реклама

реклама Делікат

реклама

Кам'янка могла б стати осердям української культури – всього в 10 кілометрах від цього живописного районного центру на Черкащині розкинувся легендарний Холодний Яр. Цей реліктовий ліс приховує багато секретів нашої історії – від трипілля, скіфів і гайдамаків до часів УНР і Холодноярської республіки.

Тут, фактично в передмісті Кам'янки, у селі Вербівка розташовувалась артіль вишивальниць, яка забезпечувала зв'язок між зірками авангарду Олександрою Екстер, Казимиром Малевичем, Ніною Генке-Меллер з українськими традиціями.

231

А ще тут бував Пушкін з друзями. І саме тут Петро Чайковський написав оперу за поезією Пушкіна про "коварного і алчного" Мазепу – важливий для царської Росії твір, що нівелював роль гетьмана в українській історії і возвеличував перемогу над ним царя Петра І. Саме ця частина історії в Кам'янці досі в пошані. Там досі стоїть пам'ятник російському поету на повний зріст. І майже не знайти згадок про інші історії цих місць. Розповідає Анна Лодигіна, яка щойно повернулась з Черкащини, пише life.pravda.com.ua.

"Ви коли це побачите, то втратите свідомість", кажуть мені, сідаючи в авто, старші наукові співробітниці Кам'янського державного історико-культурного заповідника Лариса Висоцька і Наталія Пугач. Разом ми їдемо до села Вербівка на Черкащині.

На початку 20 століття там знаходилася унікальна артіль народних промислів, організована українською художницею Наталією Давидовою. Успадкувавши любов до народного мистецтва від матері, яка колекціонувала зразки української вишивки і килими, мисткиня не просто продовжила цю справу, а масштабувала її.

Наталія організовувала експедиції, під час яких збирали зразки літургічного шиття, ткацтва і стародавніх селянських вишивок. Унікальні взірці опрацьовували потім місцеві майстри артілі у Вербівці, відтворюючи вишивані і мереживні вироби на скатертинах, рушниках, подушках, килимах. Таким чином відроджувалися майже втрачені вишивальні техніки.

Майстрині вишивки / Анна Лодигіна


Пізніше артіль перетворилася у лабораторію авангардного мистецтва завдяки співпраці з Олександрою Екстер, Казимиром Малевичем, Ніною Генке-Меллер, які були художніми керівниками майстерні. Вишивальниці Вербівки втілювали ескізи художників у вишивках, які потім експонувалися на виставках у великих містах.

Місце для артілі Наталія обрала не випадково. Після одруження з Дмитром Давидовим, племінником Петра Чайковського і онуком декабриста Василя Давидова, мисткиня переїхала до родинного маєтку чоловіка у Вербівку. Недалеко від нового двоповерхового будинку стояв флігель, у його двох кімнатах і розміщувалася майстерня українських вишивальниць.

Флігель будинку Давидових, в якому працювали вишивальниці / Анна Лодигіна

Маєток у 1919 році розграбували і зруйнували більшовики. Архів Давидової та артілі вивезли до Росії. Через понад 100 років після трагічного буревію визвольних змагань ми їдемо до Вербівки, щоб подивитися на місце, де близько 17 років вирувало унікальне мистецьке українське явище.

"Вам не сюди", каже нам місцевий житель, допомагаючи усно прокласти дорогу далі. "Їжджайте прямо, з головної дороги повертайте праворуч, і знову прямо. Але ж там нічого немає, поряд з колишнім панським маєтком зараз мій город. Будете повертатися, то скажете, чи немає на картоплі жуків", жартує, і ми сміємося, хоча в корні смішного мало звісно.

Вибоїстою сільською дорогою авто пробирається до історичного місця. Не впевнені, чи правильно визначили локацію, гукаємо через паркан господаря будинку поряд. Мені здається, він трохи дивується, навіщо я приїхала аж з Києва, щоб подивитися на руїни. Хоча, фактично, навіть руїн немає.

