка Єрківської територіальної громади на Черкащині ретельно зберігає вікові таємниці, надихаючи місцевих на пошук ключів до нерозгаданих секретів.

Староста села Залізнячка Микола Шевченко упродовж тривалого часу докладає зусиль, аби наблизитися до розгадки древніх поховань та привернути увагу спільноти до збереження історичного спадку.

– Ми повинні зберегти нашу пам'ять, передати наступним поколінням знання. На жаль, дуже багато ми вже втратили, втратили очевидців, які знали перекази. Мені в спадок дісталися певні знання, що рідні передавали з покоління в покоління, старожили розповідали історії, які ніде не записані, мій брат досліджував історію села, – говорить Микола Шевченко.

За словами старости села, поселення заснували вільні козаки, які Чумацьким Шляхом йшли з Січі після її руйнування, та вирішили оселитися на вільних сотенних землях. Перші могили на козацькому цвинтарі поблизу села датовані кінцем 17 століття, на одному зі вцілілих хрестів вирізьблений 1775 рік.

Загалом на старому кладовищі Залізнячки збереглося кілька десятків кам'яних «козацьких» хрестів. Вважається, що Козацький хрест є різновидом хреста лицарсько-чернечого Ордену тамплієрів, хоча має схожість і з мальтійським хрестом – Ордену госпітальєрів. Очевидно, що козацький хрест є символом лицарства та оберегом відважних воїнів. До речі, сьогодні козацький хрест ми бачимо на емблемі Збройних Сил України.

Попри двохсотлітній вік хрестів та могильних плит, все ще можна прочитати вирізьблені змішаною церковнослов'янською та українською мовою слова, імена та рік відходу людини в засвіти. На одному з хрестів зазначається: «Здесь опочиваєтъ раб божій Дємянъ Голємбовскій пристав на 1881 год…»

Староста села зауважує, що викарбовувати на кам'яних хрестах епітафії, повні імена було дуже дорого. Тобто такі різьблення є ознакою заможності предків, які знайшли останній спочинок у цих землях. За 800 метрів від поховань знаходився кар'єр, де добували піщаник, облаштували каміноломню й камінотесню. Місцеві ремісники виготовляли жорна для млинів, ступи, жолоби для напування тварин, вироби продавали навіть закордон. З такого матеріалу й хрести на кладовищі.

Неймовірним є те, що на місці поховань у межах умовного кола за понад два століття не виросло жодного дерева – навкруж могильних плит та хрестів земля услана густим трав'яним килимом… За словами Миколи Шевченка, столичні фахівці пояснили, що агресивна південна рослинність заважає корінню розвиватися, та місцеві воліють вірити у містичну силу козацьких заговорів. Розповідають, що навіть корови, коли йшли з пасовища самі обходили цвинтар, оминаючи таємничу місцину. А за переказами старожилів, зі старої дерев'яної церкви, яка згоріла в кінці 18 століття, ночами долинав чарівний чоловічий хоровий спів.

– Це святе місце. На мою думку, суспільство ще не досягло розуміння  речей, які вищі за нас, – зауважує Микола Шевченко.

Село Залізнячка ще тісно пов'язане з іменем ватажка Коліївщини Максимом Залізняком.

– У польських архівах знайшли, що Максим Залізняк народився в невеличкому селі біля Кальниболота – теперішній Катеринопіль, 4 кілометри звідси. І прізвисько отаман взяв від назви місця свого народження. До того ж, старожили говорять, що в лісі знаходиться могила дружини Залізняка. Але історичних доказів цьому, на жаль, ми не маємо, – розповідає Микола Шевченко.

Тоня поблизу могили козака Чмиря

Підхопили цікавість до вивчення історії свого роду  й інші односельці Миколи Шевченка. Троюрідна сестра Миколи Васильовича Антоніна Скоромна почала складати свій родовід наприкінці 2021 року і зараз вже сягнула кінця 17 століття, віднайшовши на козацькому цвинтарі могилу родича по маминій лінії – козака на прізвище Чмир, який народився у 1760 і помер в 1829 році.

За словами Антоніни її дослідження вже охопили все село, адже долі багатодітних родин тісно переплелися і родинні зв'язки торкаються майже кожного.

– Ми втратили багато інформації. Знаємо імена дідуся, бабусі, а далі нікого не знаємо. А скільки імен стоїть за кожною людиною до її народження! Зараз, коли в Україні війна, дослідження родоводу, збереження пам'яті про наших предків особливо на часі, бо в мирні дні ми знову про це забудемо. Українці – особлива нація, наша земля свята, тут і трипільська культура, і скіфські поселення. Ми повинні берегти те, що маємо. А в нашому селі ми маємо безцінний спадок: і цілюще джерело Козацька ринва, яке, ймовірно, оспівував Тарас Шевченко, і три криниці, і місця поховання козаків, і Шугайлову могилу. Ми маємо велику пам’ять, відтак і велику площу для роботи, – зазначає староста села Залізнячка Микола Шевченко.