Такий вигляд мав будинок Давидових у Вербівці / Анна Лодигіна


Чоловік разом з товаришем показують пустку з бур’яном біля господи, де колись стояв розкішний двоповерховий маєток Давидових і майстерня. Про ці часи нагадує тепер лише ледь виступаючі обриси фундаменту. Ось так українська історія вчергове втоптана у землю, а рештки вивезені ворогом на їхню територію.

"Бачите он грушу в моєму дворі? – вказує чоловік на свій двір. – Це ще з часів Давидових". А його товариш додає, що колись сестра знайшла тут на руїнах золотий надломлений хрестик. Де він тепер невідомо. Історії про знахідки у різні часи на місці зруйнованого панського маєтку свічники, скрині, коштовності це окрема тема розмов жителів Вербівки.

Така ж пустка, яку я бачу перед очима, утворилася всередині. Розширилася вона, коли ми поїхали далі Вербівкою, і з-за повороту показалася старовинна дерев’яна церква Різдва Богородиці 18 століття. А над нею сучасний яскраво-преяскраво-синій дах! "Ми ж казали, що ви втратите свідомість, коли побачите", – кажуть мені пані Лариса і Наталія.

Старовинна дерев’яна церква Різдва Богородиці / Анна Лодигіна


Цю церкву збудували у 1768 році. Відтоді вона пережила багато буремних часів, зокрема кілька воєн і кілька перебудов. Куполи і дзвіниця не збереглися. У радянські часи дивом вдалося врятувати саму будівлю, організувавши там від колгоспу зернову комору.

Сьогодні це діюча церква УПЦ Київського патріархату. Через поважний кількасотлітній вік дах почав протікати, місцеві мешканці власними силами зібрали кошти і усунули проблему. Кажуть, що просто не знали, куди звертатися і що робити.

Тепер можна не переживати щодо богослужінь. Щодо стін мабуть також, завдяки даху, хоч і не ідеальному, їм також продовжили життя. Та дивлячись на унікальну пам’ятку з синім дахом, виникає питання чому церква залишилася без охоронного статусу і будь-якого контролю?

Всередині церкви / Анна Лодигіна


Натомість в 12 кілометрах звідси, у Кам’янці під пильним наглядом і охороною перебуває ціла низка сумнівних культурних об’єктів України. Коли ми туди їхали, я була впевнена, що принаймні за останні два з половиною роки їх точно мали б знести. Але ні.

Ми паркуємо авто біля так званого Дому управителя, в якому теж жила родина Давидових. Збудований наприкінці 19 століття, він чудово зберігся. Пам’ятна дошка ззовні інформує, що в таких-то роках тут у своєї сестри бував і жив російський композитор Петро Чайковський. У будівлі зараз знаходяться картинна галерея та історичний музей, в якому діють експозиції присвячені, зокрема, визвольним змаганням, Другій світовій, українському побуту і етнографії.

Пані Лариса та Наталія показують скарб, заради якого я приїхала. В одній з кімнат наукові співробітниці зробили пам’ятну стіну мистецькій артілі Наталії Давидової. На ній фотографії мисткині, її вербівських майстрів, знімки зруйнованого маєтку та флігелю, де була майстерня, фотокопії вишитих робіт, зокрема за ескізами Малевича та Екстер. Більшість фото бачу вперше.

Наукові співробітниці зробили пам’ятну стіну мистецькій артілі Наталії Давидової / Анна Лодигіна


Якби ми приїхали сюди 10 років тому, то не побачили б і цього. Про артіль і все з нею пов’язане у радянські часи забули. Зі здобуттям незалежності України, тут віднайшли історію Вербівки і почали копати, наскільки було можливо, враховуючи, що архів знаходиться в Росії. Саме пані Лариса і Наталія почали роботу над відновленням пам'яті про неї. Ця стіна єдине нагадування про унікальне мистецьке явище, започатковане Наталією Давидовою.

Екстер, Малевич, Генке-Меллер були художніми керівниками майстерні / Анна Лодигіна


Зате все у Кам'янці говорить про російський слід в історії. Навпроти музею вздовж берега річки Тясмин знаходиться парк декабристів. Він зустрічає кожного не тільки гущавиною гілля старих дерев, але й пам'ятником декабристам.

По діагоналі від них стежка, яка веде до іншого постаменту. За кам'яними кудрями одразу впізнаю російського поета. Чомусь "пушкінопад" Кам'янки не торкнувся. Відомо, що Олександр Пушкін кілька разів бував у Кам'янці. Віддаючи шану цій визначній події тут не тільки поставили колись йому пам'ятник, але й назвали скелю його іменем.

Пам’ятник декабристам у Кам'янці / Анна Лодигіна


Гуляючи парком, ви побачите ще одну важливу пам'ятку грот, в якому відпочивали декабристи і Пушкін. Відділений вулицею Героїв Майдану, у іншій частині парку знаходиться так званий Зелений будиночок один з флігелів садиби Давидових. Сьогодні тут Літературно-меморіальний музей О. С. Пушкіна та П. Чайковського, заснований у 1937 році. Саме тоді, коли сталінські репресії в Україні були на піку, і по тюрмах, таборах загинула незліченна кількість українців, серед яких багато визначних письменників, художників, театральних режисерів, музикантів і науковців.

Пушкінопад Кам’янки не торкнувся / Анна Лодигіна


Сьогодні діяльність музею російської культури призупинена, ніби переглядається його експозиція. Та поки що рояль Чайковського, блокнот з віршами Пушкіна та інші речі на місці. На місці і пам’ятник самому композитору, він зустрічає дорогою до будинку.

Літературно-меморіальний музей Пушкіна та Чайковського / Анна Лодигіна


Поки у Кам'янці навіщось пролонгують існування маркерів російської культури, в Росії активно взялися за популяризацію мистецької артілі Давидової як свого культурного надбання. Проєкт назвали "Вєрбовка 100" з наголосом на першому складі (ну не "ВербОвка" ж називати). За ескізами українських художників, яких там називають традиційно своїми, вони відтворюють подушки, сумки, хустки з вишивкою за вкраденими вербівськими ескізами. А тиждень тому "Вєрбовці 100" навіть влаштували показ в Італії.

Цікаво, скільки часу натомість знадобиться нам, щоб достойно представити пам’ять про Вербівку і перезавантажити музей російській культурі, якщо досі не зроблено найпростішого, і місто ніяк не розлучиться з пам'ятниками декабристам та пушкінам-чайковським?

реклама

Коментарі  

 
-1 #6 Я черкащанин 09.07.2024 14:57
Музейні працівники, здорового глузду і стійкості вам!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-22 #5 Валентина 08.07.2024 15:43
ЦЕ НЕ РОСІЙСЬКА КУЛЬТУРА, А СВІТОВА!!!!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-12 #4 Пегас 07.07.2024 22:22
Поруйнувати пам'ятники неважко. І майстрів цієї справи шукати не доведеться. Ось побудувати, створити, відродити - тут зовсім інші кадри потрібні. І туди, де царюють руйнівники - вони не прийдуть.
Служенье муз не терпит суеты.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-15 #3 Хвєдя 06.07.2024 15:41
Неудачна попитка перевоплощенія корабельной сосни в смереку. Дуже в послєднє врем'я поширена болячка в опрєдєльонному середовищі. :P
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-19 #2 Маркер 05.07.2024 13:30
Тьотю, а чи не думаєте ви змінити своє прізвище та ім'я як маркери чужої культури?
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-25 #1 Олександр 04.07.2024 23:16
У цій статті ложка дьогтю зіпсувала бочку меду, бо вже у самій назві статті видно невігластво і недолугість авторки з таким "неросійським" прізищем.То може нехай почне дерусифікацію із себе? А ще нехай згадає вислів: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Давайте заборонимо Гьоте, Шиллера, Баха та інших німецьких митців, бо свого часу німці війною нищили Україну? Давайте заборонимо зокрема опери «Євгеній Онегін», «Черевички», «Орлеанська діва», «Мазепа», балет «Лебедине озеро», романси на вірші Шевченка. До речі:Пушкінська скеля - то назва народна. І чи бути пам'ятникам Чайковському, Пушкіну, Декабристам - вирішувати мешканція міста, а не якійсь заїжджій пані аж із самої-самої столиці.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100